"Тримайся, щасливчику, тримайся!" — подумки стримував себе Рубильник, якому вже кортіло заплескати в долоні від радості. Та коли агент назвав цифру "сто" — нерви його не витримали! Він підскочив і, ковтнувши пожадливо слину, вигукнув:
— Згода!
— Тоді рівно о шостій я чекатиму вас у сквері, на третій від входу лаві. Ви приносите клей, весь, до крапельки, а я гроші! — І вони вдарили по руках, обоє вкрай задоволені собою.
У цю мить з підвіконня за їхніми спинами знявся горобець, який тихо сидів під час усієї розмови ділків, і полетів на розшуки лейтенанта Євдокименка…
Розділ тринадцятий
БЕГЕМОТ У ПАСТЦІ
Хіба можна собі уявити хлопця, котрий спокійнісінько десь сидів би, коли навкруги таке діється? Тож не дивно, що Христофор, Васько та Бевзь — пробачте! — Семен досить скоро почали непокоїтись.
— І скільки можна чекати отого вашого Бублика? — першим не витримав Семен. — Сидиш отут, скнієш, а там, може, світ перевертається!
— І не кажи! — зітхнув Христофор.
— Нема чого тут стирчати. Давайте хоч до печери збігаємо! — запропонував Васько.
— Навіщо? — здивувався Семен.
— А туди зараз може навідатися хтось із твоєї компанії.
— По-перше, — образився Семен, — вони мені вже більше не компанія! А по-друге, що їм там робити?
— Та хоча б випити, адже там горілка, — пояснив досвідчений Васько.
— Щось у цьому є, — підтримав друга Христофор, а Семен лише захоплено глянув на Васька: диви, який малий, а метикований.
Невдовзі хлопці вже сиділи в густому чагарнику неподалік від печери. Сидіти мовчки, без жодного руху було страшенно важко: то спина починала свербіти, то в носі лоскотало, аж сльози наверталися. Та хлопці мужньо терпіли все, аби не викрити себе.
Так вони просиділи, напевне, з півгодини, і Христофор, терпець якому увірвався, хотів був уже запропонувати кинути це діло, коли раптом з-за кущів навпроти виткнулася голова.
— Бегемот, — прошепотів Семен.
Голова покрутилася навсібіч, покліпала вицвілими безбарвними очицями, і з-за кущів видерся один з колишніх Семенових дружків, пом’ятий і скуйовджений, з’їхав по схилу на дно ярка й подряпався по стовбуру осики до печери. І тільки-но він зник в отворі, як Васько ліктем штурхонув Семена й гарячкове зашепотів:
— Він у пастці! Треба лише вибити з-під стовбура підпорки — і все!
Христофор та Семен відразу зрозуміли хитрий Васьків план. Всі троє по-пластунськи вибралися зі своєї схованки й підповзли до стовбура. Семен ухопився за гілляки своїми дужими руками, а Христофор та Васько навалилися на осику.
— Раз, два, три! — пошепки скомандував Васько, і Семен висмикнув підпорки.
Стовбур натужно зарипів, повільно хитнувся — і враз гухнув на стінку яру, щільно закривши вхід у печеру. Лиш невеличка хмарка куряви знялася.
— Все! — витер спітніле чоло Христофор, і хлопці всміхнулись один одному.
І наче у відповідь йому із печери почулися несамовиті зойки, щось важко загупало. Це замурований там Бегемот волав від переляку й з розгону кидався плечем на стовбур, який навіть не ворухнувся. Нараз Бегемот отямився й затих, прислухаючись: мабуть, почув голоси. Виглянувши у невеличку шпаринку, він побачив хлопців, а з ними — Сема.
— Ану, пацани, кидайте жарти, а то!.. — люто загукав він.
— А ти спершу вийди! — підморгнув хлопцям Васько.
— У, придурку, дожартуєшся в мене! — оскаженів Бегемот. — Та коли я вийду, тебе ж мама рідна не впізнає, жоден годинникар не збере по деталях! — І він з потрійною енергією знов навалився на стовбур. Дарма! Осика усією своєю багатолітньою вагою намертво запечатала печеру.
Тоді Бегемот спробував підкопатися під стовбур, але тільки обламав нігті. Це й зрозуміло: адже стінки печери, як ви пам’ятаєте, були сухі й тверді, наче камінь.
Нарешті злодій збагнув, що без сторонньої допомоги йому ніяк не вибратись, і вирішив змінити тактику.
— Ну, годі вже, пустунчики, — лагідно за лебедів він. — Я оцінив ваш жарт. А ти, Бевзику, виявляється, розумничок! Таку штукенцію утнув! От розповім корешам — ох і посміються! Гаразд уже, випускайте мене, а то тут темно.
— Так зразу, — хмикнув Семен, — розігналися! Ніякий це не жарт!
— Ти що варнякаєш?! — злякався Бегемот.
— А те, що чуєш, — відказав Семен. — Попосидь трошки, скоро за тобою приїдуть і відвезуть, куди слід.
— Так ти своїх продаєш?! — знов загупав Бегемот у стовбур. — У-у! О-оо! А-аа!
— Гупай, гупай, — посміхнувся Семен. — Може, голову розгупаєш та не брехатимеш більше.
Бегемот покинув гупати і знов заговорив улесливо:
— Та ти що, Бевзику, хіба я колись тобі брехав?
— А приймач? — крикнув той.
— Ну, е-е… — спершу розгубився Бегемот. — То був лише жарт. Розумію, не дуже вдалий, не те, що твій із стовбуром. Ну, можеш більше грошей не давати, згода?
Але відповіді не було.
— Ну, хочеш, я тобі й ті, що давав, поверну? — піддобрювався Бегемот. — Навіть іще підкину, га?
— Не треба йому ваших грошей! — встряв у розмову Христофор. — Краще мій клей віддайте!
— Ага, — кивнув Семен, — де клей сховав?
— Який клей? — Бегемот удав, що здивований.
— А той, за допомогою котрого ви з Рубильником магазин пограбували! — сердито відрізав Семен.
— Та я не грабував! — заскиглив Бегемот. — От слово даю, не грабував! Це мене Рубильник клятущий змусив. А сюди я прийшов, щоб усе забрати й віднести в міліцію! Ви мені своїми жартами не даєте почати нове, чесне життя! — І він голосно зарюмсав.
— А що, може, він правду каже? — пожалів злодія Христофор. — Може, випустимо?
— Та ти що?! — обурився Семен. — Він тобі таке потім зробить, і радий не будеш!
— Не зроблю, ой, хлопчики, дорогесенькі, не зроблю! — ще голосніше забідкався Бегемот, відчувши, що хлопці вагаються.
На цей раз і Семен трохи засумнівався. Він почухав потилицю й мовив:
— Гаразд, ти почекай трохи, ми з одним чоловіком порадимось.
— З яким іще чоловіком? — перелякався Бегемот.
— Є в нас один, академік знайомий. Він клеєм дуже цікавиться.
— Клеєм? — перепитав Бегемот. — Та що вони, подуріли на цьому клеї? То якийсь сантехнік за нього золоті гори обіцяє, то академік цікавиться…
— Сантехнік?! — аж підскочив Христофор. — Який сантехнік?!
— А хто його зна, — відказав Бегемот. — Мені про нього Рубильник розповів. Вони десь на вулиці познайомились, і той пообіцяв Рубильникові по сотні за кожну краплину клею, йолоп! Оце сьогодні вони о шостій зустрічаються у сквері й торгуватимуть клей. То, може, випустите, га? — спитав Бегемот знову, але хлопці його вже не чули: вони щодуху мчали до містечка.