— Зійди геть, баламуте!
Усе це скоїлось так несподівано, що Цигуля, побачивши Шумила на помості поруч себе, аж сторопів і не знав одразу, що йому відповісти. Та й усіх неждана поява старости на ганку і здивувала, і зацікавила,— став затихати галас. Але Шумило не починав, чекав, доки зовсім не стихне на майдані, і тільки тоді поправив рукою бляху на грудях, ще дужче споважнів та й став промовляти.
Громадо чесна! Та оце ж усі вже ви чули, що воно наші
заводіяки замишляють. Натворили ділов та замість мовчки прийняти кару, а тим самим і од громади навалу одвести, хитрують іще, усе село на різанину підбити хотять. їм що — однаково тепер. А то під гарячку, може б, іще вдалося кимось другим розплатитися. Не дурні хлопці!..
Зашумів майдан. Почулися крики обурення, лайки, вигуки "геть!" і крики "хай каже!,", "кажи, Шумило!", "геть, шкуро!"
— Еге ж, їй-право, не дурні, а ще й хитрі,— покриваючи галас, вигукнув Шумило.— Отож будьмо й ми при розумі. Про оборону хто заведе мову, .тому й горлянку заткнемо. Проти власті? Та де тільки чинили опір, там тепер цілі кутки лежать попелищем та тужать сироти й удови. А де одумались вчасно, що заздалегідь позводили худобу назад в економію, позносили майно, а з паліями самі, не дожидаючи війська, своєю властю розправились, там нічого не було, живуть собі. Отак і ми, люди добрі!
Але далі говорити йому вже не довелося. Юхим-коваль, що стояв близько ґанку і весь час хмуро дивився на Шумила та, насторожений, слухав його мову, раптом поривно подався наперед, у два кроки зійшов на ґанок і спинився, заступивши собою Шумила. Потім круто нагнув голову і сказав важко й похмуро:
— Це — да! це — рада "чесній громаді"! Як її й голова виносила, що не завонялася й досі!
Із-за спини в Юхима Шумило виступив і таки щось крикнув громаді. Але Юхим зразу рукою згріб його за плече й турнув з ганку вниз.
— Так, значить, "своєю властю"? А в кого ж список? У тебе? Недарма і знак начепив. Викликай поодинці!
З натовпу охриплий голос Невкипілого:
— Я перший! — і крізь гущу, розпихаючи людей, він став наближатися до ґанку. Біля Шумила зупинився. Потім неждано замахнувся і, не кажучи слова, з усієї сили вдарив кулаком у пику, ще раз.
Чоловіки поблизу шарахнулися вбік і дехто скрикнув обурено. Шумило хлипнув і затулився долонями, і тільки це встиг, як крізь пальці виступила кров, потекла по руках, закапала на груди, на синю чумарку. Поблизу навколо почулося ремство, стало розходитись, як круги по воді, по майдану. А. тут іще й Гмиря — звів догори руки й крикнув на гвалт, як брилу з кручі одвалив:
— Люди добрі! Та що ж бо ви дивитесь? Чоловіка вбива-. ють!
Натовп ахнув і безліччю зведених рук, жіночими зойками, грізним ревом сотень голосів спінивсь, зашумував. Од конов'язі навалили — аж хвиля пройшла по майдану й переднім рядом розбилась об ґанок. З-під акацій від огради назустріч тим навалили дружні новоселівці. З ґанку кричав щось Юхим, але за шумом та гвалтом жодного слова його не було чути. Видко, він і сам це, нарешті, втямив, бо раптом махнув рукою й замовк. І стояв німий, низько нагнувши голову, ждучи навали, і руки вже в нього напоготові були стиснуті в кулаки. Поруч стояв Цигуля — руки застромив за пояс, де рукавиці, й був ніби зовсім спокійний, а тільки трохи блідий, і одразу за якусь годину схуд, неначе після хвороби. На землі під ґанком, спиною обпершись об колону, Невкипілий стояв з шворнем у зведеній над головою руці. А перед ґанком дедалі дужче шірував натовп. Ось-ось, здавалося, ще тільки одна навала, і прибоєм змиє Невкипілого. І от саме в цю мить на помості з'явився товариш Григор. У благім пальті, він, мабуть, дуже змерз, проте тільки вийшов на ганок,~ мерщій одкотив комір, ще й горішній ґудзик біля горла розстебнув. Потім, не хапаючись, спокійно (бувалий, видати), владно звів руку над натовпом і кинув у людський чорторий на майдані свій несподівано юний та дужий голос:
— Товариші! Товариші селяни!
Крикнув і зразу ж зціпив зуби до болю в яснах, а очима пильно уп'явся в бурхливий натовп. Вся його постать в напрузі непомітно тремтіла, як після стріли тятива. Мить... І несподівано брови тіпнулись, як крила, він рвучко ступив крок, аж до самого краю помосту, і раптом спалахнув натхненним словом над глухим Шумом на майдані...
Натовп поволі, поволі і вщух. Одні з несподіванки оторопівши, інші із звичайної цікавості. Але майже всі з потайною надією, що він, оцей приїжджий, щось, певне, знає, чимсь порадить,— дивилися на нього, жадібні й притихлі. І навіть біля конов'язі гурт навколо Гмирі на часинку замовк. А потім як і загалдикали знов, то вже зацитькали на них із натовпу. Тиснулись ближче до ґанку, наставляли долоні до вух, щоб чутніше було.
— Мене до вас прислали славгородські робітники,— говорив Григор Супрун.— Уже втретє цього року страйкують вони. Але тепер страйк незвичайний,— із зброєю в руках. Уже другий тиждень і близько до заводу не підпускають поліцейських та драгунів. Страйкують там і ваші земляки — Федір Бондаренко, Марко Хрін... Славгородці сподіваються, що й ви, вітробалчани, міцно триматиметеся. Взявся за гуж — не кажи, що не дуж! Та й виходу іншого, товариші, нема... Тут дехто з ваших односельчан радив вам віддатися на ласку царських прислужників. Погана це порада! Підступна порада! Цей рік уже показав, якої ласки можна ждати від царя-батюшки. Досить згадати криваве водо-хреще, Дев'яте січня. Картеччю відповів цар-батюшка, коли прийшли до нього петербурзькі робітники з жінками, дітьми... Вони тільки просили хоч трохи полегшити їх життя. А цар розстріляв їх. "Кривавою неділею" назвав народ отой день... Але що цареві кров народна! Хіба мало він пролив її на війні, на полях далекої Маньчжурії27?! Он ваш Хоменко — на милицях вернувся з війни. А скільки зовсім не повернулись додому! Та цар ладен пролити ріки народної крові, аби самому йому — найбільшому поміщикові в Росії — утриматися на троні. Щоб, як і досі, над робітниками знущались фабриканти, а над вами* селянами,— поміщики Галагани та Куракіни.
Але народ тепер не залякаєш уже та й не обдуриш брехливими маніфестами!.. Боротьба триває! Робітники самоправно' запроваджують восьмигодинний робочий день, знову вибухають повстання у флоті28, повстають цілі села, волості — розбирають панські економії, орють панські землі, палять маєтки... Ось чим відповів трудящий народ на царський облудний маніфест29. Але й цього разу, як і в січневі дні, боротьбу не було доведено до кінця: самодержавство ще жило і поволі очунювало од переляку, а незабаром вищирило йлкла. Хвилею по цілій країні прокотились погроми, смертними карами скінчилися повстання у флоті. А по селах, як у завойованій країні, бешкетує цареве військо, катуючи народ, вбиваючи, ґвалтуючи, в полон забираючи... Від оборони уряд перейшов у наступ. Революція мусить боронитися. Але щоб перемогти тепер, треба боронитися уже із зброєю в руках! Революційні робітники давно вже готувалися до цього, роздобували й приховували зброю. І ось — сьомого грудня на заклик з Москви революція знову спалахнула по всій країні новим загальним політичним страйком і збройним повстанням. Од Фінляндії до Кавказу, од Польщі до Сибіру розливається вогняне коло повстань. Повстали робітники в Новоросійську, в Севастополі і в багатьох інших містах. На Донеччині, де багато ваших земляків, із зброєю в руках повстали робітники ву-гільних шахт. У Сибіру на бік революції переходять солдати армій, що повертаються з Далекого Сходу... Всюди по містах споруджуються барикади, точаться бої, ллється кров. І по селах, неначе справді в окупованій країні, доведене насильством до відчаю селянство цілими селами повстає оружно — з косами, з вилами проти насильників і розгонить карні загони...