— Джоне! — вигукнув він і побіг до капітана.
— Що?! — аж похитнувся капітан Джон Блек.
— Джоне, ах ти ж, бісів сину! Хлопець підбіг до Блека, міцно схопив його руку і почав ляскати по спині.
— Це ти? — промовив капітан Блек.
— Звичайно, я. А ти думав хто?
— Едвард! — скрикнув капітан і, тримаючи незнайомця за руки, повернувся до Ластіга і Гінкстона. — Це мій брат Едвард. Еде, познайомся з членами моєї команди. Ластіг, Гінкстон! Мій брат!
Брати ляскали один одного по спині, потім обнялися.
— Еде!
— Джоне! Ах ти ж, гультіпако!
— У тебе чудовий вигляд, Еде! Але як це так? Ти зовсім не змінився протягом цих років. Ти ж помер, я пригадую, коли тобі було двадцять шість, а мені дев'ятнадцять. Боже милостивий, як це давно було! І ось ми знову зустрілися. Та що ж воно робиться!
— Матуся тебе чекає, — сказав, широко посміхаючись,
Едвард Блек.
— Матуся?
— Так. І тато теж.
— Тато? — капітан мало не впав, наче його хтось ударив по голові обухом. Він, як сліпий, зробив кілька кроків. — Матуся з батьком живі? Де вони?
— У нашому старому будинку на Оук-Нол-авеню.
— У старому будинку, — капітан аж очманів од здивування й захвату. — Ви чуєте, Ластігу, Гінкстоне?
Та Гінкстона вже не було. Він помітив на вулиці свій власний дім і мчав туди щодуху. А Ластіг реготав:
— Бачите, капітане, що трапилося з тими, хто був у ракеті? Вони нічого не могли вдіяти з собою.
— Так-так, — капітан заплющив очі. — Коли я їх розплющу, тебе не буде. — Він блимнув очима. — Ні, ти ще тут! Боже мій, Еде, у тебе справді чудовий вигляд!
— Ходімо снідати. Я вже попередив матусю.
— В разі потреби, сер, ви знайдете мене у моїх старих, — сказав Ластіг.
— Що таке? А, гаразд, Ластігу. До побачення... Едвард узяв його за руку й потягнув за собою.
— Он і будинок. Пригадуєш його?
— Сто чортів! Закладаюся, що добіжу перший до ґанку!
Вони побігли наввипередки. Дерева зашуміли над головою капітана Блека, земля загула у нього під ногами. Наче в чудесному сні, він побачив, як засмагла постать Едварда Блека вирвалася наперед. Він побачив, як дім кинувся йому назустріч і за дверима широко розсунулася завіса.
— Я перший! — вигукнув Едвард.
— Що ж, я стара людина, — відповів захеканий капітан. — А втім, пригадую, ти завжди був перший!
На порозі стояла рожева, кругленька, сяюча матуся. За нею — сивий татусь з люлькою в руці.
— Мамо! Тату!
Мов дитина, він помчав угору сходами назустріч батькам.
Який чудовий був цей довгий день! Після сніданку вони розташувались у вітальні. Він розповів їм усе про свою ракету, а вони хитали головами, усміхалися до нього, і мати була точнісінько така, як колись, і батько за своїм давнім звичаєм відкусив кінчик сигари й задумливо запалив її. Увечері вони сіли за святковий стіл, на якому красувався індик. Час збігав непомітно. Коли на тарілках лишилися тільки обгризені й потрощені кісточки, капітан відхилився на спинку стільця й задоволено зітхнув. Був вечір, і лампи сяяли рожевим світлом у тихому домі. Чути було, як в інших будинках гриміла музика, грали на піаніно, грюкали двері.
Матуся поставила пластинку на грамофон і пішла танцювати з капітаном Джоном Блеком. Він відчував запах знайомих парфумів, тих самих, що вона полюбляла того літа, коли загинула разом з чоловіком у залізничній катастрофі. Він легко танцював з нею під музику грамофона і відчував, що в обіймах у нього справжня, жива матуся.
— Не щодня людина дістає можливість пожити вдруге, — промовила вона.
— Я прокинуся вранці, — сказав капітан, — і виявиться, що я лечу у своїй ракеті крізь космос, а оце все щезне.
— Ні, не думай так, — тихо промовила вона. — Не треба брати під сумнів ласку божу. Бог милостивий до нас. Тож будьмо щасливі.
— Вибач мені, матусю.
Пластинка закінчилась, і грамофон зашипів.
— Ти втомився, сину, — промовив батько, вказуючи люлькою на двері. — Твоя спальня чекає на тебе. Ти знайдеш там своє старе ліжко й усі інші речі.
— Але я ще повинен зробити перекличку своїм людям.
— Навіщо?
— Навіщо? Сам не знаю. Гадаю, що в цьому немає потреби. Та й справді немає. Вони зараз вечеряють або вже й спочивають. Хай добре виспляться — це їм не завадить.
— На добраніч, синку, — сказала мати, цілуючи його в щоку. — Як добре, що ти вдома!
— Так, добре бути вдома!
Він залишив світ сигарного диму та парфумів, книг та м'якого світла і пішов угору сходами, розмовляючи з Едвардом. Брат одчинив двері. Все було на своєму місці: і жовте мідне ліжко, і старі сигнальні прапорці з коледжу, і єнотовий кожух, що відгонив цвіллю. Джон Блек погладив його з мовчазною ніжністю.
— Це вже знадто, — сказав він. — Мені аж мову одібрало. Надто багато подій для одного дня. У мене таке відчуття, немовби я пробув сорок вісім годин під зливою без плаща й без парасольки. Я до кісток вимок під різними переживаннями.
Едвард постелив білосніжні простирадла й кинув на ліжко подушки. Потім відчинив вікно, і кімнату сповнили пахощі нічного жасмину. За вікном сяяв місяць, десь далі гриміла танцювальна музика, чулося чиєсь шепотіння.
— Он який він, Марс, — зауважив, роздягаючись, капітан.
— Так, оце він такий, — озвався Едвард. Він роздягався спроквола, не поспішаючи скинув сорочку і оголив засмаглі плечі та гарну м'язисту шию.
Світло погасло. Вони лежали поруч, як колись давно, хтозна-скільки десятків років тому. Капітан розкинувся на ліжку і на повні груди вдихав напоєне пахощами повітря. Тихо коливалися мереживні завіски на розчинених вікнах. На моріжку між дерев хтось завів грамофон, і він тихенько награвав "Завжди".
І раптом капітан згадав Мерілін.
— А Мерілін тут? — запитав він. Брат лежав у місячному світлі, що падало з вікна. Він якусь мить мовчав, а потім сказав:
— Так, тут. Але її саме немає в місті. Вона буде завтра вранці.
Капітан заплющив очі:
— Я дуже хочу побачити Мерілін. В кімнаті панувала тиша. Чути було лише їхнє дихання.
— На добраніч, Еде. Пауза.
— На добраніч, Джоне.
Капітан мирно лежав, давши волю своїм думкам. Нарешті спало напруження, яке цілий день стискало його мозок, і він міг мислити логічно. Удень була музика, знайомі обличчя. Але зараз...
"Як? — чудувався він. — Яким чином? І навіщо? З якою метою? Чи мало тут місце божественне втручання? В такому разі, бог, може, й справді милостивий до своїх дітей? Як, і чому, і навіщо?"