Взагалі Мацюсь наче не сам тут живе. Якби був сам, то дуже нудився б. А він зовсім не нудиться. Розмовляє сам із собою так, наче в розмові бере участь багато людей. Бо що означає мислити?
"Певно, в голові кожної людини є чимало маленьких чоловічків і кожний з них щось інше знає і щось інше каже. Часом вони навіть сперечаються, одне одного поправляють або дають одне одному поради. Наприклад, Мацюсь нараз пригадує, про що давно забув. То, мабуть, чоловічок у його голові спав, а тепер прокинувся й розмовляє. Дивно все це, адже чоловічки ці маленькі. Проте мурашки теж маленькі, а живуть, ще й, виявляється, дуже розумні".
"А може, то не чоловічки, а такі собі машинки, пружинки чи що інше? Ні, це було б гірше; машинки з мертвого заліза, люди їх виготовляють на фабриках. А це живі чоловічки".
"Так, приміром, у крові існують якісь маленькі істотки, що їх можна бачити через збільшувальне скло. І в воді є хробачки, яких неозброєним оком не видно. То, може, люди ще не виготовили таких скелець, через які можна побачити цих найменших чоловічків".
"Може, вони існують і в серці? Люди думають, що то кров у серці стукає, а то чоловічки літають. Може, вони навіть мають крильця? І як у серці вбирається більше сумних чоловічків, то стає сумно, якщо більше веселих — весело?"
"Тоді можна зрозуміти, чому один раз людина робить щось мудре, а іншого разу дурниці".
Думає Мацюсь то так, то інакше, але намагається, щоб усе узгоджувалося.
Точно нічого не знає, тобто наче справжній філософ, який теж багато думає, а нічого до ладу не знає.
Сидить Мацюсь над морем, кидає у воду камінці й думає. А потім підводиться, йде до лісу. Там є мурашник. Мацюсь сідає на пеньок, дивиться на мурашок. На мурашник так само приємно дивитися, як і на море. Кине Мацюсь листочок або кусок кори й дивиться, як мурашки, такі малесенькі, тягнуть це собі додому. Візьме обережно мурашку, покладе собі на руку, дивиться, як вона крутиться, хоче втекти, а Мацюсь раз у раз підставляє їй палець. Мурашка гадає, що то висока гора, гадає, що вже подолала десять верст, а це всього лише Мацюсева рука.
Посидить Мацюсь над мурашником, а потім виносить на повітря клітку з канаркою. Повісить клітку на гілляку, відчинить дверцята й дивиться та слухає. Але канарки безлюдного острова — вільні лісові пташки — не розуміють канарку з клітки. І не люблять її. Коли Мацюсь випустив канарку з неволі, лісові почали бити, ще й дзьобати її. І хто знає, може, задзьобали б Мацюсеву канарку до смерті, якби він не оборонив її. Мацюсь не бачить різниці між ними. І це пташка, і то пташки. Його канарка жовта, й ті жовті. І однаково співають. А, мабуть же, є таки різниця, коли птахи пізнають одне одного і не люблять. Мацюсева канарка боїться вільних пташок. Пострибає з сідала на сідало — заспіває. Лісові послухають і щось відповідають. Канарка зупиниться у відчинених дверцятах, покрутить голівкою, заспіває так, наче радиться, що робити. Вже нахиляється вперед, щоб вилетіти. Та ні — повертається. Або вилетить на клітку, посидить трохи, проте видно, що їй якось дивно, незвично. Така вона неспокійна, що годі й казати. Стріпує крильцями, голівкою кумедно крутить. А лісові про щось з нею говорять. Не знає Мацюсь, чи то сваряться, чи тільки запитують, хто вона така. Однак Мацюсь починає трохи догадуватись. Мабуть, заздрять, що в неї золота клітка, але й глузують, що Мацюсева канарка літати забула.
"Звикне,— думає Мацюсь.— Напевно, моя канарка може багато чого навчити їх".
А лісові знають чимало такого, чого не знає Мацюсева канарка.
Дивний світ, але дуже цікавий.
Начебто нічого Мацюсь не робить, а почуває себе дуже заклопотаним і не має часу. Коли надходить вечір, не хочеться Мацюсеві лягати в ліжко.
Сяде він перед будиночком і дивиться на зірки. Мовби вперше бачить їх. Схоже на те, що зірки такі ж великі, як і наша земна куля. Чи там теж є люди, бджоли, мушки, мурашки? А людина така невимовно маленька в порівнянні з великим морем і такою кількістю зірок.
Пробував Мацюсь і лічити зірки, але це йому не вдалося.
Розділ шістнадцятий
Мацюсів острів складається з двох частин. Західна частина гориста, але не дуже. Три пагорки, галявинка біля самісінького моря, а з лівого боку висока гора, трохи навіть скеляста. Біля тієї гори затока, а острів там вузький і заріс лісом. Тут впадає до моря річка із східної частини острова, значно ширшої, зарослої дуже густим лісом. Там ховаються давні жителі острова, що вціліли від хвороб. На галявинці — приміщення покинутої школи, в якому живуть Мацюсь і полковник Дормеско. Варта мешкає в колишньому будиночку купця. Варта потрібна для охорони та послуг королеві Мацюсю, а Дормеска з огляду на давні заслуги все-таки помилували, бо справа втечі коронованого в'язня закінчилася вдало.
Недалеко від острова, на скелі, стримить маяк, який тимчасово не світиться, бо зіпсований.
Раз на тиждень на острів прибуває кораблем пошта — газети й листи та все інше. Листів небагато, газет Мацюсь не читає,— почасти тому, що не хоче, почасти, що не має часу. Навіщо йому нові відомості, коли в нього сила-силенна давніх, які треба докладно обміркувати? Починає Мацюсь нове життя, але, щоб усе було справді гаразд, йому треба збагнути те, що відбувалося тоді, коли він був королем-реформатором.
Любить Мацюсь купатися в морі. Часом стане над затокою, починає роздягатися. Раптом — ні. Не буде купатись. Чому: чи вітер, чи вода холодна? Ні, сонце світить, надворі так, як і вчора. Лише Мацюсь сьогодні інший.
Любить Мацюсь веслувати. Сяде в човен, швидко-швидко працює веслами, і чим більше руки болять, тим ліпше, тим приємніше йому.
Та іноді гляне на човен і дивується, що вчора веслував. Якби пливти і знати, що до чогось припливеш, тоді варто мучитись. Але кружляти морем і повертатися на те самісіньке місце — смішно й безглуздо.
Любить Мацюсь ловити рибу. А то раптом жаль йому стає спійманої рибки. Хай би сиділа собі в морі. Нащо її кривдити? А якби оце риба спіймала Мацюся на гачок і затягла в море?
Бувають хвилини, коли Мацюсь страшенно гнівається на себе. Був королем, наказував усім — і його слухались. А тепер навіть с о б і не може наказати. Хіба ж важче наказувати собі, ніж іншим. Мабуть, тут треба мати міцну волю. А міцна воля — це наче військовий міністр. Тільки Мацюсь не знає досконало, як військовий міністр впливає на своїх генералів і полковників, так що в його війську завжди порядок. Але треба й Мацюсеві збудувати у власній голові міцну фортецю, щоб його думки слухались. Проте не знає Мацюсь, як наказувати неслухняним думкам. А не знає тому, що мало вміє, мало знає.