Брайєн Доног'ю, її чоловік, високий, поривчастий, себелюбний, дотепний, викладав рентгенологію у Вейн-ському медичному інституті; він цікавився джазом і полюбляв писати статті з природпичих наук, з природничих наук і соціології, про джаз, про джаз і соціологію, статті на будь-яку тему. Любив похизувати-
ся велемовністю і говорив чудово, зі знанням справи. Лііліна завжди пишалася ним на людях. Він мав пе-вдоволене обличчя з виразними рисами, дуже темні очі. Зі смаком одягався й картав Айліну, коли вона через перевантаженість не досить дбала про свою зовнішність. На той час, розчарована низькою платнею і незручним розкладом занять у невеличкому Детройт-ському університеті, Айліна прибувала на першу пару — щосеместру їй діставалися перші пари о восьмій ранку — абияк розчесана, з волоссям, недбало розпущеним по плечах, лиха й дратівлива після безсопної ночі; панчохи або продерті гіллям, або зі стрілками; лискуче, збуджене від таблеток обличчя; відчуваючи сухість у роті, вона читала зі студентами обов'язкову ритуальну молитву (університет був католицький, та й сама Айліна одержала католицьке виховання), а відразу після молитви почувала себе вільною від найменших обмежень.
Хоч якимн незручними здавалися лекції о восьмій ранку, післяобідні лекції (від четвертої тридцяти до шостої вечора) були ще нестерпніші: кінець робочого дня, стомлені випускники, яким поставили цей курс, аби заповнити розклад, вчителі середніх шкіл — переважно черниці й ченці,— яким бракувало ще кількох заліків, щоб одержати ступінь магістра, студенти, які щоранку ходили на заробітки, втомлені, хтозна-звідки прибулі іноземці з кругами під очима від виснаження й нудьги та ще другорічники, за якими тяглися хвости за багато семестрів. Коли Айліпі траплялися в групі один-двоє тямущих студентів, вона, збуджена наркотиками, прийнятими в полудень з чорною кавою, із запалом порушувала найгостріші питання, пристрасно бажаючи втягнути отих поодиноких студентів у бесіду. Зав'язувався діалог. Суперечка. Решта слухачів сиділи покірні й оторопілі; вони зиркали то на Айліну, то на котрогось із її красномовних
4* 99
учнів, то знов на Айліну і конспектували тільки тоді, коли їм здавалося, що вона пояснює щось важливе. Що там таке особливе в "Серці темряви" Конрада, дивувались вони, чого це місіс Доног'ю так шаленіє?
її мідяного кольору волосся скуйовдилося, спадаючи їй на лице, і навіть шкіра часом прибирала сліпучої мідяної краси від надвечірнього сонця, коли навскісні промені пробивалися крізь дерева університетського містечка, або від хвилювання, коли вона бачила перед собою напрочуд кмітливу групу, або від думки про те, як сильно вона кохає Гордона, її Гордона, котрий чекатиме її після лекції. Один з юнаків післяобідньої групи — Еммет Нор лан, на кілька років випереджаючи моду, вже носив довге завите волосся; в тисяча дев'ятсот шістдесят шостому році цей невисокий, готовий устряти в будь-яку суперечку, передчасно розвинутий гарячкуватий хлопець в окулярах навчався ліпне на другому курсі. Після лекції він завжди присікувався до Айліни, вимагаючи, щоб вона пояснила свою позицію.
— Ви спекулюєте такими словами, як "почуття", ви забиваєте нам баки вашими почуттями! — вигукував він.— Коли я на лекції ставлю питання, ви його перекручуєте! Примушуєте всіх сміятися з мене! Це жіночий виверт, жіночий, негідний вас!
Еммет усе сприймав надто серйозно, так само серйозно, як і Айліна; він повсякчас вештався поблизу її кабінету, стовбичив у дверях, відмовляючись увійти й сісти, бо "поспішає", однак йому не хотілося залишати її, і з того, як похмурніло його обличчя, Айліна знала, що коридором до неї йде її коханець...
— Бувайте,— з досадою казав Еммет і йшов геть. Гордон викладав соціологію; на років десять чи
більше старший за Айліну, лагідний, по-батьківському поблажливий; відверта, нелукава натура — не те, що вона. Одного осіннього дня, після вкрай огидної сварки з чоловіком, Гордон упав їй в око, і Лйліпа вирішила, що він станс її коханцем. Тоді вона ще навіть не відала його імені. Коханець. У неї буде коханець. Високий, як і Брайєн, з напруженою, вибачливою усмішкою й зморшками в кутиках уст, які виказують одруженого чоловіка, на чолі — синювато-фіолетові вени. Шкіра на обличчі водночас молодеча й стара. Одягався він без показної дбайливості Бра йена, носив не дуже нові й чисті, мішкуваті на колінах твідові костюми, від яких тхнуло тютюном і нспровітрюваними приміщеннями. Айліна, поклавши собі за мету закохатися, прогулювалася поблизу його дому біля університету — звичайного цегляного двоповерхового будинку з білими віконницями. Серце калатало від ревнощів. Уявляла його родипне життя і дружину, четверо дітей, форд із зазубленим заднім крилом, газон з витоптаною травою; сама вулиця теж видавалась занедбаною — гарний старий тюдорівський будинок уже переобладнали під гуртожиток для студентів — прикмета неминучого краху. Зустрічатися з ним, сором'язливо розмовляти, кохати його кожну рисочку, мало стати найвизначнішою подією Гї життя, бо, хоч як вона була просякнута наркотиками, не ві-рилося, що він може відповісти взаємністю. Адже він католик. І, мабуть, щасливий своїм родинним життям.
Коли між пими все скінчилося і вона викладала протягом двох семестрів, що швидко й непомітно промайнули, в Буффальському університеті, де більшість занять відмінили через студентські заворушення і втручання поліції, їй згадувалися дні, проведені в Детройті; якось дивно, що вона вижила — навіть з допомогою наркотиків і джину: не можна перенапружувати центральну нервову систему та ще й так довго. Про свою біду, переживання, відчуття провини Айліна написала роман, щовечора друкуючи на машинці десять-п'ятнадцять сторінок, поки не починало густи в голові, і від того болю вже не рятували ніякі пілюлі. Часом, поринувши у примарний світ, вона відчувала незбагненне бажання лишитися там назавжди, просто піддатися й збожеволіти. "Побічні дії: пригнічений стан, галюцинації, надмірне збудження..." Але не збожеволіла. І далі клацала на машинці, працювала, а закінчивши, змогла відчути па дотик квінтесенцію того гнітючого року — тоненький томик.