Механічне Его

Генрі Каттнер

Генрі Катнер, Кетрін Л. Мур

Механічне Еґо

Гумористична фантастика.

Ніколас Мартін подивився через стіл на робота.

— Я не стану запитувати, що вам тут потрібно, — сказав він здушеним голосом. — Я зрозумів. Йдіть і передайте Сен-Сіру, що я згоден. Скажіть йому, що я в захваті від того, що в фільмі буде робот. Все інше в нас вже є. Але цілком зрозуміло, що камерна п'єса про святвечір у селищі рибалок-португальців на узбережжі Флориди будь-як не може обійтися без робота. Однак чому один, а не шість? Скажіть йому, що менше ніж на чортову дюжину роботів я не згоден. А тепер забирайтеся.

— Вашу матір звали Олена Глінська? — запитав робот, пропускаючи тираду Мартіна повз вуха.

— Ні, — відрізав той.

— А! Ну, тоді, отже, вона була Велика Волохата, — пробурмотів робот. Мартін зняв ноги з письмового столу і повільно розправив плечі.

— Не хвилюйтеся! — поспішно сказав робот. — Вас обрали для екологічного експерименту, тільки і всього. Це зовсім не боляче. Там, відкіля я з'явився, роботи являють собою одну з законних форм життя, і вам нема чого…

— Стуліть пельку! — зажадав Мартін. — Теж мені робот! Статист нещасний! Цього разу Сен-Сір зайшов занадто далеко. — Він затрясся всім тілом під впливом якоїсь сильної, але затамованої емоції. Потім його погляд впав на внутрішній телефон і, натиснувши на кнопку, він зажадав: Дайте міс Ешбі! Негайно!

— Мені дуже неприємно, — винуватим тоном сказав робот. — Може, я помилився? Граничні коливання нейронів завжди порушують мою мнемонічну норму, коли я темперую. Ваше життя вступило в критичну фазу, чи не так?

Мартін важко задихав, і робот вгледів в цьому доказ своєї правоти.

— Саме так, — оголосив він. — Екологічний дисбаланс наближається до межі, смертельної для даної життєвої форми, якщо тільки… хм, хм… Або на вас от-от наступить мамонт, або вам на обличчя надягнуть залізну маску, або вас заріжуть ілоти, або… Зачекайте-но, я говорю на санскриті? Він похитав блискаючою головою. — Напевно, мені слід було зійти п'ятдесят років тому, але мені здалося… Прошу пробачення, всього доброго, — поспішно додав він, коли Мартін спрямував на нього лютий погляд.

Робот приклав пальці до свого, природно нерухомого, рота і розвів їх від куточків в горизонтальному напрямку, немов зображаючи провинну посмішку.

— Ні, ви не підете! — заявив Мартін. — Стійте, де стоїте, щоб у мене злість не остигла! І чому тільки я не можу осатаніти як слід і надовго? — закінчив він жалібно, дивлячись на телефон.

— А ви впевнені, що вашу матір звали не Олена Глінська? — запитав робот, приклавши великий і вказівний пальці до номінального перенісся, від чого Мартіну раптом здалось, що його відвідувач заклопотано насупився.

— Звичайно, впевнений! — гаркнув він.

— То, виходить, ви ще не одружилися? На Настасії Захар'їній-Кошкіній?

— Не одружився і не одружусь! — відрізав Мартін і схопив трубку телефону, який задзеленчав.

— Це я, Нік! — почувся спокійний голос Еріки Ешбі. — Що-небудь трапилось?

Миттєво полум'я люті в очах Мартіна згасло і замінилося рожевою ніжністю. Останні кілька років він віддавав Еріці, досить енергійному літературному агенту, десять відсотків своїх гонорарів. Крім того, він знемагав від безнадійного бажання віддати їй приблизно фунт свого м'яса; серцевий м'яз, якщо скористатися холодним науковим терміном. Але Мартін досі не скористався ні цим терміном, ні будь-яким іншим, тому що, при будь-якій спробі зробити Еріці пропозицію, ним опановувала непозбутня боязкість і він починав белькотати щось про зелені луки.

— То в чому справа? Що-небудь сталося? — повторила Еріка.

— Так, — вимовив Мартін, глибоко зітхнувши. — Може Сен-Сір змусити мене одружитися на якійсь Настасії Захар'їній-Кошкіній?

— Ах, яка у вас чудова пам'ять! — сумно вставив робот. І в мене була така ж, поки я не почав темперувати. Але навіть радіоактивні нейрони не витримають…

— Формально ти ще зберігаєш право на життя, волю і так далі, відповіла Еріка. — Але зараз я дуже зайнята, Нік. Може, поговоримо про це, коли я прийду?

— А коли?

— Хіба тобі не передали, що я телефонувала? — розлютилася Еріка.

— Звичайно, ні! — сердито крикнув Мартін. — Я вже давно підозрюю, що дотелефонуватися до мене можна тільки з дозволу Сен-Сіра. Раптом хто-небудь тайкома надішле в мою в'язницю слово підбадьорення або навіть напилок! Його голос повеселів. — Думаєш влаштувати мені втечу?

— Це обурливо! — оголосила Еріка. — В один прекрасний день Сен-Сір перегне палицю…

— Не перегне, поки він може розраховувати на Діді, — тужно сказав Мартін.

Кінокомпанія "Вершина" скоріше поставила би фільм, який пропагує атеїзм, аніж ризикнула б скривдити свою незрівнянну касову зірку Діді Флемінг. Навіть Толівер Уотт, одноосібний власник "Вершини", не спав ночами, тому що Сен-Сір не дозволяв чарівній Діді підписати довгостроковий контракт.

— Проте Уотт зовсім не дурний, — сказала Еріка. — Я як і раніше переконана, що він погодиться розірвати контракт, якщо тільки ми доведемо йому, наскільки ти збиткове вкладення капіталу. Але часу в нас майже нема.

— Чому?

— Я ж сказала тобі… Ах, так! Звичайно, ти не знаєш. Він завтра ввечері їде в Париж. Мартін випустив глухий стогін.

— Виходить, нема мені порятунку, — сказав він. — На наступному тижні мій контракт буде автоматично продовжений, і я вже ніколи зітхну вільно. Еріка, зроби що-небудь!

— Спробую, — відповіла Еріка. — Про це я й хочу з тобою поговорити… А…а — скрикнула вона раптово. — Тепер мені зрозуміло, чому Сен-Сір не дозволив передати тобі, що я телефонувала. Він боїться. Знаєш, Нік, що нам варто зробити?

— Піти до Уотта, — сумовито підказав Нік. — Але, Еріка…

— Піти до Уотта, коли він буде один, — підкреслила Еріка.

— Сен-Сір цього не допустить.

— Саме так. Звичайно, Сен-Сір не хоче, щоб ми поговорили з Уоттом віч-на-віч, — а раптом ми його переконаємо? Але все-таки ми повинні як-небудь це влаштувати. Один з нас буде говорити з Уоттом, а інший — відганяти Сен-Сіра. Що ти зволієш?

— Ні те, ні інше, — негайно відповів Мартін.

— ПРО, Нік! Одній мені це не під силу. Можна подумати, що ти боїшся Сен-Сіра!

— Й справді боюся!