Марко (береться за голову). Та на біса мені ті дівчата!
Хламушка. Як-то на біса! Звелять вгадати, нічого не поробиш. То знайте, є тільки одна різниця між людськими і пекельними дівчатами.
Марко. Ану, яка,— може, не вмиваються?
Хламушка. Де там, умиваються, навіть губи красять, все однаково — і губи, і зуби і тут, і там — все, одна тільки різниця — у пекельних дівчат нерухомі очі, ніколи, розумієте, не моргають, то ви, як будете вгадувати, візьміть та й дмухніть у вічі, як моргне — значить харківська. Ну, то, здається, вже йдуть. Дивіться ж, пишеться 13, а вимовляється 12. Я тут теж буду. Прощавайте. (Зникає.)
Марко. Спасибі. Що за химерні пригоди. Якісь дівчата, що не моргають. Та коли мені не дадуть зараз моїх вагонів, то я вас всіх так дмухну, що всі заморгаєте!
Козерог, Анкетов і чорти вертаються.
, Козерог. Прошу.
Брама з гуркотом відчиняється, червоне полум'я жахтить звідти, залляючи червоним світлом увесь кін. Марко сміливо йде за браму, що зачиняється. Тієї ж хвилини на кін вбігає перелякана та схвильована Маруся, вириваючись від кількох чортів, що намагаються її затримати.
Маруся. Марку! Марку! Пустіть мене до нього! Де ви його діли, ви не смієте мене затримувати.
Відштовхується, тільки тепер побачивши, де вона. Притуливши руки до виска, вона з жахом дивиться на чортів і пекельну браму: "Пекло! Пекло!" Регіт навкруги.
Голоси. Ха-ха! Ще одна! Твій Марко в пеклі!
Маруся. Пустіть мене до нього. Я не злякаюсь вашого пекла. (Поважно.) Ви не смієте мене затримувати, коли я сама, чуєте, сама хочу увійти туди.
Чорти (здивовано). Да ну! Ну й завзята ж дівчина.
А н к е т о в (наближається до Марусі, сідає на стілець і, розклавши на колінах величезну книгу, говорить до неї поважно). Це все дуже добре, громадянко, але потурбуйтеся " попереду заповнити анкету (розгортає довжелезний папір), а потім ми подивимось у каталогах, і якщо у вас є що-небудь, гм, власне, гм, оригінальне (підіймає пальця), тоді побачимо... Ваше ім'я?
А н к е т о в (пише). Маруся? Ім'я не дуже-то оригінальне, гм. (Перегортає книгу.) Марусь у нас і так забагато — Маруся Богуславка 12, а чому не Маруся, Маруся і півник, гм. Далі. Звідки?
Маруся. З України. З УРСР.
Анкето в (пише). Так. Це вже трохи краще. Ваша професія?
Маруся (згорда). Акторка української драми.
А н к е т о в. А... (Пише.) Добре... А що ви робили до Лютневої революції?
Маруся. Я... я... (Збилась з пантелику.) Я співала та танцювала.
Ч о.р т и. Ха-ха! Вона співала й танцювала. Ха-ха! А н к е т о в (поважно гугнявить). Покажіть вашу умілість.
Чорти. Так, так! Хай покаже, що вона вміє?
Маруся співає кілька речей старого "малоруського" репертуару, "Гандзю",
"Зайчика" тощо.
А н к е т о в. Добре. Це ви вмієте. А що ви робите зараз?
Маруся (змішавшись). Зараз... зараз нічого...
А н к е т о в. Як нічого! То чому ви не йдете на сцену?
Маруся. Мене... мене не пускають.
А н к е т о в. Як не пускають! Хто?
Маруся. Різні чужоземні дівчата: Седі, Еббі, Оллан, Юм-юм, певно, що вони кращі за бідну Марусю.
А н к е т о в. Ну, якщо тебе не пускають у театр, то і в пеклі тобі нема чого робити. Не можна! Вертайся, звідки прийшла!
Чорти. Не можна! Не можна! Вертайся, звідки прийшла!
Всі .зникають з реготом і галасом.
М а р у с я. О, благаю вас. Благаю вас, змилуйтесь. Я ж не можу його там залишити. Я не можу жити без нього, рідного, любого (падає біля пекельної брами і гірко плаче), кого так жадає моє бідне, змучене серце...
Музика. Пауза. Червоні відсвіти од брами падають на Марусю, що залишається в тій же позі, у безнадійному розпачі. Хламушка обережно наближається до Марусі і стиха торкається її плеча.
Хламушка. Не плач, Марусю. От іще, не треба. Ти хочеш побачити дядю Марка, ну, то чого ж плакати, я тобі допоможу. А что же? Не пускають через парадну ходу, пошукаємо чорної.
Маруся зривається на ноги і бере його за руки.
М а р у с я. Це знов ти! О спасибі, спасибі ж тобі, хлопчику! Ходім же, ходім мерщій. (Цілує його.)
Хламушка (витирається рукавом). А цього вже я не люблю — лизатись, тільки загару мою злизала. Важність велика, що не пускають. Ось і нашого брата в вагони не пускають, то що ж, так і сидіти? А паротяг нащо? Так, брат, і тут щуки треба шукати.
Маруся. Ходім же, ходім мерщій, любий мій хлопчику.
X л а м у ш к а. І плакати не треба. (Тре кулаком щоки.) Тільки морду мені всю заслинила, ходім.
Зникають.
Завіса.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА ПЕКЛО
Величезне скелясте міжгір'я, що його кінці заволокла темрява. Ліворуч — безодня, що йде уздовж усього лівого боку кону, звідти увесь час здіймається пара, а іноді вибухає полум'я. Все заливає ясне, але м'яке пурпурне світло.
На коні пусто. Тільки Дідько, пекельний сторож, замітає підлогу дротяною мітлою, збираючи сміття в старе, пом'яте відро, що стоїть біля нього. Це вбогий, старий чорт із кошлатою та місцями облізлою шерстю, з обличчям, підв'язаним червоною хусткою; він безупинно хакає, крекче і чухається. Зверху чути гострий свист, і в ту ж мить убігають двоє чортів, що несуть Спринцовку, якого вони з розгону садять на підлогу.
Чорти (стріпнувшись по-собачому). Ф-фу... Приїхали., гей, ти... Прийми пасажира, нам ніколи, на, розпишись у розносній.
Дідько (обурено). Ще чого! Хіба це моє діло пасажирів приймати. І так цілісінький день не маєш відпочинку, бігаєш, як янгол по пеклу, гаруєш з ранку до ночі, як остання людина. Я й підлогу замітай, і дрова носи, і після безхвостих прибирай, і пакета носи, он знов понадавали цілу купу, а тут ще збори призначені, знову понасмічують, як люди. А жалования і не подумають збільшити.
Чорти. Ну, вже почав. Розпишись, нам ніколи. Здаси комендантові.
Дідько. Розпишись, розпишись...(Протерозписується.) Чорти зникають.
Спринцовка сидить на підлозі і з зацікавленням дивиться на Дідька, що продовжує злісно шурхати мітлою, буркочучи під ніс.
Спринцовка (про себе). Бач... залізна мітла... Ось, значить, які бувають залізні мітли. А в нас тільки лякають... повишпурлювати, мовляв, залізною мітлою... гм.
Дідько (зібравши нарешті все сміття, сякає носа двома пучками і чухає поперек). А ви ж з яких будете, пане?
Спринцовка. Я? Я хвершал... З Радянської України.