Та пам'ятай! Є божий суд!
Убивця ти, тебе я проклинаю.
(Не добігши до дверей, падає непритомна).
Арбенін (гіркосміючись)
О, що мені з оцих твоїх проклять!
Я Богом проклятий!
(Підходить)
Нещасній
Над силу кара...
(Стоїть, згорнувши руки)
" . . Зір їй гасне,
Бліда!
(Здригається)
Та риси всі спокійні, і не знать
По них, що криється в душі стражденній.
Невже?
Ніна (слабко)
Прощай, Євгеній!
Ти лиходій... Вмираю без вини...
Арбенін
Облиш,
Не говори — тобі тепер ніщо не допоможе,
Ні хитрощі, ні лжа... Кажи скоріш, —
Мене обмануто?.. — І пекло так не може
Коханням жартувать... Мовчиш?
А! Розумію: мста мені це?
Та все дарма — помреш ти і в труні
Сховаєш від людей жахливу таємницю.
Ніна
Тепер байдуже все мені,
Але невинная...
(Вмирає)
Арбенін (підходить до неї й швидко відвертається)
Неправда, ні!
(Падає в крісло)
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА ПЕРША
ВИХІД ПЕРШИЙ
Арбенін (сидить біля столу на канапі)
Знемігся в боротьбі страшній
З самим собою я до краю
І, сили втративши, впадаю
В якийсь пригнітливий, оманний супокій.
Лиш іноді турбота мимоволі
Бентежить душу знов у цім холоднім сні,
І серце змучене стискається від болю.
Невже все скінчено й лишилось на землі
Лише нових страждань та мук зазнать мені?
Дурниці! Все минеться скоро.
Під тягарем років помре уява хвора...
Та мусить же колись в душі оцій
Знов оселитись супокій.
(Замислюється, раптом підводить голову)
Я помилився!.. Пам'ять невмолимо
Бентежить душу!.. О, як ясно бачу я
її відчай, благання... Мимо, мимо,
О, ти, пробуджена змія!
(Падає головою на руки)
ВИХІД ДРУГИЙ
Казарін (тихо)
Арбенін тут? Зажурений, зітхає.
Побачимо, як він комедію заграє.
(До нього)
Спішив до тебе, друже мій,
Дізнавшись про твоє нещастя.
Що вдієш — так судилось їй,
У всякого свої напасті.
(Мовчання)
Та годі, брат, не опускай очей,
Приреченості та покори
Не удавай... Це добре для людей,
Для публіки, — ми ж, друже мій, актори.
Скажи мені... Ох, та й блідий ти став, —
Так, ніби цілу ніч до ранку в карти грав.
Ох, шалапут!.. Та ми розговоритись
Ще встигнемо... Іде твоя рідня —
Небіжчиці прийшли, звичайно, поклонитись.
Прощай, до іншого якогось дня.
(Виходить)
вихід ТРЕТІЙ
Родичі приходять.
Дама (до племінниці)
Ну, певна річ, над ним господнє є прокляття.
Був кепський муж, був кепський син...
Ох, нагадай заїхать в магазин, —
Купить матерії для траурного плаття,
Прибутків, бач, нема, а треба для рідні
Робить витрати, ще й значні.
Племінниця
Ma tante, скажіть, яка причина,
Що вмерла нагло так кузина?
Дама
Та, що ваш модний світ дурний; того й гляди
Доживете ви до біди.
(Виходять)
ВИХІД ЧЕТВЕРТИЙ
З кімнати небіжчиці виходять л і к а р і старик.
Старик
При вас вона померла?
Лікар
Ні, спізнились
Мене знайти... Біда, казав я всім,
З балами та з морозивом отим.
Старик
А покрив дорогий — парчу ви роздивились?
У мого брата, рік тому, ще навесні,
Точнісінько такий був на труні.
(Виходить)
вихщ П'ЯТИЙ
Лікар підходить до Арбенін а й бере його за руку.
Лікар
Спочити треба вам.
Арбенін (здригаючись)
А!..
(Набік)
Серце впало!..
Лікар
Сю ніч занадто ви вдавалися в печаль.
Засніть.
Арбенін
Я спробую.
Лікар
Допомогти, на жаль,
Не можна вже... Страшне спіткало
Вас лихо. Все ж...
Арбенін
О, не загину я.
Яких лиш за свого життя
Не зазнавав страждань я, що лиш не бувало,
А все живий ось... Щастя я жадав —
В подобі ангела Господь його послав,
Та приторком своїм злощасним
Святиню осквернив я в нім,
І — ось воно, — створіння це прекрасне,
Холодним стало і німим.
Раз у житті чужу мені людину,
Рискнувши честю, я від згуби врятував.
І що ж? Врятований підступно, в мить єдину,
Ілузливо сміючись, все в мене, все забрав.
(Виходить)
Лікар
Немає сумніву — він хворий небезпечно,
І божевілля тут загрожує... Однак,
Якщо це справді буде так,
То житиме він безперечно.
(Виходячи, здибується з двома).
вихід шостий
Входять Невідомий і князь.
Невідомий
Могли б ми бачити Арбеніна, чи ні?
Лікар
Що відповісти вам, я до ладу й не знаю:
Сю ніч жона його померла.
Невідомий
Жаль мені.
Лікар
У тузі він.
Невідомий
О, і йому я співчуваю.
Він вдома?
Лікар
Так, але ж кажу, сю ніч...
Невідомий
Важливу дуже я до нього справу маю.
Лікар
Скажіть-но, друзі ви йому, звичайна річ?
Невідомий
Ще ні, та стрівшися з ним віч-на-віч,
Здружитись матимемо змогу.
Лікар
Він хворий небезпечно.
Князь (злякано)
Лежить?
Без пам'яті?
Лікар
Ні, ходить, і цю мить
Був тут. Ще є надія.
Князь
Слава богу!
(Лікар виходить).
ВИХІД сьомий
Князь
Нарешті!
Невідомий
Так... Лице вам у вогні.
Вагаєтеся ви, можливо?
Князь
А ви... ви ручитесь мені
В тім, що підозра ваша справедлива?
Невідомий
Послухайте: у нас обох мета одна,
Єднає нас до нього злоба,
Та ви душі його не знаєте — страшна
Глибока, наче двері гроба;
Чому хоч раз відкриється вона,
Те в ній поховане навік-віків; ревнивий,
Підозру він за доказ має; мстивий,
Коли ображений, стає
В шаленій люті він жахливий,
І мсти... лиш мсти закони визнає.
Так, сталась смерть оця не без причини...
Я знав: він ворог ваш... і я служить вам рад,
Ви битись станете — я крок чи два назад,
І буду глядачем картини.
Князь
Та як дізнались ви, що день тому насмів
Мене образить він?
Невідомий
Я б радо розповів,
Та це вам надокучить...
Скрізь гомонить про це юрба.
Князь
Нестерпна думка!