— Тоді помиримося.— І додав: — Ми самі цієї війни виграти не можемо. А на допомогу розраховувати вже пізно.
Мацюсь заплющив очі й так сидів до кінця засідання. Дехто з міністрів думав навіть, що він заснув. Проте Мацюсь не спав, і щоразу, коли, складаючи ноту, хтось говорив: "Просимо ворожого короля",— губи його тремтіли.
Коли Мацюсь узяв перо, щоб підписати ноту, то лише спитав:
— Чи не можна замість "просимо" написати якось інакше?
Ноту переписали, і слово "просимо" замінили словами "ми бажали б":
"Ми бажали б припинити війну".
"Ми бажали б закінчити суперечку в мирний спосіб".
"Ми бажали б половиною нашого золота оплатити ваші воєнні витрати".
Мацюсь підписав. Була друга година ночі.
Не роздягаючись, Мацюсь кинувся на ліжко, але не міг заснути. Ранок уже займався, а Мацюсь усе ще не спав.
— Перемогти або загинути,— повторював він.
Розділ сорок дев'ятий
Син старого короля просувався зі всім своїм військом в напрямку висаджених фортець. Це військовий міністр вгадав, бо на цьому він розумівся. Але посувався ворог дуже повільно, і цього військовий міністр не вгадав.
Молодий король був дуже обережний, просувався повільно, бо всюди копав траншеї та окопи. Він вів війну вперше і боявся, щоб його не оточили, щоб не зробили так, як на початку минулої війни зробив його батько, котрий впустив Мацюся до своєї країни, а потім зайшов йому в тил. Молодий король діяв дуже обережно, щоб не програти цієї війни. Адже тоді всі сказали б: "Старий король був ліпший, воліємо батька, а не сина". Отож молодий король хотів довести, що він ліпший.
Молодий король вважав за краще просуватися повільно, обережно, та й, власне, навіщо йому було квапитись? І так Мацюсь не може вести війну, бо військо його ходить до школи, а діти псують гармати. Там, у Мацюсевій столиці, хитрий шпигун-журналіст не ловить гав і пильнує, щоб було якнайбільше безладдя й паніка. Це ж просто чудово, що діти, а можливо, шпигуни, зіпсували залізниці й телеграф. Отож Мацюсь не скоро дізнається про війну і не зможе вислати стільки війська, скільки треба.
Так думав син старого короля і тому не поспішав. Хай військо не стомлюється, попереду ще битва за Мацюсеву столицю. Адже зрозуміло, що хоч одна битва має відбутися.
Ідуть війська, ідуть, ідуть, ніхто їх не затримує. Народ бачить, що ніхто не захищає, і, розгніваний на Мацюся, не тільки не обороняється сам, а навіть вітає ворога як рятівника.
Гайда, діти, до школи, минулася Мацюсева влада...
Аж раптом хтось іде й метляє білим прапором.
Ага, Мацюсь уже дізнався про війну.
Молодий король прочитав Мацюсеву ноту й зареготався:
— Ого, який щедрий ваш Мацюсь, пропонує мені половину золота! Такий подарунок, ха-ха, хто б не поласився?
— То що я маю відповісти моєму королеві? Коли половини золота замало, ми можемо дати більше. Чекаю на вашу відповідь.
— Ну, то скажи своєму Мацюсеві, що з дітьми не домовляються, їх — лупцюють. І більше ніяких листів мені не принось, бо й тобі перепаде на горіхи. Ну, мерщій забирайся геть!
Молодий король кинув ноту на підлогу й став топтати її ногами.
— Ваша королівська величність, міжнародне право вимагає відповіді на королівські листи.
— Ну, коли так, то я відповім.
І на Мацюсевому листі, зібганому й забрудненому, молодий король написав лише два слова: "Нема дурників!"
Тим часом Мацюсева столиця дізналася про війну та про Мацюсеву ноту й з нетерпінням чекала відповіді. І ось надходить така відповідь. Усі страшенно обурились.
— Який зарозумілий. Який брутальний. Стривай, ми ще тобі покажемо!
І місто не на жарт почало лаштуватися до оборони.
— Ми ще тобі покажемо!
Всі як один стали на бік Мацюся. Забули всі кривди й прикрості — пам'ятали лише його заслуги. І тепер не одна, а всі газети писали про Мацюся-реформатора, про Мацюся-героя.
На фабриках робота кипіла вдень і вночі. Війська вчилися на вулицях і на майданах. Усі повторювали Мацюсеві слова: "Перемогти або загинути!"
Щодня надходили нові відомості та чутки; одні погані, інші хороші:
— Ворог наближається до столиці.
— Сумний король обіцяв Мацюсеві допомогу.
— Бум-Друм надсилає своє чорне військо.
А коли Клю-Клю вивела п'ятсот чорних дітей на вулицю, жителів міста охопив такий захват, що вони закидали її квітами й носили на руках.
Тим часом ворог наближався. І, нарешті, почалася битва.
У місті чулися постріли. Ввечері люди вилазили на дахи й казали, що бачать вогонь. Це була правда. На другий день битви постріли чулися вже менш виразно. І всі казали, що це, певно, Мацюсь переміг ворога й жене його геть від столиці.
На третій день запала тиша.
— Ворог, мабуть, уже далеко.
Та ось надійшла звістка з поля бою, що ворог, хоч і одійшов верст на п'ять, проте його не розбито і він заліг в окопи, на всяк випадок підготовлені раніше.
Битву можна було б виграти, але гармат та пороху в Мацюся не вистачало. Битву можна було б виграти, бо ворог не сподівався, що столиця оборонятиметься; Мацюсь був змушений економити порох, щоб не лишитися без нічого. Прикро, але нічого не вдієш.
Тим часом до ворожого короля з'явився шпигун-журналіст. Молодий король з люттю накинувся на нього:
— Що ж ти мені набрехав, ніби в Мацюся нема ані пороху, ані гармат?! Ах ти мерзотник! Коли б я не був такий обережний, то, певно, програв би війну.
І тут шпигун розказав, як Мацюсь його викрив, як стріляв у нього, як він ледве втік і цілий тиждень ховався в льоху, що, мабуть, їх хтось зрадив, бо Мацюсь вийшов у місто і побачив на власні очі, що там коїться. Розказав шпигун і про Фелека, словом, про все.
— Мацюсеві скрутно: пороху й гармат у нього мало. Але захищатися легше, ніж нападати. До того ж, у пих поруч столиця, і все напохваті. А нам треба привозити здалеку. Самі ми не впораємося. Друг жовтих королів повинен прийти до нас на допомогу.
— Еге, повинен. Він мене не дуже щось полюбляє. До того ж, коли він прийде помагати, то доведеться з ним ділитися.
— Нічого не вдієш.
"А може, краще взяти половину золота та припинити війну?" — подумав молодий король.
Та вже пізно.
Отож шпигун негайно виїхав у столицю короля, друга жовтих королів, і почав його вмовляти, щоб той виступив проти Мацюся. Але друг жовтих королів не згодився.