Нарешті-то Ніколас Мартін знайшов втілення, екологічна норма якого ставила його на один рівень з Раулем Сен-Сіром.
— Нік! — злякано повторила Еріка. Повільно нижня щелепа Мартіна випнулася, оголилися всі нижні зуби. Повіки поступово опустилися, і тепер він дивився на світ маленькими злісними оченятами. Потім некваплива мерзенна усмішка розтягла губи містера Мартіна.
— Еріка! — хрипко сказав він. — Моя! Розгойдуючись, він підійшов до переляканої дівчини, схопив її в обійми і вкусив за вухо.
— Ах, Нік! — прошепотіла Еріка, закриваючи очі. — Чому ти ніколи… Ні, ні, ні! Нік, перегодь… Розірвання контракту. Ми повинні… Нік, куди ти? — Вона спробувала втримати його, але спізнилася.
Хоча хода Мартіна була незграбною, рухався він швидко. В одну мить він переплигнув через письмовий стіл Уотта, вибравши найкоротший шлях до враженого кінопромисловця. В погляді Діді з'явився легкий подив. Сен-Сір рвонувся вперед.
— У Міксо-Лідії… — почав він. — Ха, от так… — І, схопивши Мартіна, він жбурнув його в інший кут кімнати.
— Звір! — вигукнула Еріка і кинулася на режисера, молотячи кулачками по його могутнім грудям. Втім, відразу схаменувшись, вона заходилася обробляти каблуками його ноги — зі значно більшим успіхом. Сен-Сір, найменше від всього джентльмен, схопив її і заламав руки, але відразу обернувся на тривожний лемент Уотта:
— Мартін, що ви робите?
Питання це було задане не даремно. Мартін покотився по підлозі, як куля, очевидно навіть трошки не забившись, збив торшер і розгорнувся, як їжак.
На обличчі його був неприємний вираз. Він встав, пригнувшись, майже торкаючись підлоги руками і злобливо скалячи зуби.
— Ти торкати моя подруга? — хрипко запитав пітекантропоподібний містер Мартін, швидко втрачаючи будь-який зв'язок з двадцятим століттям. Питання це було чисто риторичним. Драматург підняв торшер (для цього йому не довелося нагинатися), здер абажур, немов листя з деревного дрючка, і взяв торшер напереваги. Потім рушив вперед, тримаючи його, як спис.
— Я, — сказав Мартін, — вбивати.
І з вартою похвали цілеспрямованістю спробував запровадити свій намір у життя. Перший удар тупого саморобного списа вразив Сен-Сіра в сонячне сплетення, і режисер відлетів до стіни, гулко стукнувшись об неї. Мартін, очевидно, тільки цього і домагався. Притиснувши кінець списа до живота режисера, він пригнувся ще нижче, вперся ногами в килим і, що було сил спробував просвердлити в Сен-Сірі діру.
— Припиніть! — крикнув Уотт, кидаючись в січу. Первісні рефлекси спрацювали миттєво: кулак Мартіна описав у повітрі дугу, а Уотт описав дугу в протилежному напрямку. Торшер зламався.
Мартін задумливо подивився на уламки, заходився було гризти один з них, потім передумав і оцінююче подивився на Сен-Сіра. Задихаючись, бурмочучи погрози, прокльони і протести, режисер випрямився на весь зріст і погрозив Мартіну величезним кулаком.
— Я, — оголосив він, — вб'ю тебе голими руками, а потім піду в "Метро-Голдвін-Мейер" з Діді. У Міксо-Лідії…
Мартін підніс до обличчя власні кулаки. Він подивився на них, повільно розтиснув, посміхнувся, а потім, ощиривши зуби, з голодним тигрячим блиском у крихітних оченятах подивився на горло Сен-Сіра. Мамонтобій не даремно був сином Великої Волохатої. Мартін стрибнув.
І Сен-Сір теж, але в інший бік, волаючи від раптового жаху. Адже він був всього лише середньовічним типом, значно цивілізованішим, аніж так звана людина первісної прямолінійної ери Мамонтобія. І як людина тікає від маленької, але розлютованої дикої кішки, так Сен-Сір, переповнений цивілізованим страхом, біг від ворога, який, в буквальному значенні слова, не боявся всього. Сен-Сір вистрибнув у вікно і з вереском зник у нічному мороці. Мартіна це захопило зненацька — коли Мамонтобій кидався на ворога, ворог завжди кидався на Мамонтобія, — і в результаті він, на повні швидкості, гримнувся чолом об стіну. Як в тумані, він чув згасаючий вдалині вереск. Насилу піднявшись, він привалився спиною до стіни і зарикав, готуючись…
— Нік! — долинув голос Еріки. — Нік, це я! Допоможи! Допоможи ж! Діді…
— Агх? — хрипко поцікавився Мартін, мотаючи головою. — Вбивати! Глухо гарчачи, драматург моргав налитими кров'ю оченятами, і поступово все, що його оточувало, знову набуло чітких обрисів. Біля вікна Еріка боролась з Діді.
— Пустіть мене! — кричала Діді. — Куди Рауль, туди й я!
— Діді, — благаюче вимовив новий голос. Мартін оглянувся і побачив під зім'ятим абажуром у кутку обличчя розпростертого на підлозі Толівера Уотта.
Зробивши дивовижне зусилля, Мартін випрямився. Йому було якось незвично ходити не горблячись, але зате це допомагало придушити найгірші інстинкти Мамонтобія. До того ж тепер, коли Сен-Сір випарувався, криза минула і домінантна риса в характері Мамонтобія трохи втратила активність. Мартін обережно поворухнув язиком і з полегшенням виявив, що ще не зовсім втратив дар людської мови.
— Агх, — сказав він. — Уррг… е… Уотт! Уотт злякано замигав на нього з-під абажура.
— Арргх… Анульований контракт, — сказав Мартін, напружуючи всі сили. — Дай.
Уотт не був боягузом. Він ледве піднявся на ноги і зняв з голови абажур.
— Анулювати контракт?! — гаркнув він. — Божевільний! Хіба ви не розумієте, що ви накоїли? Діді, не йдіть від мене! Діді, не йдіть, ми повернемо Рауля…
— Рауль велів мені піти, якщо піде він, — вперто сказала Діді.
— Ви зовсім не зобов'язані робити те, що вам велить Сен-Сір, — переконувала Еріка, продовжуючи тримати невгамовну зірку.
— Хіба? — с подивом запитала Діді. — Але я завжди його слухаюся. І завжди слухалася.
— Діді, — у розпачі благав Уотт, — я дам вам найкращий в світі контракт! Контракт на десять років! Подивіться, ось він! — І кіномагнат витяг сильно потертий на краях документ. — Тільки підпишіть, і потім можете вимагати все, що вам заманеться! Невже вам цього не хочеться?
— Хочеться, — відповіла Діді, — але Раулю не хочеться. — І вона вирвалася з рук Еріки.
— Мартін! — втративши витримку заволав Уотт до драматурга. — Поверніть Сен-Сіра! Вибачтесь перед ним! За будь-яку ціну — тільки поверніть його! Бо інакше я… я не анулюю ваш контракт!