Несподівані були для пана Зінгера й балачки в його страховій конторі. Як людина педантична, він завжди говорив про "Товариство страхування вдів ловців омарів". А гельголандці весь час казали: "Ніколаусова каса". Тільки на третій чи четвертий день пан Зінгер збагнув, що вони мають на увазі його "Товариство страхування вдів ловців омарів". Бо небесний заступник рибалок та мореплавців — святий Миколай, чи то Ніколаус. Тому всі моряцькі страхові товариства називають "Ніколаусовими касами". А секретарів таких товариств — просто Ніколаусами. Секретар "Пароплавного страхового товариства", наприклад, мав прізвисько Ніколаус Раз-Два-Три, бо він завжди носив ціпок із залізним наконечником і за кожним другим кроком різко стукав ним. Це звучало як "тук-тук-тук" або "раз-два-три". Секретар Товариства страхування риболовних снастей прозивався Ніколаус-Перець, бо він дуже перчив усі страви. А секретар "Лоцманської страхової спілки" був Ніколаус-Свинар, бо він єдиний на всьому острові держав свиню.
Тільки секретар страхового товариства Йоганнес-Якоб Зінгер, здавалося, ще не мав прізвиська, і він дуже пишався цим. Коли пастор Расмуссен, як домовилися, в останній четвер травня прийшов кликати його на прогулянку, пан Зінгер сказав: "Ви програли заклад, пане пасторе! Я вже тиждень живу на Гельголанді, а прізвиська не маю".
"Зачекайте, пане Зінгер, — засміявся пастор Грім. — Ходім поки що прогуляємося".
Секретар страхового товариства надів жовто-зелену квітчасту камізельку й прикрасив свої тонкі ноги лимонно-жовтими гамашами. Була вже п'ята година, і його службовий час у конторі скінчився.
Коли вони піднімалися сходами до Горішнього селища, їм довелось обминати старого підмітайла Цангі, бо той саме завзято мів сто вісімдесят три сходинки.
"Ну, як справи, Цангі?" — спитав пастор.
Старий відповів, не підводячи голови:
"Вниз кочуся, пане пасторе".
А потім мовчки замів іще три сходинки.
Пастор Грім зупинився й спитав:
"Скільки тобі, власне, років, Цангі?"
"Сімдесят п'ять, пане пасторе!"
"Ну, то час тобі вже на спочинок. А ти хоч застрахований?"
Старий підмітайло, не перестаючи вимахувати мітлою, відповів:
"Ні, пане пасторе, де там! Я вже якось до кінця витримаю. Адже це страхування грає на тому, щоб люди рано вмирали. Знаю я їх! Ніколаус Раз-Два-Три хитрий, як чортяка, Ніколаус-Перець дурний, як баран, Ніколаус-Свинар не любить мене, та й оцей новий, Ніколаус Жовтоногий, навряд чи кращий буде".
"Дозвольте!" — вигукнув пан Зінгер.
Але Цангі вже спустився на дванадцять сходинок і нічого не почув, бо він був майже глухий.
Йоганнес-Якоб Зінгер утупив очі в свої гамаші й спитав: "Чому він назвав мене Жовтоногим? Жовті гамаші тепер дуже модні в Гамбурзі".
"Але не на Гельголанді, — відказав пастор і осміхнувся. Тоді взяв пана Зінгера під руку й сказав: — Ходімо провідаємо аптекаря Мелліна".
Вони піднялися нагору й зайшли до старовинної аптеки, що стояла на краю урвища біля сходів. Там їх почастували грогом.
"Я вже багато чув про вас, — сказав аптекар панові Зінгеру. — Вас прозвали Обхідний Маневр, правда?"
"Як, як? — уражено перепитав секретар страхового товариства. — Обхідний Маневр?"
"Та не дрочіться через таку дурницю! — вигукнув аптекар. — Тут нікого не називають справжнім ім'ям. Мене от прозвали Нашатирний Петер. А вас — Обхідний Маневр".
"Але чому, пане аптекарю?"
"Ну, бачте, пане Зінгер, тут річ ось у чому: вдова Бродерс усім розповідала, що ви не любите риби. Але вона, каже вдова, навчила вас залюбки їсти рибу. Обхідним маневром, каже вона. Тому вас і прозвали Обхідним Маневром".
Пастор Расмуссен так зареготав, що аж пирснув грогом, який мав у роті, на стіл. Але пан Зінгер тільки сказав: "Як прикро!"
Коли вони обидва вже знов неквапом ішли по острову, пастор Грім сказав: "Двоє прізвиськ ви вже маєте. Цікаво, яке буде третє?"
"А мені вистачить і цих! — з гідністю відказав Йоганнес-Якоб Зінгер. Він волів би повернутись і рушити назад. Але пастор тяг його далі через Горішнє селище і навіть запросив ще на один грог у шинок "Утіха Північного моря".
Шинкар Ялівцевий Гаррі власною персоною приніс дві склянки грогу і навіть підсів за стіл до клієнтів.
"Ну, як вам сподобався наш острів, Президенте?"
"Який я вам президент!" — з гідністю відрубав пан Зінгер. Та Ялівцевий Гаррі тільки засміявся.
"Звичайно, я знаю, що ви страховий агент. Але, як я чую, ви по десять разів на день вітаєтесь за руку з людьми. А це робить тут тільки президент, коли раз на рік навідує наш острів. Тому вас і прозвали Президентом. Цілком симпатичне прізвисько".
На щастя, цей раз у пастора Расмуссена не було в руці грогу, і він зміг зареготати без небезпеки для скатерки. А пан Зінгер сказав: "Та непогане". Бо прізвисько Президент йому сподобалося.
Далі він уже супроводив пастора по острову не без приємності. Вже темніло, коли обидва дійшли до маяка, що невтомно обводив трьома своїми променями морський обрій, як дороговказ для суден у морі.
Біля підніжжя маяка вони зустріли Антьє Гавдуюду. Вона була дружина англійця, що торгував на Гельголанді тканинами. Вона ніколи не питала людей: "Як справи?" А натомість питала: "How do you do?" По-англійському це означає те саме. Тому її й прозвали Антьє Гавдуюду. В напівтемряві Антьє впізнала пастора тільки по голосу. А пана Зінгера й зовсім не впізнала. Тому вона спитала: "З ким це ви прогулюєтесь, пане пасторе?"
"З паном Зінгером, страховим агентом, Антьє!"
"А, з Гумовим Ніколаусом".
"Вибачте, як ви сказали? — сердито вигукнув пан Зінгер. — З Гумовим Ніколаусом?"
"Ой, не ображайтесь! — відказала Антьє Гавдуюду. — Я ж не зо зла. Я просто від людей чула, що вас так називають".
"Але чому раптом Гумовим Ніколаусом?" — спитав пастор Расмуссен.
"Ну, це проста річ, пане пасторе. Це через підпис".
"Тобто як?" — здивувався Йоганнес-Якоб Зінгер.
"Та ви ж, — відповіла Антьє Гавдуюду, — під кожним папером підписуєтеся: "Агент Товариства по страхуванню вдів ловців омарів". Такий розтягнений підпис, наче гумовий".
"А чому Ніколаус? — спитав пан Зінгер збентежено.
"Бо в нас усіх страхових агентів називають Ніколаусами".
"Ага, — знічено промимрив агент, — тому й підмітальник назвав мене Жовтоногим Ніколаусом".