Працювали обидва завзято. До снідання все скінчили, щоправда — лишилось іще тічок постругати. Але ж як угледів Артем (саме снідали в сінях), що повз двір парою в шарабані проїхали з села Чумаченко з Павлом, то вже ніяка сила не могла втримати. Та й Остап брався сам управитись. Поснідав Артем, за байбару і, ще трохи шкандибаючи, подався в степ.
Наздогнав отару за версту од села, на князевих стернях. Пораділи товариші, з розпитами до нього. Артем ствердив, що сьогодні. І вже за кілька хвилин по всьому степу, де розкидано пасли вітробалчанські хлопці, понісся наказ, щоб усі, хто пристає, попаски подавались до Великого шляху. І самі отару свою навертали туди.
Якраз опівдні були біля шляху. Понапували вівці біля "казьонного" колодязя. Потім стирлували їх у холодку під вербами. Дід-чабан і сам приліг покуняти. Чисте хлопцям добро. І хуторські теж були в зборі — гарцювали, як і завжди, па своему улюбленому місці — на рові. Але Чумаченка з ними ще не було.
Артем хвилювався. Та й з товаришів дехто поділяв його побоювання: а що як не вийде сьогодні зовсім. Отож учора при Павлушцї нахвалявсь, а він сказав, мабуть, Корнюсі, той і побережеться. І все поглядали на Чумаків хутір. Невдовзі показалося з воріт двоє. Впізнали одразу: Корнюха і Павло,— попрямували до баштана. Довго сиділи там біля куреня. І ще якісь хлопці з ними. Нарешті зійшли з баштана і сібди рушили, до хуторянських, на рів.
— Ну, хлопці, держись тепер!— звернувся Артем до товаришів.— Тимко, Гришо (цим двом найпершим доводилося виступати), готові?
— Готові!— одказали в два голоси Тимко Невкипілий та Гриша Саранчук. (Саме їх, найдужчих серед хлопців, і вибрав Артем на це відповідальне й рисковане діло що воно кінець кінцем і вирішувало всю справу.)
План був такий. Звичайно, головний натиск мали робити на рів з-під верб просто через шлях. Заздалегідь у найближчій'стайці кіп хлопці розібрали полукіпок, повибирали кожен собі сніп, попримірялися,— дуже добре виходило: держачи сніп поперед себе, як щит (на зігнутій лівій руці, просунутій під перевесло), підступати можна було, не боячись груддя. Взяти рів тепер було —"раз плюнути". А от Корнюху згребти,— ще хто зна. Добре, як до рукопашної дійде, а як зарані втечуть? Пропала вся справа. Отож на цей випадок Артем і придумав ще один спосіб: обхід. Це ще дома, з ногою лежачи, придумав. А оце сьогодні ще раз перевіряв на місці,— добре виходило, краще й не треба.
Тепер ждали слушної години. І от саме коли Чумаченко з Павлом підійшли до рову і в першу хвилину зустрічі, природна річ, в усіх них послабла пильність, Артем і шепнув хлопцям: "Катай". І в ту ж мить Гриша мовчки з усієї сили кинувся, а за ним навздогін Тимко. Трохи попетляли на шляху, далі Гриша кинувся до проса, що по той бік шляху, і саме тут його і спіймав Тимко. На мить зчепилися були, але ж зразу обидва й брьохнулись на землю.
"Молодці!"— не стримався Артем, що весь час стежив то за ними, то за хуторянськими. Здається, не звернули уваги. Ну, а тепер уже пусте: понад просом пролізти рачки гони, далі вже в глибокому тилу поміж копами перебігти до соняшника і тут уже за спиною ворога засісти мали хлопці й чекати. За Артемовими розрахунками, тікати мали з рову якраз у той соняшник. Отут треба було схопити Корнюху й затримати хоч на одну хвилину — поки свої від рову підоспіють. "О, та ті вдержать!"
Але ж як поволі тягнувся час. Уже з рову почали зачіпати — дражнити, шпурляти груддя. Ці хлопці й собі одбива-лись,— треба ж було на себе привернути всю їхню увагу, щоб тим же двом... "І де вони й досі,— уже не терпілось Артемо-ві,— туди й назад уже можна було б за цей час рачки пролізти". Як раптом вгледів з того краю гін — дві голови виткнулось, а затим один по одному, позгинаті вдвоє, перебігли до кіп. Далі — до другої стайки... І отут враз зчинилось несподіване. Не добігши кроків два-три до кіп, вони обидва спинились, потім назад, а з-за кіп услід за ними з галасом троє.
— Засідка!— догадався Артем і в першу мить навіть розгубився і не знав, що робити. А з рову галас. Корнюха вихопився, став на весь зріст на валу й гукав:
— А що, обійшли! Ех, ви, гевали чортові!
Це й привело Артема до пам'яті. Лютий крикнув на хлопців, схопив у руки свій "щит" і, вигукуючи: "За мною! за мною!"— кинувся вперед. Хлопці за ним усі, так само "щитами" затуляючися. На приступ!
Вибили з рову. Покидавши в рові снопи, гнали щодуху — до соняшників, шпурляючи груддя; соняшниками — всліпу, не бачачи ні їх, ні своїх, тільки по крикові догадуючись; за соняшниками, по видному — знову груддям, аж до баштана. Та вже й на баштан дехто забіг, але тут нагло з хутора із скирти од клуні, де якраз скиртували хліб, жонатий брат Корнюшин заґвалтував:
— Га-га, сукини сини!.. А переймай!— І ще двоє тих, що були біля скирт, бігло од току сюди. Довелось одступити. Тим більше, що й Тимко з Гришком таки прорвались сюди до своїх.
Захекані бігли назад. На бігу Тимко Артемові крикнув:
— Засідка була. І звідки вони?.. Артем хрипнув:
— Я знаю звідки! Це той вилупок!
І яке ж було його здивування, коли, добігши до рову, побачив серед хлопців тих, що одстали чи й зовсім у бійці не брали участі, поряд з Лукою, Чумаковим пастухом, сидів і він,— Павлушка. Котрийсь із гарячих підбіг і Луку хотів байбарою. Той крикнув:
— Та тю, дурний! Я ж ваш! Я й не бився зовсім. Артем сказав, щоб Луку не займали. Затим ступив крок
до Павлушки й ногою зневажливо штовхнув у плече:
— А от ти як тут?
— Я теж не бився, хоч і Луку спитайсь. Лука, он скажи йому,— звернувся до хлопця. Але Артема, видно, це не дуже цікавило. Його цікавило інше. Звернувся до Павлуші. Чи не знає він чого про засідку? Звідки воно Корнюха догадався про обхід?
Павлуша спершу похитав головою, потім звівся на ноги й до Артема:
— Я тобі все розкажу. Але Артем перебив:
— Ти мені не розводь. Кажи, що питаю. Хто йому сказав? Ти?
Тоді з хлопців хтось:
— Хіба й так не видно? Ач, в'ється, як вуж.
— За багатиря руку держить!
— Аякже: кавуни їсти, то треба чимсь оддячувати.
— Та трахни його, Артеме, щоб знав як!
Артем, лютий і сам, без підбурювання, кипів серцем ударити,Павлушу. Одступивсь, щоб байбарою було як розмахнутись, і навіть уже замахнувся. Та в останню мить стримавсь. Опустив руку і лише люто, не по-дитячому лайнувся.