622] Нині, співців божества, підкажіть, невсипущії музи,-
623] Ви ж бо те знаєте: вас не одурює давність розлога,-
624] Як це до ряду святинь у високому Ромула місті
625] Острів, що Тібр його жовтий омив, залучив Короніда.
626] В Лації мор небувалий колись розгулявсь у повітрі.
627] Кров із блідих^ занепалих людей випивала хвороба.
628] Врешті, втомившись ховати мерців, зрозумівши, що марно
629] Всі їх зусилля пішли, що біді й лікарі не зарадять,
630] По допомогу до неба звертаються: в Дельфи, чий камінь —
631] На серединному місці землі, до оракула Феба
632] Йдуть і благають, щоб сонячний бог рятівним віщуванням
633] Лихо від них одвернув, покінчив з моровицею в місті.
634] Місце, де храм був, і лавр, і грімкий сагайдак Аполлона —
635] Все затремтіло нараз, і з глибин потаємних святині
636] Голос триніжок подав, схвилювавши серця переляком:
637] "Те, що шукаєте, римляни, тут,— поблизу слід шукати.
638] йдіть, щоб рятунок найти поблизу. Бо не сам Аполлон вам
639] Поміч у скруті подасть на цей раз, тільки син Аполлона.
640] З добрим знаменням — у путь, до нащадка мого, вирушайте!" [274]
641] Щойно розважний сенат ознайомився з волею бога,
642] Щойно довідались, де б міг селитися Фебів нащадок,-
643] До берегів Епідавра негайно судно споряджають.
644] Ось воно вже підпливло, побережжя торкнувшись опуклим
645] Днищем,— і стали посли перед радою грецьких старійшин:
646] Просять, щоб їм дали бога, котрий покінчив би, присутній,
647] З лихом Авсонії — так віщування велить недвозначне.
648] Греки на це подивились по-різному: дехто був певний..
649] Що неможливо відмовити; більшість, однак, була проти:
650] Дбаймо про себе, мовляв, і Цілителя з рук не пускаймо.
651] Поки вагалися, в сутінках світло розвіялось денне,
652] Далі вже й тіні густі поповзли по земнім круговиді.
653] Тут уві сні рятівного побачив ти, жителю Рима,
654] Бога; край ложа твого він стояв саме так, як у себе
655] В храмі стоїть: неотесану палицю в лівій руці мав,
656] Правою, мов у задумі, погладжував бороду довгу.
657] Врешті, таке з його вуст заспокійливе слово злетіло:
658] "Ти не хвилюйся: прийду в ваше місто, змінивши свій образ.
659] Бачиш змію, що довкола кийка мого кільцями в ється?
660] Добре приглянься, щоб міг її потім пізнати, бо в неї
661] Я перевтілюсь, але буду більший; якими бувають
662] Жителі неба, коли свій божественний змінюють вигляд".
663] Голос розвіявся й бог, а за голосом вслід і за богом —
664] Сон, а за сном навздогін-благодатний світанок надлинув.
665] Щойно рої мерехтливих зірок розігнала Аврора,
666] Все ще не знаючи, що їм робити, зійшлися вельможі
667] В гарно збудований храм і благають, щоб, віщий подавши
668] Знак, їм сам бог указав, на якому б волів бути місці.
669] Ледве промовили те,— величезною ставши змією,
670] Золотом гребеня бог заяснів, себе виявив свистом;
671] І колихнулось зображення бога, жертовник і двері,
672] Золотосяйне склепіння й долівка стряслась мармурова.
673] Сам посередині храму свого він по груди, високий,
674] Звівся й окинув усіх миготливим од полум я зором.
675] Заціпеніла юрба. Тільки жрець, що священне волосся
676] Білою стрічкою мав перев язане, бога впізнавши,-
677] "Ось він, Цілитель!— гукнув.— Привітайте словами й душею
678] Бога, що вам об явивсь! Хай щасливою, о незрівнянний,
679] Буде поява твоя для народу, що храм твій шанує!"
680] Кожен, як велено, бога вітає; благальну молитву
681] Всі за жерцем повторяють гуртом; і словами, й душею
682] Богові честь виявляють належну й нащадки Енея.
683] Той в свою чергу схитнув своїм гребенем — добре знамення!-
684] Тричі мигнув язиком блискавично, присвиснувши тричі.
685] Потім донизу по сходах ковзнув. Перед виходом ще раз
686] На стародавній жертовник оглянувся, наче прощався [275]
687] З домом своїм затишним та з порогом обжитого храму.
688] Ось він по встеленій квітом землі, вигинаючи тіло,
689] В'ється високими колами через середину міста
690] Ген аж до гавані, що напівкруглим захищена валом.
691] Там зупинився; ласкаво поглянув на тих, що юрбою
692] Мовчки ступали за ним, на своїх шанувальників ревних,-
693] І переповз на судно авсонійське. Воно, колихнувшись
694] Під тягарем божественного тіла, занурилось глибше.
695] Раді Енея сини. На піску прибережному, вдячні,
696] Вбили бика й одв'язали мерщій корабельні причали.
697] З вітром попутним помчав корабель. Бога здалеку видно:
698] Шию лускату на зігнутий ніс корабельний поклавши,
699] В синю далінь задивився. При мірних вітрах Іонійське
700] Море пройшли й підпливли до Італії з шостим ранковим
701] Блиском Палланта дочки. Оминають Лакінію, славну
702] Храмом Юнони. Позаду лишивсь прибережний Скілакій,
703] Згодом — Япігія. Зліва од весел розтанули в морі
704] Скелі Амфрізькі, а справа — обривисті кручі Келенські.
705] Вже за кормою — Рометій, Кавлон, вже Нарікія зникла.
706] Вже пропливли без пригод сіцилійські вузини Пелора,
707] І владаря Гіппотада оселю, і рудні темеські;
708] Далі — Левкосія, острів, і Пест, на троянди багатий,
709] І мальовничі Капреї були, в передгір я Мінерви,
710] І виноградними лозами славні нагір'я суррентські,
711] Й місто Геракла, й Сівілли святилище, Кумської жриці;
712] Потім — Літери, де гарячі джерела й дерева, багаті
713] На запахущу смолу, і Вольтурн, що пісок загрібає,
714] І Сінуесса, де цілі рої голубів сніжно-білих;
715] І нездорові Мінтурни, й земля, де колись вихованець
716] Пагорб насипав, і край Антіфата, й Трахант болотистий,
717] Врешті,— Кірки земля і з утоптаним берегом Антій.
718] Щойно вітрильне судно повернули туди мореплавці,-
719] Вища-бо хвиля пішла,— по дошках корабельних ковзнувши,
720] Дугоподібно звивається бог і за мить проникає
721] В батьківський храм, що піску золотавого східцем торкався.
722] Та коли море вляглось, Епідаврець лишає отецький
723] Храм і вівтар, де побув якийсь час із спорідненим богом.
724] От він і знов прибережний пісок борознить шурхотливо
725] Тілом лускатим, і знов, по кормі переливно ковзнувши,
726] Ніс корабля головою гнітить, поки в Кастр і в священну
727] Гавань Лавінія не завітали, де Тіброве гирло.
728] Люд,— і мужчини, й жінки,— щоб зустріти прибулого бога,
729] Юрбами суне туди; йдуть і діви, що твій підживляють,
730] Весто троянська, вогонь; голоси там лунають вітальні.
731] Поки судно просувається вгору по жовтому Тібру,
732] Ладан потріскує на вівтарях, що рядочком димляться [276]
733] Вдовж берегів, розвіваються пахощі в чистім повітрі.
734] Жертва лягає під ніж, зігріваючи кров ю залізо.
735] Ось і до Рима, що знявся над світом, судно завернуло.
736] Випроставсь бог і, над щоглою звившись, витягує шию
737] В різні боки — чи не знайде підхожого місця для себе.
738] Мовби на дві течії роз єднавшись, ріка омкьяє
739] Острів, що й назву отримав таку. Пливучи собі далі,
740] Тібр охопив цей окраєць землі мов двома рукавами.
741] Фебова чудо-змія, корабель залишивши латинський,
742] Тут поселилась і, вигляд небесний прийнявши, поклала
743] Горю народному край — прибула з порятунком для Міста.