Мацюсь одразу збагнув, що сталося щось незвичайне. Навчився він за цей час звертати увагу на найменшу дрібницю, навчився читати думки різних людей. Зрозумів, що люди часто одне говорять, а зовсім інше думають.
Мацюсь одсунув рукою запропонований стілець.
Нараз до канцелярії заходить король Орест II і якась дуже гарна пані в чорній оксамитовій сукні. Король Орест гостював у Мацюся на святі королів. Пізнав його Мацюсь по ордену Безликого Півмісяця: то найбільший орден, який доводилось бачити Мацюсеві.
— Я королева Кампанелла,— назвалася пані в чорній сукні.
— Я в'язень номер двісті одинадцятий,— сумно відрекомендувався Мацюсь і глянув їй просто в очі, недбало спершись на бильце стільця.
— О ні,— просто озвалася королева.— Для мене король Мацюсь Реформатор залишиться назавжди добрим другом дітей і відважним лицарем.
І вона подала руку, яку Мацюсь шанобливо поцілував. Тут же захотів привітатися король Орест. Але Мацюсь гордо випростався й не подав йому руки.
— Я в'язень і не маю орденів,— сказав він, гостро глянувши йому в очі.
Начальник в'язниці, бажаючи припинити неприємну сцену, яку бачили солдати й службовці, запросив королів до власного приміщення. Мацюсь глянув на килим, коштовні меблі, квіти на вікнах і непомітно всміхнувся. Цей болісний усміх завважила королева.
Ображений Орест вмостився за столом і переглядає малюнки у великій, гарно оправленій книжці. А Мацюсь стоїть злий, страшенно злий. Злить його зал, злить начальник в'язниці, злять квіти, килим, фортепіано, мовчанка королеви, злить, що королева так дивиться на нього. А найбільше злить його Орест і той величезний орден Півмісяця. "Чи викличе він мене на поєдинок, бо я руки йому не подав?" — думає Мацюсь.
Коли згодом Мацюсь вгадував про ці відвідини, то збагнув причину власного гніву. Довгі години ув'язнення та самотності чекав Мацюсь сумного короля. Коли в кімнаті начальника в'язниці він побачив фортепіано, то перед його зором наче живий постав сумний король, а у вухах забриніли смутні мелодії. Ніхто, крім сумного короля, не мав права приїжджати зараз. Ну, гаразд, хай уже приїхала Кампанелла, але навіщо тут оцей нікчемний королик Орест?
Що б ще таке сказати Орестові, аби він зрозумів, що даремно пхається з своїми козами на торг? Взагалі Мацюсь хоче сказати багато, але побоюється прохопитись з чимось зайвим. Пригадав Мацюсь церемоніймейстера, який завжди міг якось усе владнати. А зараз що? Королева дивиться на Мацюся, королик переглядає малюнки, а начальник в'язниці стоїть наче вкопаний. І кінця-краю цьому не видно.
— Може, подати чаю або кави з сметанкою? У мене є тістечка домашнього виготовлення... — почав начальник, але тут же й пошкодував.
— Чи ви збожеволіли? — гримнув Мацюсь, і в очах йому застрибали бісики.— Хіба для того я цілий місяць гнию у вашому льоху, щоб тепер тістечка їсти? Я хочу знати, що ухвалили мої вороги. Я вимагаю, щоб мене негайно заслали на безлюдний острів. Якби мені сказали, що я стільки тижнів сидітиму у в'язниці, я не погодився б на помилування. Я хотів загинути в клітці з дикими звірами, але вони підступом захопили мене. Я вимагаю офіційного документа з печаткою...
Мацюсь раптом схопив гарну фарфорову вазу й кинув її на стіл обіч книжки з малюнками. Ваза розлетілась на друзки, а Мацюсь поранив собі руку. Орест підхопився з крісла, королева заплющила очі, а начальник в'язниці кинувся по лікаря, бо сам не знав, що робити.
Королева Кампанелла вийняла з сумочки пахучу носову хустинку й ніжно витерла кров з Мацюсевої руки. Королева мала власний план: вона не дозволить заслати королівського сироту на безлюдний острів, а візьме його до себе. Кампанелла самотня, дітей у неї немає, чоловік помер. Хай оточать високим муром чудовий апельсиновий сад, що може цілком замінити безлюдний острів. А Кампанелла буде Мацюсеві за матір.
Тюремний лікар перев'язав Мацюсеві руку і дав йому п'ять крапель на цукрі для вгамування нервів. Тюремний лікар мав лише двоє ліків: у лівій кишені краплі, у правій порошки. І те, й те було страшенно гірке й вживалося на воді. Та коли начальник тюрми дає власний цукор, то можна зробити виняток.
Наступного дня Мацюсь оголосив, що ані їсти не буде, ані на прогулянку не вийде, доки йому не дадуть документ з печаткою. Він жадає знати нарешті, що з ним хочуть зробити. Далі залишатися у в'язниці він не бажає. Близько полудня Мацюся покликали до канцелярії. Він відмовився: не піде. Не рушить з місця, поки йому не дадуть документ з печаткою. Він хоче знати свою долю! Годі цієї гри в піжмурки.
Начальник в'язниці був незадоволений. Адже королева не тільки не ображалася на Мацюся, а навіть підтримала його. Крім того, Кампанелла захотіла побачити, як Мацюсь живе. А жив він погано. Камера волога й темна, по стінах лазять павуки й блощиці, і спить Мацюсь на сіннику на підлозі. В кутку камери стоїть тазик і глечик з водою, і навіть стільця немає. А королева принесла величезний букет білого бузку. Що тут робити?
Дозорець хутенько заніс до камери м'яке крісло з власної кімнати начальника в'язниці і таку самісіньку гарну вазу, яку Мацюсь розбив учора. Ваз було дві: одна стояла на столі, а друга на фортепіано. Начальник в'язниці хотів, аби Мацюсь розбив і цю вазу, тоді королева побачить, як важко з Мацюсем дати раду, й зрозуміє, чому його тримають у такій темній камері.
Але Мацюсь надзвичайно люб'язно зустрів королеву. З величезною вдячністю взяв букет, який однак поставив до свого глиняного глечика з водою, а не до фарфорової вази. Кампанелла, заохочена цим, непомітно підсунула йому коробочку з шоколадними цукерками; коробочку цю вона ховала в кишені плаща, бо не знала, який настрій буде в Мацюся.
— О ні, за шоколадки дякую: дуже вони нагадують мені мою першу дитячу реформу.
Одне слово, справи такі.
Безлюдний острів уже вибрано. Цілком слушно сердиться Мацюсь, але раніше справді не можна було це зробити. Король Орест не винен — він лише з ввічливості супроводжував королеву. Сумний король неодмінно хотів приїхати, але Бум-Друм і молодий король не дозволили йому. Бум-Друм тепер потоваришував з молодим королем. Документ з печаткою й підписами королів ще не готовий. Кампанелла приїхала, щоб заспокоїти Мацюся й сказати, що про нього пам'ятають, що незабаром він зможе виїхати. А тим часом...