В цей час зайшов син Шевченка Омелян, який закінчив освіту й повернувся до рідного колгоспу агрономом. Старий будівельник Шевченко, гордий із того, що син вивчився на таку персону, поширив свою приказку й тепер говорив: "Ет, дурне сало без хліба, а колгосп без агронома!" Хлопець удався мізкуватий, поштивий і, нівроку йому,— не бридкий. Особливо подобалося батькові те, що молодий агроном не цурався старих .людей, які зуби проїли на тій землі, все випитував їхній досвід.
Омелян одразу,ж попросив пробачення у полковника й секретаря райкому, що з'являється до них у гримі,— його призначено сьогодні виконувати роль Енея57. Павлов поцікавився, чому взялися за таку'старовину, а Омелян звернув все на батька, мовляв, він режисер і організатор. Ціла родина Шевченків була з мистецьким ухилом — од батька й до найменшої дитини. Одне грало на сопілці, друге примайструвало цимбали з порожніх пляііюк, третє розжилося на справжню скрипку, донька грала на гітарі й бандурі, навіть мати й та мала стареньку гармошку, латану й перелатану. Сам Шевченко був душею, диригентом, композитором, режисером і автором родинного колективу. "Ви маєте рацію,— сказав полковник Павлову,— коли вже ставити, то щось сучасне, а не Котляревського"58.— "Е, ні, товаришу Василю Йвановичу,— ще з порога гукнув Шевченко, який прибіг слідом за сином,— не можна нехтувати класики!! Сучасність іде в нас першим номером!.."
Полковник запитав, чи визначено вже, куди в першу чер" гу вивозити гній, бо сьогодні коні гуляли, наче й вони Енея ставлять. Старий Шевченко кинувся пояснювати за сина, що треба спочатку забрати зі станції хімічне добриво, а то невідомо, що в руках,— вивезти найлегше, коли довго не думати, а бог на те науку дав, щоб думати. Омелянові стадо ніяково — од полковникового зауваження й од батькового захисту. Це вже не вперше старий забігав поперед сина,— "та помовчте ви, тату, а то їй-богу переведуся агрономувати на край світу!"
Павлов віддав рубанка Сафатові й заспокоїв усіх, кажучи, що не годиться розхолоджувати митця перед виставою. Шевченки вийшли, Пріся і Броня за ними, Сафат мовчки стругав, Павлов щось записував до книжечки. "Приростаємо,— сказав Сафат,— ви, товаришу секретар, правду мовили!.."
Іван Середа грав у, спектаклі чаклунку Сівіллу, і коли в приміщенні раптом почала миготіти електрика, стара Сі-вілла вискочила з-за куліс, схопила драбинку й миттю подерлася до лампи. Баби пізнавали, чия на Йванові спідниця, дівчата — чия хустка, а Дарина пізнала серги, котрі позичила Середі сама. Дітлахи зняли вереск і лемент, трохи не перекинули Сівіллу разом з драбиною, і Йван силою вирвався з їхнього кола, начуваючись режисерського гніву. Але що поробиш, коли Павло Гейбо по приїзді з Кавказу ще не переборов своє горе? От і справляй за Павла електрику на досаду мистецтву. Він ще встиг помітити, що Ганна сиділа поруч Горпини. У дверях знадвору з'явилися полковник і Павлов,— треба казати Семеновичу, щоб не длявся з початком.
Ланки сиділи окремо,— на першому місці дві бурякових ланки, які й цього року дали рекорди. Тітка Векла сподівалася до останньої хвилини, що в неї вийде більше буряків, але вона чогось не врахувала, буряки хоч і були великі, та не стільки штук на гектарі, як у Горпини, от партизанці й набігла тонна зайва.
Коло своєї колишньої ланки сиділа Ганна, обнявшися з Горпиною. Ганна була задоволена, що її буряки потрапили до надійних рук, вона радила новій ланковій, які зобов'язання брати на наступний рік. Параска переконувала флегматичну ївгу, що тій пора заміж, бо скисне. Юхимина заздрісно поглядала на Пазю, яка часом вибігала до них із-за сцени, щоб похизуватися вбранням. Не на вбрання заздрила Юхимина, а на те, що Пазя разом грала з Юрком, перебувала в таємничій і манливій атмосфері сцени.
Ще півгодини тому Юхимина присягалася б, що певна в Юркові, але як найти впин серцю, що так швидко губить віру? Чортова Пазька, така біленька, наче з цукру. І Юхимина взялася ревнувати Юрка, аж хотіла піти зі зборів,— де ж пак, милується там із Пазькою, до неї не хоче й виглянути! Проте Юрко виглянув, і не тільки виглянув, а й підійшов. За ним Пазя виштовхнула хлопця в шапці з золотого паперу, він підійшов до Ганни й попросив не забути попередити колгоспників, що завтра він читатиме першу лекцію з агрономії,— Юхимина нарешті пізнала Омеляна й насунула йому золоту шапку на очі,— "здоров, Омельку, вгадай, хто це!"
Пазя не дала вгадувати й потягла Еиея назад за сцену, як щось уже привласнене,— Юхимині солодко стислося серце, що вибуває конкурентка, але вона не забула, облити холодом закохану Юркову постать і сказала, щоб біг за Пазею, коли вже так йому кортить. Юрко без ентузіазму побрів, а Юхиминці гостро забажалося, щоб Юрко хоч раз її не послухав, зробив навпаки і гримнув на неї. Тут їй згадалося, що сьогодні ще,не диригувала комсомольським хором, і хоч лишалося небагато часу до початку зборів, дівчина зібрала "до себе в цій тісноті молодь, завела для початку "Дівчинонька по гриби ходила, в зеленому гаю заблудила..."
Мало сказати, що приміщення було повне,— здавалося, й соломи більш не влізе, а людей прибувало й прибувало. Люди сиділи, стояли, рухалися, і кожне зі здивуванням констатувало, як їх багато.
Легенькі дощані стіни, вкриті густою й пухнастою памороззю, давно стали мокрі від людського дихання, тимчасова стеля теж ізмокріла, ронила рясні краплі води на голови.
Діти тяглися гирилицею одне за одним з краю в край зали, мандрували попід лавами, залазили під сцену, звідки їх виштовхувала добровільна-охорона Мельпомени 59. Сьогодні заводіями були Зайченки, і коли хтось поштовхував малечу, щоб нарешті вгомонилася й сіла каменем, Зайченки зухвало відповідали: "Еге ж, каменем! А як ми з мамою герої?"
Стара Юхимина сиділа тут же, поклавши руки на колі-на, наче перед фотографом. Навіть баба Гапка й та прн йшла до гурту, повісивши на хатні двері колодку. Галас потроху вщухав — разом з тим, як пісня набирала сили. До комсомольських голосів долучилися інші,— багато хто співав про дівчиноньку, яка приблудила до зеленого дуба й хотіла'там ночувати, аж ізнайшовся на її щастя молодень кий гайдай...