Майра не витримала і кинула роздратовано:
— Віслюк! Ти що, не бачиш? Та бісова личина зовсім не я!
Приголомшений Богль на мить замовк.
— Не ти? Виходить, ця краля позичила твоє обличчя. Хто вона така?
— Це і я хочу знати, — твердо промовила Майра. — Коли я з нею гарненько пощебечу, їй ніяка косметична операція не допоможе!
Я поглянув на Жудена.
— Треба щось робити, Жудене. Передусім, слід задобрити цю свиню Маддокса. Мені б не хотілося, щоб він на мене дувся.
— Пізно схаменувся, бідолашний мій Россе… Тебе вже витурили. Я мав би сказати про це зразу.
Я вражено витріщився на нього.
— Як це витурили? А контракт?
— Він же в тебе тільки до кінця місяця. — Жуден видимо зніяковів. — Маддокс не хоче його поновлювати. Каже, надто дорого ти йому обходишся.
— Ну й мерзотник! І це після всього, що я для нього зробив!
— Заспокойтесь, — промовив Ансель із загадковим виглядом. — Ще хто знає, що може статись до кінця місяця.
— Знаю я таких типів, — докинув Богль. — Досить примусити їх проковтнути кілька власних зубів, як вони швидко міняють думку.
Жуден похитав головою.
— Тут силові прийоми не допоможуть. Він може добитися, щоб Росса внесли до чорного списку. А це тавро надовго. — Він зітхнув і підвівся. — Мені весь час здавалося, ніби я прийшов до тебе по репортаж, як у давні добрі часи.
— На жаль, тепер я за дверима. А чи не допоможеш ти піднести Маддоксові подарунок?
— Це ідея. Коли маєш якусь інформацію, перекажи через мене.
— Не тепер. Трохи згодом.
Жуден знав, що наполягати марно. Він знову поглянув на Майру і, нахмурившись, скуйовдив чуприну.
— Це ж просто казна-що, — мовив він розгублено. — У вас, часом, немає сестри-близнючки?
— Ні і не передбачається, — відказала Майра.
— Тоді я нічого не розумію! Щоб розв'язати цю загадку, потрібен час. А для мене час — гроші.
— До побачення. — Я потис йому руку. — Якщо опинюся на мілині, дам тобі знати.
— Завжди можеш на мене розраховувати.
— Дякую, старий, і на все добре! — І, коли Жуден пішов, я розчулено запропонував: — А тепер — нап'ємося!
— Ти сприйняв своє звільнення як справжній чоловік! — сказала Майра. — Тільки прошу тебе, Россе, не винувать мене в тому, що ти втратив свою паршиву роботу!
— І в гадці такого не маю. Мені треба впритул узятися до інших справ.
— І насамперед допомогти мені розшукати оту аферистку!
— Симпатична думка, хоч особливого зиску вона й не дасть.
Підійшов бармен.
— Чотири подвійні! — звеліла Майра.
— То що ми маємо з усіх пригод і мордобоїв? — підсумував я. — Два чуда і собаку, що розмовляє. Не вельми багато. До того ж, чудеса без пояснення…
Тут Ансель виявив незвичну активність.
— Нас чекають дуже важливі справи! Передусім треба знайти Хеміша Шамвея. Потім дівчину, що зіграла роль Майри. Не можна втрачати ані хвилини!
В його голосі була наполегливість, що видалась мені дивною. Я кинув на нього допитливий погляд. Ніколи ще не був Ансель такий заклопотаний.
— Яка муха вас укусила?
— Муха?.. Атож, муха… І не одна!.. — Він почекав, поки бармен поставить на стіл склянки й піде, а тоді заговорив знову: — Нагуалізм приховує в собі нечувані сили. Боюся, що декотрі з них починають впливати на наші долі.
— Та замовкніть ви нарешті! — розсердилася Майра. — Скільки можна торочити про всілякі там сили?.. Повеселитись не дають! Сьогодні вечір відпочинку, і тільки відпочинку! Завтра вирушаємо до Нью-Йорка. — Вона підвелася, піднесла склянку і виголосила: — Геть нудьгу!
Ми почаркувались.
Розділ десятий
Ми прожили в Нью-Йорку три дні і вже почали звикати до свого помешкання в Брукліні. І лише під кінець третього дня до мене дійшло, що побоювання Дона Анселя небезпідставні.
Ці дні минули в пошуках Майриного батька. Кожен мав своє діло, отож усі гуртом ми збиралися досить рідко. Одначе я помітив глибокі зміни, які сталися в Майриному характері. Вона зробилася напрочуд милою. Навіть перестала знущатися з Богля. Дівчина так змінилася внутрішньо, що це почало нас дивувати. Її нові уявлення про порядність викликали в нас легеньке збентеження.
Отже, настав третій вечір нашого перебування в Нью-Йорку. Того дня я побував у багатьох місцях, сподіваючись вивідати бодай що-небудь про Шамвея, і, можете не сумніватись, добряче набрався. А треба сказати, що я терпіти не можу підніматися сходами в темряві. Вимикач же, як на те, кудись зник. Я розгублено стояв у вестибюлі й думав: навкарачки мені, чи що, підніматися? Чи провести ніч тут, унизу?
Раптом хтось відчинив двері на сходи.
— Хто тут? — То був голос Майри.
— Якщо тобі не важко, ввімкни світло, — попросив я. — Ось уже п'ять хвилин його розшукую, а його все нема й нема.
Та вона, не озвавшись і словом, швидко побігла сходами нагору.
— Ну й манери! Не сказати навіть "доброго вечора"!
Майра була вже нагорі. Злий, як чорт, я навпомацки піднявся на другий поверх, тільки дивом не скрутивши собі в'язи. Тоді рушив просто до її кімнати й постукав. Відповіді не було. Я прочинив двері й зазирнув досередини. Хоч в око стрель.
— Майро, що ти там робиш?
Сонний голос відповів:
— У чім річ?
Цього разу мені пощастило одразу намацати вимикач. Майра підвела голову. На ній була яскрава піжама, у погляді читалося невдоволення.
— Іди й проспися! — сердито кинула вона.
Я вражено витріщився на неї.
— Я ж кілька хвилин тому розмовляв з тобою у вестибюлі. Як ти примудрилася за цей час роздягтись і заснути?
Майра випросталась.
— Ти п'яний як чіп! — Вона дедалі дужче дратувалася. — Я сплю з одинадцятої години. Іди під три чорти!
Я мізкував повільно, але в правильному напрямку.
— Слухай, голубонько! Хто ж тоді щойно піднімався сходами? Я ладен присягтися, що то була ти!
— Шукаєш причину, щоб вдертися до мене в кімнату? Забирайся звідси, п'янюго! Ще крок — і спущу зі сходів!
Ця дотепна ідея змусила мене зупинитись. Я впізнав колишню Майру з Мексіки.
— Хвилинку! Я, звісно, напився, але не до такої ж міри! — Я помацав її одяг. Він був ще теплий. — Та ти ж оце тільки-но зняла цю сукню!
— Звідки вона взялася? Перед тим, як лягти, я все повісила на місце.
— Ти певна? Але ж на стільці лежить купа речей. Якщо хтось із нас збожеволів, то це не я, серденько!