Якби став битися я з ворогом своїм,
Вони б сміялися... Тепер їм не сміятись!
О, ні, я не такий... ганьби на все життя
На голові своїй не потерплю без кари.
(Прочиняє двері)
Він спить... що бачить він в останнім сні?.
(Страшно посміхаючись)
Гадаю, що помре він від удару, —
Він звісив голову... Хто б крові допоміг,
Щоб сталось все природи коштом?..
(Заходить до кімнати.
Стоїть хвилини дві й виходить блідий)
Я не зміг!..
(Мовчання)
Над силу це мені... О, боже!
Так зрадити себе!.. Я затремтів
Уперше за життя... Чи, може,
Я боягуз? Я? Хто сказать це смів?
Я сам... істото жалюгідна,
Тікай і червоній... Ганьба, ганьба!
Як і усіх, тебе притиснула доба.
Перед собою сам ти вихвалявся, видно.
Так, жалюгідний ти... як всі, знеміг
І ти під тягарем освіти!
Любити ти не вмів... не вмів... а мстити
Хотів... прийшов і — і не зміг.
(Мовчання. Сідає)
Злетів я високо без краю.
Певніший слід обрати шлях.
І задум я новий плекаю
У змученому серці і думках...
Так, так, він житиме... Убивство вже не в моді.
Тепер не те вже, що раніш
За наших днів живе освіта у народі:
Язик і гроші — ось отрута наша й ніж.
(Бере чорнило й пише записку, бере капелюха)
ВИХІД ТРЕТІЙ
Арбенін і баронеса.
Іде до дверей, стикається з дамою у вуалі.
Дама у вуалі
О боже!
Арбенін
А!
Дама (вириваючись)
Пустіть!.. О, пожалійте!
Арбенін
Ні, не удаваний це крик
Продажної чесноти.
(До неї суворо)
Годі! Стійте!
Яке підозріння!.. Мовчіть! Відкрийте
Обличчя ваше, підійміть вуаль.
Дама
Я помилилася дверима...
Арбенін
Це нічого,
Втім, помилилися, на жаль,
Лиш часом, а не місцем.
Дама
Ради бога,
Пустіть!.. Я... Я не знаю вас.
Арбенін
Як ви збентежились!.. Ви мусите відкритись...
Ще спить, та може він прокинутись всякчас.
Все знаю я... а подивитись
Повинен...
Дама
Знаєте!..
(Він відкидає вуаль і здивований відступає, тоді
отямлюється)
Арбенін
Хвала тобі, Творець,
Що ти хоч раз мені дозволив помилитись!
Баронеса
О! Що вчинила я? Тепер всьому кінець!..
Арбенін
Дурниці! Розпач ваш даремний.
Я згоден, прикро, що замість
Палких обіймів, неприємний
Вам тут зустрівся раптом гість.
Та це хвилинний страх... вам вийшло на користь,
Що це не хтось, а я — благословляйте Бога!
Я при собі лишу цю вість,
А то була б у місті скрізь тривога.
Баронеса
Ах, він прокинувся, говорить...
Арбенін
Уві сні.
О, заспокойтеся, вже час іти мені.
З'ясуйте лиш одне: чим, владою якою
Цей Купідон усіх вас полонив; чому,
Хоч сам холодний він, немов метал, йому
Ви всі скоряєтесь, палаючи жагою,
Чому не він тут, біля ваших ніг, з слізьми,
З палким і пристрасним зітханням, тьмяним зором,
А ви... ви, женщина, з душею, ви самі
Йому віддатися прийшли, забувши сором?
Чому ще женщина одна йому
За погляд, усмішку, єдине слово
Свою любов, життя і честь віддать готова?
Чому? О, я сліпий!..
(Шаленіючи)
Чому, чому?
Баронеса (рішуче)
Я зрозуміла вас... ви кажете... я знаю,
Що ви прийшли...
Арбенін
Що? Хто вам розповів?
(Отямившись)
А що ви знаєте?
Баронеса
О, згляньтеся, благаю,
Простіть мені.
Арбенін
Та я вас не винив
Ні в чім і навпаки — радий за князя щиро.
Баронеса
Я пристрастю була без міри
Засліплена. Молю вас вислухать...
Арбенін
Мета
Яка тому? Мораль не стану я читати.
Баронеса
Але коли б не я, то не було б листа.
Арбенін /
Он що1... Цього вже забагато.
Листа? Якого? Лист! А, то це ви?.. Давно
Ви їх звели?.. Що ж, з власної ви волі
Взялися до цієї ролі?
І як? Вам до смаку воно?
Чи жертви всі свої приводите сюди ви?
Скажу одверто, пані, вам:
Ви у вітальнях скарб на диво,
Але не диво вже розпуста наших дам.
Баронеса
0, боже мій!
Арбенін
Я це кажу без лесті.
А скільки платять вам, цікаво знать мені?
Баронеса (падає в крісло)
Ви... ви немилосердні!
Арбенін
Ні,
Помилився я, ви служите їм з честі.
(Хоче йти)
Баронеса
Я збожеволію... Стривайте! Він іде...
Я...
Арбенін
Що ж! Продовжуйте своє, часу не гайте,
Вас це до слави приведе.
Тепер мене не бійтесь, прощавайте,
Та якщо стрінемось ми ще — вас лихо жде.
Взяли у мене все ви, все на світі.
Нещадно буду вас гонити я завжди
І скрізь... на вулиці, на самоті і в світі,
1, якщо ми зіткнемось, ждіть біди!
Я б вас убив... та смерть я зберігаю #
Для іншої, мов дар, немов належну дань,
Для вас же добрий я: вам рай земний лишаю
Замість пекельних катувань.
(Виходить)
ВИХЩ ЧЕТВЕРТИЙ
Баронеса сама.
Баронеса (услідйому)
Послухайте! Клянусь — це був обман.... вона
Невинна... і браслет!.. Все я, моя вина...
Пішов... не чує, ах, що діять? Всюди
Лише відчай... байдуже... врятувать
Його будь-що я хочу... Так, я буду
Просить принижено, благать!..
Признатися в усьому треба...
Він... він іде... Наважусь я... О, небо!
вихщ П'ЯТИЙ
Баронеса та князь
Князь (з іншої кімнати)
Іван! Хто там?.. Ну от мені напасть!
Який народ!.Хвилинки відпочить не дасть.
(Входить)
О, маю честь вітати в себе
Красуню я! Безмежно рад...
(Впізнає й відскакує)
Ах, баронеса! Ви?.. Чи міг я знати?
Баронеса
Чого ви кинулись назад?
(Слабким голосом)
Ви здивувалися?
Князь (зніяковіло)
Радий я вас вітати,
Та щастя я такого не чекав...
Баронеса
Я здивувалася б, якби чекали.