Д і д ь ко (зацікавившись). Та що ви кажете. Перший раз бачу. А що я хтів у вас спитати, пане. Як у вас там кур'єри-вбиральники? Кажуть, що там кур'єрам лахва, ні янгола цілий день не роблять, а платню одержують більшу за всіх. У нас, розумієте, кур'єрові лихо — працюєш цілісінький день, як людина, а платня за 428 розрядом. Вірите, одежі справити не можна, сором, вся шерсть облізла. А у вас як?
Спринцовка. Е, у нас. У нас, звичайно, того, у нас кур'єрам, гм, добре. Платня, гм, 100 карбованців на місяць і квартира.
Дідько. Та ну! А робота як?
Спринцовка. Роботу — ну, звісно,— замітають, грубки іноді теє...
Дідько. А дрова носять?
Спринцовка. Ні, які дрова, у нас скрізь ліфти або парове опалення, чик-чик і є.
Дідько. Ну! От життя! А пошту? Пакети носять?
Спринцовка. Звісно. Але в нас у кожного кур'єра свій автомобільчик, чик і готово.
Дідько.— Ех. Ну й життя! Почастуйте, пане, цигаркою.
Спринцовка дає йому цигарку.
Дідько. Ну, то, пожалуйте, я вас здам комендантові.
Спринцовка. А... а.... там не дуже гаряче?
Дідько. Ні, чого ж там, градусів 800—900, не більш.
Спринцовка (з жахом). Я... як ві-вісім-сот! Увіходить Фанфаріель — молодий дженджуристий чорт.
Д і д ь к о. Ось тут пасажира принесли, пане коменданте, прийміть, будь ласка, бо мені треба нести пакети янгол зна-куди — і на Лису гору 13, і на Брокен 14, і в Лондон,— цариця •влаштовує бал.. Своїх лахудр так не післала, а все на бідного чорта, і хоч би комету дали, чи що, а то дуй пішки.
Фанфаріель. Ну, ну, не бурчи, іди. (Дідько зникає.)
Спринцовка (почтиво уклоняється Фанфаріелеві), Моє шанування, пане коменданте.
Фанфаріель (скромно). Ні, я не комендант, це тільки тимчасово, я діловод. Був, розумієте, раніш за секретаря, але в нас скорочення штатів, а роботи, розумієте, удвоє, ходімо, я вас проведу.
Спринцовка (переляканий). А мо... може... я де-небудь тут. Це, знаєте, непорозуміння, я ж тільки хвершал. А що я там написав кілька п'єс, то все одно їх репертком не дозволив, їй-богу, я ж нічого. Пустіть, будь ласка.
Фанфаріель. Та що ви! Ви пишете п'єси? То я ж теж драматург. Дуже радий познайомитись, колего. А то, вірите, нема з ким і поговорити. Цілий день в канцелярії, може, я й вас влаштую в канцелярії.
Спринцовка (в захопленні). Дуже дякую! А хіба тут теж є театр?
Фанфаріель. Ну, звісно. Тільки ніяк не можна висунутись. Цензура, розумієте, пекельна. Вимагають, щоб усі чорти були подібні до янголів, а люди скрізь мерзавці, але я й на це згоджуюсь. Але гірш за все, що оригінальному чортові не дають ходу на сцену. По-перше, скрізь переробляють старі п'єси, а, по-друге, перекладають чужоземних. Наприклад, у нашого директора жінка щомісяця перекладає нову п'єсу — то який же тоді це театр? Тільки мова своя — чортяча, а зміст цілком чужий. Знаєте, я написав чудову дрібничку і хочу пустити її, розумієте, контрабандою, коли буде яке-небудь свято, ось тільки акторки підхожої ніяк не знайду. Ну, то ходім, я вам все покажу. (Бере Спринцовку під руку.) Дуже радий з вами познайомитись, сюжет, розумієте, такий.
Спринцовка (показує зляканий на безодню зліва). А-а... це що там таке? Долі.
Фанфаріель (байдуже). А то так, нічого. Це, розумієте, наші, гм, санаторії. Як хочете, то коли небудь я вам покажу.
Спринцовка^ боязко заглядає вниз). Ай! Там вогонь! Якісь голі люди.
Знизу долітають глухі крики і враз вибухає полум'я.
Ай! (Відступає.) Вони лізуть сюди. Калавур! (Чіпляється за Фанфаріеля.) Калавур! Добра са-са-са-наторія.
Знову вибухає полум'я. Ф а н'ф а р і е л ь. Нічого, нічого, це вони, мабуть, побачили нас. Гей! Чому немає вартових! А проте, як хочете, можете подивитись: у нас це чудово поставлено, є цікаві примірники. Гей! (Свистить у свисток.)
Вбігають двоє зелених чортів з тризубцями в лапах, із чорними тризубцями на грудях на кшталт колишнього петлюрівського герба.
Фанфаріель (гримає на них). Ви де, мерзотники, швендяєте? Думаєте, як на вас петлюрівські герби, то можна й нічого не робити! Бачите, грішники лізуть. (До Спринцовки.) Це знаєте, генерал Петлюра вигадав для них нову уніформу із своїм гербом. (До чортів.) Пропускайте по-одно-му, нехай пройдуть на той бік.
З безодні вилазять одна по одній кілька постатей і проходять через
кін праворуч, де й зникають. Першим вилазить постать у звичайному цивільному вбранні, але з довжелезними руками і з величезними, мало не в аршин, п'ястами, якими він увесь час чухає одну об одну.
Спринцовка. Хто це?
Хабарник мовчки простягає одну з довжелезних рук ї хоче схопити Спринцовку, який з жахом ховається.
Спринцовка. Калавур! Хто це? Чого це в нього такі довгі руки? Це, мабуть, князь Довгорукий 15. Ф а н ф а р і е л ь. Та ні. Це просто хабарник. С п р и н ц о в к а. А. То що ж це він робить зі своїми руками? Фанфаріель. Він увесь час їх чухає. Його кара в тому й полягає, що руки в нього завжди сверблять. Хабарник.
Дайте льоду, дайте масті,
Дайте ліків, дайте ніж,
Щоб позбутись цей напасті,
Втамувати цей свербіж!
Де знайти хоч на хвилину,
Спокій де мені дістать,
Бо без краю, без упину
Руки все мої сверблять.
(Виходить із стогоном.) Спринцовка. Ото лиха година! Це вже справді і хабара не захочеш. А це хто, носильник, чи що?
Фанфаріель. Де там носильник. Це ж розтратник. Спринцовка. Та чого ж він касу тягне? Невже цілу касу вкрав?
Фанфаріель. А це така його кара — цілий вік касу на спині тягати.
Спринцовка. От так фізкультура, бодай йому лиха година!
Розтратник.
Ще коли я жив десь вище,
З ції каси як тягнув,
Часто думав я, навіщо
Роблять каси з чавуну.
От тепер я зрозумію,
Для чого був той метал.
Не стримає хоч крадія,
То щоб він його тягав!
Чорт (підганяє його канчуком). Ну, ну, іди, не затримуйсь.
Розтратник зі стогоном тягне далі касу.
Спринцовка. Ай справді, навіщо ті залізні каси, коли все одно вони з ключами, та ще й запасний є, коли той загубиться. Хіба ось тільки замкнеш раптом ключі в касі, як це було раз з нашим касиром, та й те дарма — слюсаря покликали. Одімкнув. Калавур! А це що?
З безодні вилазить "ґвалтівник", відбиваючись від 5—6 спокусливо
вдягнених жінок.
Спринцовка. Хто це? Балетна студія, чи що? Фанфаріель. Яка там студія. Це ґвалтівник і його кара.