— Отже, дівчина знайшлась, і Маддоксові довелося потрусити гаманом? Детальніше, будь ласка.
— Шамвей нібито примчав сьогодні вранці до Маддокса в супроводі доньки. Лялечку вирятував якийсь Лу Келлі. Він теж з'явився як уродився. Маддокс пересвідчився, що той Келлі — твердий горішок. Його версія така: він побачив дівчину з якимсь мексіканцем, потім став стежити за ними. А коли випала зручна нагода, викрав дівчину і першим же літаком — до Нью-Йорка. Маддокс мало не захворів з горя, проте зобов'язання мусив виконати. Ну, а ти, природно, виявився без вини винним.
— Хто такий Келлі?
— Він із тих типів, що мають особливий нюх на гроші.
— Ти його знаєш?
— Неможливо знати всіх.
— Так от, щоб ти знав, балачки того Келлі — чистісінька вигадка від початку до кінця.
— Скажеш про це Маддоксові, — похмуро мовив Жуден. — Він тобі зразу ж повірить і заспокоїться.
— Ти хоч можеш повірити, що Майра Шамвей у цю мить перебуває тут, у готелі? — сказав я з театральним жестом.
— Он як, то ця дівчина існує водночас у кількох місцях? — Жуден не сприйняв моїх слів усерйоз.
— Та зрозумій же ти, нарешті! Вона не в Нью-Йорку! Вона тут! Я не розлучався з нею і на хвилину, — терпляче розтлумачував йому я.
— А тобі не спадало на думку, що твоя Шамвей зовсім не Шамвей?
По хвилинному роздумі я похитав головою.
— Цього не може бути. Ти ж сам дав мені її фотокартку. Ця дівчина — справді Майра Шамвей!
Жуден розкрив портфель і дістав велике фото. Я побачив на ньому симпатягу Маддокса, опецькуватого, як кабан. Поряд стовбичив невідомий мені тип, а біля типа… стояла Майра. Знімок було зроблено в Маддоксовому кабінеті, і Маддокс щось простягав Майрі. Судячи з його осклілих очей, те щось було чеком на двадцять п'ять тисяч доларів.
— Придивись пильніше! — сказав Жуден.
Я не вірив своїм очам. Якби я не був певен, що всі вісім днів Майра була разом зі мною в Мексіці, то не мав би й тіні сумніву, що на фотографії вона. Все було її: ясне волосся, що спадало на плечі, манера триматися, поворот голови. Але вираз обличчя… Я ніколи не бачив такого виразу у моєї Майри. Так то воно так, але я ніколи не бачив і того, як вона одержує чека на двадцять п'ять косих!
Я був геть спантеличений.
— Щось тут не те, — сказав я, повертаючи Жуденові фото, і здивовано знизав плечима. — Коли зроблено знімок?
— Сьогодні об одинадцятій годині. Його приставили мені літаком.
— Сьогодні об одинадцятій годині Майра Шамвей була зі мною, — сказав я твердо.
— Ти, часом, не перебрав?
— Де там, — зауважив я з гіркотою. — Ти ж не оплачуєш моїх рахунків.
Він підкликав бармена й загадав повторити. Коли той відійшов, Жуден поцікавився:
— Вона тут, з тобою? Я правильно зрозумів?
Я сумирно запропонував:
— Поглянь отуди, будь ласка!
Я вже мав приємну нагоду сказати вам, що Майра — чарівна дівчина. Але того дня вона перевершила саму себе. Будь-яка королева краси не зрівнялася б з нею.
Майрина поява привернула загальну увагу. Чоловіки в захваті прикипіли до неї очима, а жінки кидали заздрісні погляди.
Майра ні на кого не зважала. Велично й невимушено вона зайняла місце, яке я їй запропонував.
— Дозволь відрекомендувати тобі Пола Жудена із "Центр ньюс ейдженсі". Поле, познайомся — це міс Майра Шамвей.
Жуден рвучко встав, потім упав на стілець і німотно витріщився на дівчину.
— Він не завжди такий. — Я не пропустив нагоди вколоти Жудена. — Здебільшого він дає собі раду, голову на в'язах має.
— Треба ж над чимось тримати парасольку.
— Ну, ну, красуне! Обійдемося без шпильок. Просто Жуден до останньої миті був певен, що ти в Нью-Йорку.
Жуден зробив зусилля й видобув із себе щось схоже на квакання.
— Близнючки… — пробурмотів він. — Близнючки…
Майра з холодною цікавістю поглянула на нього.
— У вас народилися близнючки? Через це ви в такому стані? Вас поздоровити чи висловити співчуття?
Жуден мовчки подав їй фото. Якийсь час Майра пильно розглядала його, потім звернулася до мене:
— Хто ця чарівна шльондра?
— Ти сама, якщо не зможеш довести протилежне.
Майра глибоко зітхнула.
— Ти можеш уявити собі, щоб я мала такий вигляд, як ця нахабна облудниця? Поглянь лишень, який у неї безсоромний погляд! А чи ти коли-небудь бачив, щоб я одягалася з таким несмаком і так визивно? — Вона тицьнула мені фотографію під ніс.
Її обурення не мало меж. Навіть Жуден принишк.
Своєю жіночою інтуїцією Майра вхопила саму суть. У неї самої були деякі особливості, що їх скопіювати неможливо. Дівчина на фотографії їх не мала, зате мала свої: вираз обличчя її був неприємний, який буває у розпусних осіб, і виразно свідчив про її розбещеність. Та щоб я помітив ці особливості, треба було ткнути мене в них носом.
Майра знов поглянула на фото.
— Поряд з татусем, певне, той самий бичок, який і заварив усю цю кашу. А татусь, татусь! Це ж він мені так криво усміхається. Мовляв, не бачити тобі, донечко, тих грошей, як своїх вух без дзеркала! Ну, постривай!
— Ну що, Жудене, пересвідчився? — спитав я, переможно всміхаючись. — Не ту пташку спіймав Маддокс.
— Припустімо, що так, — мовив Жуден. — Але що тепер робити? Про цю подію газети дзвонять, аж гай шумить. Важко буде переконати Маддокса.
Майра так різко повернулася до нього, що він аж відсахнувся.
— А що, як я сама спробую його переконати?
— З такою вдачею, як ваша, ви переконаєте кого завгодно, — з острахом у голосі промовив Жуден.
Я спорожнив склянку і зауважив:
— Нелегка буде річ. Якщо твій батько визнав ту дівулю дочкою, то як довести протилежне?..
У цю мить з'явився Ансель і Богль у смокінгах.
— Ага, ось вони! — сказав Дон і підійшов до столу. — Нас затримав Віскі, пробачте.
Я відрекомендував приятелів. Жуден невиразно пробурмотів привітання. Потім я подав Анселеві фотографію. Він хвилину вивчав її, тоді передав Боглеві.
— Видно, що не солодко вашому шефові розлучатися з грошенятами, — зауважив Ансель.
Я кивнув головою, дивуючись, що він нічого не сказав про самозванку. Обмежився тим, що кинув побіжний погляд на Майру, а тоді заходився дуже пильно розглядати свої маленькі кістляві руки.
Богль, навпаки, розговорився.
— Як Майра потрапила на це фото? Як вона опинилась у Нью-Йорку? Коли вона одержала чек, то де він?