Бум-Друм зрозумів.
Потім Мацюсь показав, що хоче забрати додому тіло хороброго пілота.
Бум-Друм зрозумів.
Коли розгорнули пахучу тканину, Мацюсь побачив свого мертвого товариша: той був тепер зовсім білий і твердий, як мармур. Бідолаху поклали в ящик із чорного дерева й показали Мацюсеві на мигах, що він може його забрати. В другий ящик поклали рештки спаленого літака. Мацюсь знаками показав, що може цього не брати. Його здивувало, що Бум-Друм страшенно зрадів, немовби спалений літак був чимось надзвичайно важливим.
Здавалось би, все гаразд, але найголовнішого Мацюсь так і не дізнався: чи їсть іще Бум-Друм людей, чи ні? Не лишалося нічого іншого, як тільки взяти Бум-Друма з собою. І Мацюсь узяв Бум-Друма. І вже знайомою дорогою рушив королівський караван через пустелю.
І лише в своєму кабінеті, в своїй столиці, зрозумів Мацюсь ті дивні речі, свідком яких він був у країні людожерів. Професор, що знав п'ятдесят мов, усе пояснив Мацюсеві.
Коли якось один із предків Бум-Друма не схотів більше їсти людей і був за це отруєний, верховний жрець дикунів виголосив таке пророцтво:
— Настане час, коли людожери зміняться. Відбудеться це так: одного вечора з'явиться величезний птах, у якого буде залізне серце, а в правому крилі стирчатиме десять отруєних стріл. Цей птах сім разів облетить галявину королівської столиці й сяде. Птах матиме величезні крила, чотири руки, дві голови, три ока й три ноги. Одне око й дві руки цього птаха отруяться однією з десяти стріл і помруть. Двічі прогримить грім. Тоді верховного жерця буде спалено. Лусне залізне серце велетенського птаха. І залишиться від того птаха тільки шматок мармуру, жменя попелу та біла людина. І тоді людожери кинуть їсти людей. А доки птах не з'явиться, нічого не можна міняти. І кожний король, який захоче щось змінити до того, повинен загинути від вогню чи отрути.
Бум-Друм обрав вогонь. І саме тоді, коли його мали врочисто спалити та отруїти двісті Бум-Друмових дружин, з'явився літак з двома мандрівниками. Мацюсь викликав два громи, а пілот — тобто дві руки та одне око птаха — загинув, необережно вколовшись одною з десяти стріл розбійників пустелі. Верховний жрець добровільно спалив себе, величезний птах згорів, а Мацюсь — біла людина — лишився. Отже, віднині людожери вже ніколи не їстимуть людей; вони хочуть вчитися читати й писати, не простромлюватимуть собі носи мушлями та кістками й одягатимуться тепер так, як і всі інші люди.
— Це чудово! — вигукнув Мацюсь.— Хай Бум-Друм надішле сюди сто негрів, наші кравці навчать їх шити одяг, шевці — шити чоботи, а каменярі — споруджувати будинки. Надішлемо нашим чорним друзям грамофони, труби, барабани та флейти, скрипки й роялі та навчимо їх наших танців. А згодом я влаштую в столиці Бум-Друма бездротовий телеграф! Тоді легше буде спілкуватися з ним, бо щоразу їздити так далеко дуже важко.
Мацюсь викликав королівських майстрів і наказав пошити для Бум-Друма двадцять костюмів, двадцять пар чобіт та двадцять капелюхів. Перукар обстриг Бум-Друмові волосся. Бум-Друм на все погоджувався. Йому було тільки трохи неприємно, коли він з'їв тюбик зубної пасти й кусок пахучого мила, яке йому дали до вмивання. Відтоді чотири лакеї стежили за Бум-Друмом, щоб він помилково знов не втнув якоїсь дурниці.
Розділ тридцять третій
Другого ж дня після Мацюсевого приїзду старший міністр скликав нараду, але Мацюсь просив, щоб її відклали. Саме випав гарний білий сніг, у королівському саду зібралося близько двадцяти хлопчаків, між яких були і Фелек, і Стасек. Вони гралися так весело, що в Мацюся навіть серце стискалося, коли він дивився на їхню гру.
— Пане старший міністр,— сказав Мацюсь,— я лише вчора повернувся з важкої й небезпечної подорожі. Я все влаштував добре. І ось тепер, хоч я й король, хіба не можна мені бодай один день відпочити? Адже я маленький хлопчик і люблю гратися. Коли нема нічого особливо важливого і можна один день почекати, то я волів би, щоб нарада зібралася завтра, а сьогодні я весь день гратимуся з хлопчиками. Такий гарний сніг,— напевно, вже останній у цьому році!
Старшому міністрові стало жаль Мацюся, і хоч Мацюсь не просив у нього дозволу, а тільки питав, чи можна, все ж вийшло так, ніби Мацюсь дуже просить його дозволити погратися.
— Один день можна почекати,— буркнув міністр.
Мацюсь аж підстрибнув з радощів. Одягнув коротеньку хутряну курточку, щоб було зручніше, і вже за хвилину ліпив сніжки й кидав їх укупі з іншими хлопчаками. Спершу в Мацюся не влучали сніжками, не знали, чи можна. Але Мацюсь помітив, що в нього не ціляться, і крикнув:
— Роблю вам зауваження! Слухайте, це ж не гра — я в вас кидаю, а ви ні. Так не піде. Ви не бійтеся, я зумію захиститися. Сніжки — не отруйні стріли.
Хлопці поділилися на дві партії. Одні нападають, інші захищаються. Гамір зчинився такий,— аж лакеї вибігли подивитися, що діється. Але, помітивши короля, вони здивувалися, нічого не сказали й пішли геть.
Ніхто не впізнав би короля, коли б не знав його в обличчя. Мацюсь був весь у снігу, бо вже кілька разів упав і дістав не одну "кулю" в спину, в голову та в вухо.
Захищався він завзято.
— Слухайте! — гукнув раптом Мацюсь.— Домовимося так: у кого влучить сніжка, той вважатиметься вбитим і далі вже не братиме участі в битві. Тоді принаймні будемо знати, хто виграв.
Але знов було не гаразд: надто швидко всі виявилися вбитими. Тоді умовилися, що того вважатимуть убитим, у кого тричі влучить сніжка. Правда, дехто обманював і навіть після третього удару бився далі. Але тепер стало ліпше, менше галасували, краще ліпили сніжки й уважніше цілилися. Потім знову змінили умову: вбитим вважався той, хто впав.
Чудова була гра.
Виліпили велетенського сніговика, дали йому в руки віника, встромили замість очей вуглини, а ніс приладнали з моркви. Мацюсь раз у раз бігав на королівську кухню:
— Пане кухарю, дайте, будь ласка, дві вуглинки. Пане кухарю, дайте, будь ласка, моркву для носа сніговика.
Кухар сердився, бо слідом за Мацюсем бігали інші хлопчаки, а через те, що в кухні було жарко, сніг танув і на підлозі утворювалися калюжі.
— Двадцять вісім років працюю королівським кухарем, але такого свинюшника в кухні не пам'ятаю,— бурмотів кухар і сердито підганяв кухарчат, щоб мерщій витирали підлогу.