Маскарад

Сторінка 13 з 17

Михайло Лермонтов

(Ходить по кімнаті, раптом спиняється).
В юнацтві ще, коли я лиш вступав
На поприще розпусти й тліну,
Одної ночі все до нитки я програв;
Тоді вже знав я злата ціну,
Але ціни життя не знав;
І ось отрути я з одчаю та з досади
Купив — і повернувся знов
До карточних столів — кипіла в грудях кров,
В лівицю взяв я склянку лимонаду,
Четвірку пік в правицю взяв...
В кишені лиш карбованець зостався
Та порошок — риск був страшний, я знав;
Та щастя винесло тоді — я відігрався!
Цей порошок у мене й досі є;
Його, мов талісман таємний,
Беріг відтоді я — і не даремно!
Беріг на чорний день... і день цей настає.
(Швидко виходить)
вихід ТРЕТІЙ
Господиня, Ніна, кілька дам і кавалерів
Під час останніх рядків входять.
Господиня
Спочиньмо тут. Прошу сідать, mesdames.
Дама (до іншої)
Так жарко тут — я знемагаю.
Петров
Настасья Павлівна щось заспіває нам.
Ніна
Нових романсів я, на жаль, не знаю,
А всі старі самій набридли вкрай.
Дама
Ах, справді, Ніно, просим, заспівай.

Господиня
Така ти мила, що не будеш, знаю,
Примушувать просити довгий час.
Ніна (сідаючиза піано)
Та слухати уважно, — мій наказ.
Хоч трошки цим наказом вас
Я покараю.
(Співає)
Коли в очах твоїх сльозою
Печаль промчиться іноді —
Немає болю за тобою.
Ти нещаслива з ним тоді.
Незримий змій гризе й тривожить
Твоє життя, судьбу твою,
І радий я, що він не може
Тебе любить, як я люблю.
А щастя усміх лиш єдиний
У тебе промайне з-під вій,
І я від мук таємних гину,
І пекло у душі моїй.
ВИХЩ ЧЕТВЕРТИЙ
Ті самій Арбенін.
(У кінці третього куплета муж входить і спирається на фортепіано.
Вона, побачивши, спиняється).
Арбенін
Продовжуйте.
Ніна
Забула я, й мені
Кінця не пригадать сьогодні.
Арбенін
Я нагадаю.

Ніна (збентежено)
Нащо? Ні.
(Убік, до господині)
Чогось нездужаю.
(Підводиться).
Гість (додругого)
У кожній пісні модній
Слова завсіди є такі,
Що їх і вимовить не зважаться жінки.
2-й гість
Занадто вже прямий цей наш язик природний
І до жіночих примх він досі ще не звик.
3-й гість
Так, справді, мов дикун, підвладний лиш природі,
Не гнеться гордий наш язик.
Зате вже ми гнемося так, що й годі.
(Подають морозиво. Гості йдуть у другий кінець зали і по
одному розходяться по інших кімнатах, так, що нарешті
Арбенін і Ніна залишаються вдвох. Невідомий з'являється в
глибині театру).
Ніна (догосподині)
Десь осторонь спочить хотіла б я тепер.
Даруйте,
(до чоловіка)
Принеси морозиво,
(Арбенін здригається і йде по морозиво; повертається
й всипає отруту).
Арбенін (убік)
Смерть, поможи!
Ніна (донього)
Так журно знов... Іноді
Нещастя жду якогось я.

Арбенін (убік)
Я вірю, інколи, в передчуття.
(Подаючи)
Ось ліки від нудьги, як є охота.
Ніна
Так, це прохолодить.
Арбенін
О, так, прохолодить.
Ніна
Тут нині скучно.
Арбенін
Що ж робить?
Щоб не скучать з людьми, годилося б привчить
Себе дивитись на підступство і глупоту
На цьому світ стоїть, а решта все дарма.
Ніна
Жахливо це і неприємно.
Арбенін
Неприємно.
Ніна
Немає непорочних душ.
Арбенін
Нема.
Я думав, що знайшов одну, але даремно.
Ніна
Що ти говориш?
Арбенін
Я сказав,
Що в світі всім таку одну лиш відшукав я.
...Тебе. .
Ніна
Ти зблід.

Арбенін
Багато танцював.
Ніна
Опам'ятайся-но! Ти ж з місця не вставав.
Арбенін
То значить через те, що мало танцював я.
Ніна (віддає порожнє блюдечко)
Візьми, постав на стіл.
Арбенін (бере)
Все, все!
Мені й краплини не лишить! Жорстоко!
(Роздумуючи)
Фатального назад не повернути кроку.
Та хай нікому більш це згуби не несе.
(Кидає блюдечко на землю й розбиває його).
Ніна
Необережний ти!
Арбенін
Я... я недужий.
Додому їдьмо... та мерщій.
Ніна
Гаразд. Але чого похмурий ти такий?
Незадоволений ти з мене чимсь, мій друже?
Арбенін
Ні, задоволений я з тебе і радий.
(Виходять).
Невідомий (залишаєтьсясам)
Мені шкода її... і ледве, мимоволі,
Не кинувся вперед, до неї я...
(Замислюється)

Ні, ні, збувається хай визначення долі,
А діяти черга настане ще моя.
(Виходить).
СЦЕНА ДРУГА
ВИХЩ ПЕРШИЙ
Спальня Арбенін а
(Входить Ніна, слідом служниця).
Служниця
Вам, пані, зле? Ви на лиці змінились.
Ніна (скидаючисережки)
Нездужаю.
Служниця
То ви стомились.
Ніна (убік)
Мій муж мене лякає, а чого —
Не знаю я. Чудне мовчання, зір його...
(До служниці)
Так тисне цей корсет... Чогось мені погано.
Скажи, я до лиця була сьогодні вбрана?
(Іде до дзеркала)
Бліда... бліда, мов смерть... Та що за дивина?
У Петербурзі тут хто не блідий, цікаво?
Хіба, що лиш стара княжна,
Та й то — рум'яна! Світ лукавий.
(Скидає буклі й згортає косу)
Кинь десь її та дай-но шаль.
(Сідає в крісло)
Який чарівний вальс! В п'янкім зачаруванні
Все круженяла я, і дивне поривання
Мене й думки мої манило десь у даль.
І серце біль проймав: немовби то печаль,
Немовби радість... Сашо, дай-но книжку...

Так знову князь набрид, що й не сказать!
Хоч і шкода його, признатись, трішки.
Що він казав там? Лиходій, скарать,
Кавказ... біда... Пусте!
Служниця
Накажете прибрать?
(Показує на наряди).
Ніна
Облиш.
(Поринає в задуму.
Арбенін з'являється в дверях).
Служниця
Накажете іти?
Арбенін (до служниці, глухо)
Іди.
(Служниця не йде)
Ти чула?
(Служниця виходить. Арбенін замикає двері).
вихщ ДРУГИЙ
Арбенін і Ніна
Арбенін
Хіба вона потрібна ще тобі?
Ніна
Ти тут?
Арбенін
Я тут.
Ніна
Я хвора, далебі;
В усьому тілі млость і голова спахнула.
Дай руку — ось: мов у вогні; це я собі
Морозивом нашкодила, як їла.
То й застудилася тоді, мабуть.
Так?