Навіть Рекс, поки що мовчазний, нявкнув і нашорошив вуха ще більше, наче хотів сказати: наказуйте — все зроблю, що знадобиться!
А Петько, цей хитрун і пройдисвіт, щоправда — вже колишній, раптом кинув:
— Та чого це ми стоїмо. Поговорили — й до роботи!
І всі відразу зрозуміли, що таки справді треба негайно допомогти дракончикові…
Декого, може, й подивує, чого це здіймати такий переполох через якийсь там хмиз для вогнища, навіщо стількох підключати до цієї справи — і людей, і кота, і птаха?
Що ж, нехай такий розумничок добереться пізнього вечора до якогось озера, де береги поросли кошлатим очеретом, а вся інша місцина навколо — буйнотравний луг!
Не зрозуміли?
Так от, нехай отой розумник спробує у лузі при озері назбирати звичайнісінького хмизу бодай для невеличкого багаття!..
Але якщо навіть у такій скрутній ситуації за діло беруться справжні друзі й однодумці, — всі перепони й перешкоди щезнуть!.. І в траві, і в воді буде вам і хмиз, і все інше для вогнища!..
Зрозуміло, що вже через кілька хвилин над озером спалахнуло невеличке багаття. Максим, Петько, Креня з Рексом та Мінімакс посідали навколо, і кожен задумався про своє, найдорожче і найпотаємніше, вдивляючись у мінливий і загадковий вогонь.
Максим думав про те, як йому пощастило: адже тепер він своєчасно завершить свою наукову роботу, зробить вагомий внесок у науку. А може, за допомогою своїх нових друзів — Рекса та Крені — ще й видатне відкриття здійснить!.. Жаль, звичайно, що Мінімакс відлітає, а то б і його Максим дослідив. Щось його, коли бути відвертим, трохи беруть сумніви: чи справді все так і є, як розповідає ця крилата ящірка, схожа на викопного ігуанодона? А втім, на світі бувають і не такі дива…
Щасливі Рекс та Креня думали про зиму, що була вже не за горами, і про те, як гарно й затишно їм житиметься у доброго й надійного Крутивуса. А ще кіт мріяв навчитися у Крені розмовляти людською мовою. Тоді він ще себе покаже!..
Петько думав про те, що тепер він ніколи в житті не хитруватиме, аби дістати грошей. Адже Крутивус дуже серйозно переговорив з батьком, і той дав слово честі більше не пити, а стати нарешті порядною людиною. І ще дільничний сказав, що батько хоче повернутися до Петька та його мами…
А Мінімакс думав про те, що через деякий час — уже зовсім-зовсім скоро! — він побачить Драконію і зустрінеться з такими ж, як і він, дракончиками. Думав він також, що неодмінно повернеться на Землю, коли настане його час, і розшукає своїх друзів, яких щиро й назавжди встиг полюбити…
І про що б кожен не думав у цю мить, всі однаково думали, як гарно, коли дуже й дуже різні, зовсім несхожі між собою і, здавалось би, несумісні живі істоти — люди, кіт, птах і навіть дракон! — чудово розуміють одне одного і можуть бути справжніми щирими друзями!..
Та ось Мінімакс, який сидів найближче до вогнища, ворухнувся і зовсім тихо мовив:
— Пора…
Він підсунувся ще ближче до багаття, довгастим язичком лизнув полум’я, вихопив кілька яскравих жарин і, не кривлячись, ковтнув їх. Тоді відбіг у темряву і вже звідти гукнув:
— Прощавайте! Лечу!
— Прощавай, Мінімаксе! — загукали дружно Максим, Петько та Креня, а Рекс тільки голосно й проникливо нявкнув, бо поки що не вмів говорити, хоч усе чудово розумів.
Друзі побачили, як із трави, де сховався Мінімакс, вихопився сліпучо-білий язик полум’я. За ним — іще один, і ще…
За мить вони злилися в потужний яскравий струмінь, що знявся вгору і перетворився на вогненну кулю, яка почала швидко-швидко віддалятися в небо.
Скоро куля зробилася маленькою, злилася з зірками Чумацького Шляху — і розтанула поміж ними…
У цей час на балконі у місті стояли Олег з Лізкою і до болю в очах вдивлялися в серпневе небо, густо засіяне зорями.
"Невже так і не побачимо Мінімакса? — з тривогою думали брат і сестра. — Невже так і не помахаємо йому?"
Раптом над горизонтом з боку Круглика вони помітили яскраву зірку, що швидко прокреслювала небо.
"Невже — Мінімакс?!" — блискавкою майнула у дітей думка, і вони міцно схопилися за руки.
А зірка піднялася до Чумацького Шляху, пригальмувала свій рух — і раптом почала кружляти серед інших зірок.
— Дивися! — вигукнув Олег, усе зрозумівши. — Зірка щось пише!
Затамувавши подих, брат і сестра широко розкритими очима уважно стежили за рухами зірки.
Ось з’явилася літера "Я"…
За нею — літери "ПО"…
А тоді, вже швидше, — "ВЕРНУСЬ"…
Олег та Лізка скрикнули від радості і щосили замахали руками.
А зірка спалахнула ще яскравіше, наче побачила їх, і широкими — на півнеба! — рухами виписала останнє слово:
МІНІМАКС!
А тоді зникла у таємничих глибинах космосу…