Мацюсь трохи опирається, але незручно йому відмовлятися, коли так просять. Всі такі задоволені, так його люблять, ну зовсім як друзі.
Скільки разів Мацюсь зустрічався з королями чи міністрами, взагалі з старшими, ті завжди намагалися показати, що він дитина, а вони дорослі. А тут уперше ставилися до нього як рівні. Колись, якщо хтось ставився до нього добре, Мацюсь не знав, чи воно так насправді, чи його просто бояться; а тепер він бачить, що його люблять і зовсім не гніваються.
Гадається Мацюсеві, що королі таки добрі люди. Наче вперше бачить він їх. Ніякої тобі церемонії, ані етикету. Сміються, біжать наввипередки з пагорка. Король Мальто вдає з себе дикуна.
— Мацюсь повинен з нами на прощання випити. То нічого, що він малий, зате меткий. Що тут гадати. Коли хтось став реформатором, то вже він не малий, а великий. Хай живе король Мацюсь!
На торговельному кораблі на королів уже чекали понакривані столи, заставлені пляшками з вином і коньяком, ромом та лікерами. Повні полумиски смачних страв, повні кошики всіляких фруктів.
Садять королі Мацюся на чільному місці. Наповнили чарки:
— За здоров'я Мацюся!
Оркестр грає державний гімн. Усі п'ють, їдять, і Мацюсь разом з ними. Тільки вип'є, зараз йому доливають.
Хай живе Мацюсь Перший!
— Хай живе Мацюсь Великий!
Цілуються з Мацюсем королі, просять називати всіх їх на ім'я.
Паморочиться Мацюсеві в голові, але почуває він себе страшенно весело. Співає й танцює з усіма.
— Сам скажи, найдорожчий Мацюсю, чи не приємніше дружити з білими королями? Як відпочинеш на безлюдному острові, повернешся до нас. Житимеш, як усі королі, весело, безтурботно. У давнину потрібні були війни, бо королі жили в замках, оточених мурами, і їм нудно було. А тепер у нас повно-повнісінько розваг. Вип'ємо за вічну дружбу.
Випили.
— Вип'ємо за реформи.
Випили.
— Вип'ємо за права для дітей.
Знову випили.
Але не було між ними лорда Пукса й молодого та сумного королів, які лишилися в залі засідань і писали протокол. І страшенно сварилися сумний король з молодим. Той хоче так, а цей хоче інакше.
— Не хочу так! — волає молодий король.— Хай буде, як вирішив Мацюсь.
Бачать, що не дійдуть згоди, і кожний написав свій власний протокол.
— Хай Мацюсь сам вибере, який захоче, і підпише.
Гаразд. Сіли в човна, пливуть до торговельного корабля; а там усі п'яні. І Мацюсь теж. Ні з ким не можна ні про що домовитись.
Схопили їх королі, обіймають, цілують, дякують, що написали протокол. То співають, то починають плакати, скаржитися, що їх мало не винищили дикуни, що сумний король гордує ними й не хоче випити.
Вихопили протокол у молодого короля — підписали, так він їм сподобався. Потім підписали протокол' сумного короля; і так годиться.
— Чи варто сваритися через дурниці? Навіть краще, коли королі щось поплутають. Адже потім міністри матимуть заняття, щоб усьому дати лад.
Віват, хай живе протокол! Віват лорд Пукс, що довів засідання до кінця! Віват молодий король! Віват сумний король! Любімося! Хай живе Мацюсь Реформатор!
Розділ п'ятнадцятий
Тепер моя розповідь буде зовсім іншою. В тієї хвилини, що Мацюсь висадився на безлюдному острові, одразу все змінилося. Коли досі щось було так, то тепер зовсім інакше. Начебто Мацюсь тепер зовсім інший, нечебто все це йому сниться чи снилося досі, а тепер він тільки-но прокинувся. Дивується Мацюсь. Дивується, що так одразу все змінилося.
Не цікавлять його ані королі, ані трон, ані дикуни, ані діти, ніхто його не цікавить. Хай собі роблять що хочуть. Той колишній Мацюсь, який вів війни, вигравав і програвав битви, був ув'язнений і втік з в'язниці, переховувався й знову тікав — це мовби хтось інший, про кого Мацюсь чув, чи, може, й знав його, аде дуже давно.
Сидить Мацюсь над морем, кидає у воду камінці. Такий гарний колір у води. Так тихо й гарно навколо. І так йому добре. Нікого Мацюсь не боїться, ні перед ким не криється, ні з ким не розмовляє і не думає, що буде завтра.
"А може, справді все мені тільки снилося". Ні, все було, але дуже давно. Ні, не так. Було недавно. Тільки що з того? Нічого. Мацюсь зовсім інший, ніж був. І дивно, що так довго лишався таким і не знав, що може бути іншим. А який же Мацюсь насправді; чи гордий король-реформатор, чи тихий і задумливий добровільний вигнанець безлюдного острова — Мацюсь-філософ?
Мацюсь став філософом, тобто людиною, яка про все думає, але нічого не робить. Філософ не ледар, мислення — теж праця, навіть важка праця. Звичайна людина бачить жабу, але це її не обходить. А філософ думає: "Для чого створені жаби? Адже вони неприємні".
Звичайна людина, якщо її хтось зачепить, починає сердитись, б'ється або лається; а філософ думає: "Чому ця людина так любить інших дратувати?"
Звичайна людина, коли побачить, що в когось є якась дорога річ, то або заздрить, або намагається й собі таку придбати, а філософ думає: "Чи може бути так, щоб у кожного було все, що він хоче?"
Так, власне, було й з Мацюсем.
Сидить він над морем, кидає камінці у воду, наче нічого не робить, а голова в нього працює:
"Що відбувається в голові, коли людина думає? Для чого людина спить? Як це так засинаєш, що не можеш побачити, коли заснув? І що це таке, коли людині щось сниться? Як людина помирає? Навіщо людина росте й старіє?"
"І дерево живе. Дерево теж росте, старіє, хворіє. Бідолашне дерево не може сказати, що йому болить".
"А чи море теж живе? Хіба ні? Але в морі є риба. І знову дивно: людина не може дихати й помирає у воді, а риба задихається й помирає в повітрі".
"Коли люди не мали аеропланів, тоді лише птахи могли літати. Це дивно: мушка могла літати, а людина — ні. І виходить, що муха мудріша від людини. Та й тепер муха лазить по стелі, по стіні, по шибці, а людина зразу впала б і розбилась би".
"Чи канарка співає словами, чи ні? Чи канарки знають, що співають інші поміж них?"
Багато різних питань народжується в Мацюсевій голові, але він намагається сам відповідати на них. І виходить так, що Мацюсь водночас є начебто учнем і вчителем. І так навіть краще. Колись у минулому Мацюсь запитував в іноземного вчителя або в капітана, і вони нібито пояснювали йому все, але ніколи не могли зробити це так добре, як тепер він тлумачить сам собі.