— Хау ду ю ду!* Слухайте! Хеллоу, хеллоу!** Тут живе містер Мічурін? — голосно запитав він, побачивши людину в саду біля відчинених воріт.
— Кажу, тут. Чого ж кричати? — образився візник.— Онде сам стоїть. Ото диво...
— Так, тут,— відповів Мічурін і підійшов до іноземців.
— Панове, ми приїхали,— сказав перекладач.— Пліз***, прошу вас! — Перекладач показав Мічуріну, що тільки-но підійшов, на обліплені безліччю ярликів чемодани й повів американців у двір до будиночка. Мічурін узяв чемодан і пішов за ними.
Майєрс. Як все незвичайно!
Б е р д. Я не бачу тут нічого незвичайного, крім пороху і вибоїн. Чорт мене поніс у цю діру. М а й є р с. Ви засмучені?
Б е р д. Я не бачу тут ознак діла. Фу! А-ай! Фу-х-ху. Мені здається, що ми не туди попали.
Майєрс (перекладачеві). Скажіть, хай доповість.
Перекладач (Мічуріну). Пліз, можна бачити містера Мічуріна?
М і ч у р і н. Можна. Я Мічурін.
Перекладач. Ви Мічурін? Містер Майєрс, це містер Мічурін!
Майєрс, Б е р д. Справді?.. Містер Джон Мічурін? Майєрс. О, пардон, бога ради.
Б е р д (кидається до Мічуріна і, вириваючи в нього один чемодан, перекладачеві). Чорт вас забери! Беріть чемодани! Я вас прожену нарешті. Дайте чемодани!
Перекладач. Дайте чемодани! Містер Мічурін, бога ради!
Б е р д. Тисяча чортів. Містер Мічурін! Це оригінально. Так!
Перекладач. Пан Берд каже, що це дуже оригінально. Він сам теж любить носити чемодани. (Берду.) Я кажу, що ви теж любили колись носити чемодани.
Мічурін. Це дуже похвально.
Перекладач. Містер Берд з цього почав кар'єру. Мічурін. Так... Ну, що ж. Похвально. Майєрс. Здрастуйте. Професор Майєрс. Франк Майєрс, із Сполучених Штатів Америки. Мічурін. Дуже радий.
Перекладач. Із Сполучених Штатів Америки, Юнайтед Стейтс. Директор інституту землеробства. Майєрс. Містер Берд. Мій друг. Берд. Берд. Уоллес Берд.
Перекладач. Містер Уоллес Берд, багата людина Америки.
Майєрс. Я спеціально приїхав.
Перекладач. Містер Майєрс спеціально приїхав до вас на кращому пароплаві Америки, де люкс.
Мічурін. Дуже приємно. Я дуже радий.
На веранді з'являється Олександра Василівна.
Мічурін. Прошу. Моя дружина. Олександра Василівна, мій кращий друг і помічник.
Берд. Берд.
Майєрс. Майєрс. Це прекрасний день, місіс Мічурін. Олександра Василівна. Прошу, цебто... дякую.
Перекладач. Містер Майєрс говорить, що він захоплений взагалі.
Б е р д. Містер Мічурін... Пробачте... (До перекладача.) Спитайте, однак, чи той це Мічурін.
Перекладач. Містер Мічурін, містер Берд цікавиться, чи не живе тут поблизу інший містер Мічурін?
Мічурін. Не знаю, не чув.
Перекладач. Містер Берд цікавиться: цей дворик і є той сад, про який^ми читали в Америці? У вас є інший великий сад?
Мічурін. Великий? Чому великий? Ви приїхали дивитися мій сад? Прошу вас.
І Мічурін повів американців у сад. Олександра Василівна йде в будинок. Входять Терентій, Буренкін та візник.
Т е р е н т і й. Вигадка, й більш нічого.
Буренкін. Вся пошта гуде.
Візник. Кажуть, власноручно сам цар...
Терентій. Цар?.. Брехня. Не може бути, щоб цар та знав, що є місто Козлов. Нема таких царів!
Буренкін. Не місто взнав, а, Івана Володимировича.
Терентій. Мели.
Візник (до Буренкіна). Скликав міністрів кабінет... Дайте йому, каже, золота, срібла, скільки забажає. Нехай, каже, купається в молоці, тільки не пускайте, каже, за кордон. Он як!..
Терентій. За кордон такого лайливця, коли б я був царем, і я б не пустив.
Візник. Так. А той передав губернатору. Терентій. Це ж який?..
Візник. Не знаю. А той уже, значить, справнику нашому, шкурі. Ось він, хижак.
Швидко входять Биков і Хренов. Хренов. Що передавали? Хто? Кому?.. Стій! Візник. Нагороду. Хренов. Яку? Хто сказав?..
Візник. Чиновника цього губернаторового з вокзалу хто віз? Я!
Хренов. Ну... Візник. А після мериканців. Хрєнов, Биков. Яких? Де вони?.. Візник. Котрі мериканці? Хрєнов. Так.
Візник. Тута. А губернаторів, отой, у готелі. Хрєнов (до Викова). Всі знають!..
В і з н и к. Як не знати. Сам казав. У вас, каже, знаменитий садовод. Нагорода йому від царя дуже спішна. Це отой губернаторів...
Биков. Збожеволіти!
Хренов. Американці де?
Візник. В саду. Онде речі. А самого повели в кущі. Биков. Провалитись!
Хренов. Голубчики, що ж це робиться! Пошта гуде, готель шушукає! Один тільки я нічого не знаю! Биков. Самі винні.
X р є н о в. Я винний? Облиште. А хто сказав: скорий поспіх — людям посміх? Хто затримав мене — ви?! Треба було відразу цього губернаторського хлопчиська в коляску й сюди. А не варення варити.
Биков. Значить, я винний? Дякую вам. Адже це пряма ваша справа!
X р є н о в. Моя, звичайно. Ой голова болить, рятуйте... Входить Олександра Василівна.
Олександра Вас и л і в н а. Пано-ове... Що з вами? Здрастуйте.
X р є н о в. Нам потрібний пан Мічурін. Биков. Доброго ранку!
Олександра Василівна. Прошу зайти. Він буде дуже радий.
Т е р е н т і й. Зрадіє... Тьху... брехня! Хренов. Пробачте, де він?
Олександра Василівна. В саду. До нього приїхали начебто здалеку.
Биков. Яка неприємність!
Олександра Василівна. Не лякайте. Щось трапилось?
Биков. Ваш чоловік одержує нагороду.
Олександра Василівна. Слава богу! Він буде щасливий. Я так цього хотіла, так хотіла! Одну хвилинку... (Іде в кімнату.)
Биков. Ох, не гаразд! Головне — було б через що.
X р є н о в. Все незрозуміло на цьому світі!.. В готель швидше!
Минуло довгих дві години.
Глибоко вражений стояв перед Мічуріним професор Май-ерс. Вражений був і Берд. Вони щойно повернулися з саду
Майєрс озирався на всі боки, не вірячи власним очам і хвилюючись тим хвилюванням, яке переживають люди в присутності великої людини.
— Те, що я бачив, геніально. Ви, містер Мічурін, дивовижна людина, і я вже ніколи вас не забуду. Я кажу, варто було приїхати з Америки, щоб потиснути вашу руку. Я щасливий!
Олександра Василівна. Правда? Майєрс. Так. Це правда.
Олександра Василівна. Ви сказали, що ви щасливі...
Перекладач. Так, містер Майєрс сказав, що це геніально і що він щасливий бути вашим сучасником взагалі.
Олександра Василівна. Я заплачу. Мічурін. Сашо, заспокойся. Це так говориться. Це люб'язність.
Олександра Василівна. Але це так хороше. Як радісно, коли люди люб'язні!