Машина саме проїздила сумною сірою вузенькою вулицею. Мацюсь згадав зелений ліс, зелений лужок за селом і сказав голосно:
— Чи не можна зробити так, щоб діти в усьому світі мали свій зелений прапор?
— Можна,— сказав старший міністр і якось неприємно скривився.
Зажурений ходив Мацюсь по своєму палаці, зажурена була й Клю-Клю.
— Треба братися до роботи, треба братися до роботи,— повторював Мацюсь, але працювати йому страшенно не хотілося.
— Барон фон Раух,— доповів лакей.
Увійшов Фелек.
— Завтра перше після канікул засідання Пропара,— сказав Фелек,— певно, ваша королівська величність захоче що-небудь сказати депутатам.
— А що ж я їм скажу?
— Звичайно, королі говорять про своє задоволення з приводу того, що народ висловить свою волю, і бажають парламентові успіху в роботі.
— Гаразд, я приїду,— погодився Мацюсь.
Проте їхав він неохоче. Напевно, там буде галас, багато дітей, і всі дивитимуться на нього. Та коли Мацюсь побачив, що там зібралися діти з усієї держави, щоб радитися, як керувати так, аби всім було добре й весело, коли впізнав з одягу сільських дітей, з якими недавно так весело й гарно грався,— він відчув приплив нової енергії і виголосив дуже гарну промову.
— Ви — депутати,— сказав Мацюсь.— Досі я був сам. Я хотів керувати так, щоб вам було хороше. Але дуже важко вгадати одному, що треба кожному зокрема. Вам легше. Одні знають, що треба в місті, інші — що треба для села. Одні знають, що треба малюкам, інші — що треба старшим дітям. Сподіваюсь, що колись діти всього світу з'їдуться так само, як недавно з'їжджалися королі, і тоді білі, чорні й жовті діти скажуть, що кому треба. Наприклад, чорним дітям не потрібні ковзани, бо в них немає льоду. Робітники,— вів далі Мацюсь,— уже мають свій червоний прапор. Може, діти виберуть собі зелений прапор, бо діти люблять ліс, а ліс зелений...
Мацюсь говорив довго-довго, а депутати слухали. І йому було приємно.
Потім підвівся журналіст і сказав, що в столиці виходить щоденна газета для дітей і вони можуть читати цікаві новини, а якщо хто хоче, може писати до неї. І спитав, чи добре дітям було на селі.
Тоді зчинився такий гамір, що не можна було добрати, хто про що говорить. До залу зайшла поліція, яку викликав Фелек. Трохи стихло.
Фелек сказав, що того, хто галасуватиме, викинуть за двері. Треба кожному виступати по черзі.
Перший виступив хлопчик у благенькій курточці й босий:
— Я депутат і хочу вам сказати, що нам не було добре на селі. Не було ніяких ігор, їжу давали погану, а коли йшов дощ, то зі стелі струміла вода, бо дахи діряві.
— І білизну не міняли! — гукнув хтось.
— Помиї нам давали на обід!
— Мов свиням.
— Не було ніякого порядку.
— І зачиняли за кожну дурницю в комірчині.
Знову зчинився такий крик, що треба було припинити засідання на десять хвилин. Вивели чотирьох депутатів, які галасували найбільше. І журналіст кількома словами пояснив, що відразу важко все добре влаштувати, що наступного року буде краще. І просив, щоб депутати сказали, чого вони хочуть.
Знову галас.
— Я хочу держати голубів,— кричить один.
— А я собаку!
— Щоб кожна дитина мала годинник!
— І щоб дітям дозволяло розмовляти по телефону!
— І щоб нас не цілували.
— І щоб нам казки розказували.
— Ковбаси!
— Ковбиків!
— Щоб нам дозволяли пізно лягати спати.
— Щоб у кожної дитини був власний велосипед.
— Щоб у кожного була власна шафка.
— І більше кишень. У мого батька тринадцять кишень, а в мене лише дві. У мене нема куди що покласти, а як згублю носовичка, то вони лаються.
— Щоб у кожного була труба.
— І револьвер.
— Щоб їздити в школу на машинах.
— Щоб зовсім не було дівчаток та маленьких дітей.
— Хочу бути чарівником.
— Щоб у кожного був свій човен.
— Аби щодня ходити в цирк.
— Хай щодня буде ялинка.
— І перше квітня.
— І щоб у кожної дитини була своя кімната.
— Щоб давали пахуче мило.
— І парфуми.
— Щоб кожній дитині дозволяли раз на місяць вибити шибку.
— І курити!
— Щоб не було німої карти.
— І диктантів!
— Щоб раз на тиждень дорослим цілий день не дозволяли нікуди ходити, лише дітям.
— І щоб усюди королями були діти.
— Щоб дорослі ходили до школи.
— Щоб замість шоколаду давали нам апельсини.
— І черевики.
— Щоб у кожної дитини була власна машина.
— Корабель.
— І будинок.
— І поїзд.
— Щоб у дітей були гроші, на які б вони могли все купувати.
— Щоб там, де є маленька дитина, була обов'язково й корова.
— І кінь.
— Щоб у кожного було десять моргів землі.
Так тривало цілу годину, а журналіст тільки всміхався й усе записував. Сільські діти спершу соромились, але потім теж почали кричати.
Мацюся втомило це засідання.
— Ну, гаразд, усе записано, та що робити далі?
— Треба їх виховати,— сказав журналіст.— Завтра я напишу в газету звіт і поясню, що можна і чого не можна зробити.
Коридором пройшов той самий хлопчик, який хотів, щоб зовсім не було дівчаток.
— Пане депутат,— звернувся до нього журналіст,— чому вам заважають дівчатка?
— У нашому дворі є одна дівчинка, з якою не можна дати ради. Сама чіпляється, а коли її тільки торкнеш, зразу ж починав ревти і біжить скаржитися. І так вона зі всіма. Отож ми й вирішили з нею покінчити.
Журналіст зупинив ще одного депутата.
— Чому ви, пане депутат, не хочете, щоб вас цілували?
— Коли б у вас було стільки тіток, скільки в мене, ви б не питали. Вчора були мої іменини, то мої тітки так мене обслинили, що мене аж занудило. Якщо дорослі так люблять лизатися, то хай самі собі цілуються, а нам дадуть спокій, бо ми це нанавидимо.
Журналіст записав.
— А ви, пане депутат? Справді у вашого батька стільки кишень?
— От полічіть. У штанях дві кишені збоку й одна ззаду. В жилетці чотири маленьких кишеньки та одна в підкладці. В піджаку дві в підкладці, дві з боків та одна вгорі. Для зубочистки в батька окрема кишеня... А ще в нього є ящики, письмовий стіл, шафи, полиці. І потім дорослі ще хваляться, що вони нічого не гублять і що в них порядок.
Журналіст записав.
Саме проходили два депутати, яким дуже набридли маленькі діти. Чому?
— А хто повинен їх глядіти та колисати?
— І все наказують перед ним поступатися, бо воно маленьке.
— І наказують подавати хороший приклад. Коли таке маля щось накоїть, то не на нього кричать, а на мене. "Від тебе навчився!" А хіба я велів йому мавпувати?