— Якщо ваша королівська величність дозволить, я буду вас одвідувати щоденно.
Замість відповіді Мацюсь поцілував руку в доброї королеви.
— На жаль,— сказала Кампанелла,— не можна мені приходити довше, ніж на чотирнадцять хвилин.
— Розумію: етикет,— прошепотів Мацюсь.
— Ні, закони в'язниці...
Розділ третій
Чи ліпше було тепер Мацюсеві, коли переселили його до чистої кімнати й дозволили прогулюватись у тюремному саду, коли щоденно навідувалась до нього королева, коли він спав на ліжку й харчувався з кухні начальника в'язниці, сидячи на стільці біля столу? Ні, було так само нудно й так само болісно. А може, навіть іще важче. В колишній камері він розумів, що чогось чекає, що тимчасове приміщення замінять йому на інше — на безлюдний острів. Тепер він не чекав уже ні на що. Бо й справді, на безлюдному острові він матиме все те, що й сьогодні. Якщо навіть дадуть кращу кімнату й меблі, більше волі й прогулянки над морем, то все одно залишаться самотність і журба.
Страшенно хотілося Мацюсеві годинника. Він гадав, що швидше день мине, коли знатиме, скільки годин уже спливло. Омана. Тепер Мацюсь бачить, як поволі пересуваються стрілки, як страшенно довго тягнеться година, як страшенно довго триває хоч би один день ув'язнення.
— Мацюсю, чим я можу тобі прислужитися? — питає королева, коли той похмуро ходить кімнатою, заклавши назад руки.
— Чим? А чи живе ще в королівському палаці моя канарка?
Не пригадую, чи казав я вам, що в Мацюся була канарка в гарній золотій клітці. Її подарували йому на іменини, й він дуже полюбив ту пташку. Та коли його в парламенті назвали Мацюсем-канаркою, він відчув жаль до невинного створіння. А тепер Мацюсь згадав про пташку, й захотілося йому, щоб вона була поблизу. Хоч одне живе створіння буде при ньому не на чотирнадцять хвилин, а назавжди.
Кампанелла не відповіла, бо їй було суворо заборонено розказувати Мацюсеві про те, що діється в його краї. Але одразу ж після повернення додому надіслала депешу до молодого короля:
"Чи маю я право сказати Мацюсеві про долю його канарки й поставити її клітку в Мацюсевій камері? Згадайте, ваша королівська величність, що на нараді я казала, як потрібні дітям дерева й птахи".
Ця депеша страшенно розгнівала молодого короля.
— От клопіт з оцими жінками,— бурчав він.— Сьогодні канарка, завтра собака, післязавтра ще щось. То камера волога, то темно — Мацюсь знервований, Мацюсь схуд. Наче нам тільки й роботи, що дбати про Мацюсеві вигоди.
І молодий король дав дозвіл, додавши в депеші, що вимагає, аби це було останнє прохання й остання його поступка: "Ніжне серце вашої королівської величності повинно спілкуватися з короною".
Корону носять на голові, а в голові — розум. Отже, молодий король ввічливо натякнув Кампанеллі, що вона добра, але не мудра й не повинна занадто надокучати йому.
Не знав Мацюсь, висловлюючи щоразу нові бажання, з якими труднощами королева їх виконує, з яким болем у серці відповідає: "Не можна. Не дозволили".
Ні газет, ні книжок приносити не дозволили. Згадувати про Бум-Друма, Фелека, Клю-Клю, сумного короля не дозволили. А яку неприємність мала Кампанелла, коли король Орест поскаржився, що вона розказала Мацюсеві про дружбу молодого короля з Бум-Друмом. Їй суворо зазначили тоді, що коли вона ще хоч раз щось розкаже Мацюсеві, то її зараз же відкличуть з столиці, а її місце посяде губернатор Затоки Кангура, який відзначався жорстокістю й недоброзичливим ставленням до Мацюся.
— А ось твоя канарка, любий Мацюсю.
Королева вже давно перестала називати Мацюся офіційно, а Мацюсь не знав, чи звернути її увагу на те, що він усе-таки король, чи вдавати, ніби нічого не помічає.
— А оце фотографія твоєї матусі,— сказала тихенько-тихенько Кампанелла.
Мацюсь навіть не глянув на фотографію матері, поклав її на стіл і заходився біля канарки. Чистив клітку, хоч вона й була чиста, наливав воду у підставку, хоч знав, що підставка завелика й не пролізе крізь дверцята клітки. Потім просунув між прутики шматок булки, грудочку цукру і раз у раз поглядав на годинника, коли вже мине чотирнадцять хвилин, щоб королева залишила його на самоті. "Хай уже собі йде",— думав Мацюсь.
Кампанелла теж тривожно поглядала на годинник. Адже це був її останній візит до в'язниці, вона мала виїздити на останню нараду, щоб підписати документ про Мацюсеве заслання. А їй так хотілося ще запитати:
— Мацюсю, поки я не поїхала, хочу тобі щось сказати. Не знаю, чи пощастить мені, але спробую. Облиш свою канарку — згодом усе це зробиш.
Мацюсь насупив брови.
Слухаю.
— Скажи мені, тільки щиро скажи: якби королі дозволили... Чи хочеш? Я сама-самісінька на світі — так, як і ти. Немає в мене дітей, немає нікого. Чи хочеш, щоб я була тобі за матір?.. Житимеш у апельсиновому саду, в моєму чудовому теплому краї, у великому мармуровому палаці. Я зроблю все, аби тільки тобі було добре. Згодом королі, певно, пробачать тобі. А коли я стану старою, а ти підростеш, я віддам тобі трон і корону. І ти знову станеш королем.
Кампанелла хотіла пригорнути Мацюся й поцілувати, але він хутко відступив.
— Я король, король власного краю! Чужі трони й корони мені не потрібні, у мене є власна корона.
— Але ж, Мацюсю...
— Я не Мацюсь, я король у неволі, а те, що в мене забрали, поверну назад.
Великий тюремний дзвін бемкнув на знак того, що минуло чотирнадцять хвилин. Мацюсь закусив губу. Серце йому почало шалено калатати. Він думає, думає, думає.
— Королево,— мовив Мацюсь,— дякую тобі. Була ти для мене дуже доброю. Я не можу лишатися невдячним. І саме тому не погоджуюся. Якби я погодився, було б тобі зле.
— Чому?
— Я втік би. І втечу, неодмінно втечу. Хай вони мене стережуть. Хай добре мене стережуть!
Знову бемкнув тюремний дзвін. Мацюсь уже зовсім спокійно закінчив:
— Ваша королівська величність, поки мене тримають тут силоміць — я вільний, можу робити, що хочу, можу боронитись. А якби погодився стати вашим сином, то був би вже невільником назавжди.
Втретє бемкнув дзвін тюремний. Королева пішла.
Втекти! Здивувався Мацюсь, що так пізно, аж тепер тільки подумав про це серйозно. Часом виникали такі думки в нього — він наче запитував сам себе: чи вдасться, чи зумію, куди втечу й чого? А тепер, коли королева запропонувала йому найкраще, на що міг сподіватися в неволі, Мацюсь вирішив безповоротно, раз і назавжди. Чи вдасться, чи ні, чи має куди, чи нема, чи є чого, чи нема чого,— він повинен, неодмінно повинен утекти. Тепер уже нема чого нудитися, нема чого щохвилини поглядати на годинник. У нього тепер страшенно багато роботи. Треба докладно оглянути подвір'я в'язниці, кожен камінець муру, кожне деревце. Треба годинами обмірковувати, з чого почати, коли вирветься на волю. Треба докладно обміркувати, в що одягнеться, що візьме на дорогу. Треба мати вірьовку, але де її взяти?