— Ні, — відповів я. — Як?
— Він кивнув і перейшов до інших справ, — повідомила Майка.
Вандерхузе поглянув на неї із захватом.
— Правильно! — підтвердив він. — Саме кивнув і саме перейшов. Я б на його місці цілий день тішився, що я такий здогадливий…
— Що ж це, значить, виходить? — щиро обурилася Майка. — Виходить, або не гуманоїди, або гуманоїди, але на стадії машинної цивілізації. Нічого не розумію. Ти що-небудь розумієш? — запитала вона в мене.
Мене дуже потішає ця манера Майки з гордістю оголошувати, що вона нічого не розуміє. Я і сам частенько так чиню.
— Вони під'їхали до "Пелікана" на велосипедах, — сказав я.
Майка нетерпляче відмахнулася.
— Машинної цивілізації тут нема, — пробурмотіла вона. — Негуманощів тут також нема…
Голос Комова по інтеркому проголосив:
— Вандерхузе, Глумова, Попов! Прошу з'явитися в рубку.
— Почалося! — вигукнула Майка, підхоплюючись.
Ми гуртом увалилися в рубку. Комов стояв біля столу і вкладав у пластиковий чохол портативний транслятор. Судячи з положення перемикачів, транслятор був підключений до бортового обчислювача. Обличчя в Комова було незвично стурбоване, якесь по-особливому людяне, без цієї самобутньої крижаної зосередженості, що вже достатньо набила оскомину.
— Зараз я виходжу, — оголосив він. — Перший сікурс[13]. Якове, ви залишаєтеся за старшого. Головне: забезпечити безперервне колове спостереження і безперебійну роботу бортового обчислювача. У випадку появи аборигенів негайно сповістити мене. Раджу влаштувати біля оглядових екранів тризмінну вахту. Майє, рушайте до екранів просто зараз. Стасю, там мої радіограми. Передайте їх якомога швидше. Я гадаю, нема потреби пояснювати, чому ніхто не повинен виходити з корабля. Ось і все. Давайте до справи.
Я підсів до рації і взявся до справи. Комов і Вандерхузе про щось тихо розмовляли в мене за спиною. Майка на іншому кінці рубки налаштовувала екрани колового спостереження. Я перебрав радіограми. Атож, поки ми розв'язували філософські проблеми, Комова тут добряче шарпали. Майже всі його радіограми були відповідями. Ієрархію терміновості, за браком спеціальних вказівок, я встановлював самотужки.
ЕР-2, Комов — центр, Горбовському. Дякую за люб'язну пропозицію, не вважаю, що маю право відволікати вас від важливіших занять, триматиму вас у курсі всіх новин.
ЕР-2, Комов — центр, Бадеру. Від поста головного ксенолога проекту "Ковчег-2" змушений відмовитися. Рекомендую Аміреджибі.
ЕР-2, Комов — база, Сидорову. Благаю, звільни мене від добровольців.
ЕР-2, Комов — європейський прес-центр, Домбіні. Присутність тут вашого наукового коментатора вважаю передчасною. За інформацією прошу звертатися в центр, комісія з контактів.
І так далі, в тому ж дусі. Штук п'ять радіограм було до Центрального інформаторію. Цих я не зрозумів.
Робота моя була в самому розпалі, коли знов заверещав дешифратор.
— Звідки? — запитав мене Комов з іншого кінця рубки. Він стояв поруч із Майкою та оглядав околиці.
— "Центр, історичний відділ…" — прочитав я.
— А, нарешті! — сказав Комов та попрямував до мене.
…проект "Ковчег", — читав я. — ЕР-2, Вандерхузе, Комову. Інформація. Виявлений вами корабель реєстровий номер такий-то є експедиційним зорельотом "Пілігрим Приписаний до порту Деймос, відбув другого січня сто сорок четвертого року у вільний пошук до зони "Ц Останній відгук отримано шостого травня сто сорок восьмого року з області "Тінь". Екіпаж: Семенова Марія-Луіза та Семенов Олександр Павлович. Від двадцять першого квітня сто сорок сьомого року пасажир: Семенов П'єр Олександрович. Архів "Пілігрима"…
Там було ще щось, але раптом Комов засміявся у мене за спиною, і я з подивом повернувся до нього. Комов сміявся, Комов сяяв.
— Так я й думав! — радісно сказав він, а ми усі дивилися на нього, роззявивши роти. — Так я й думав! Це людина! Ви розумієте? Це людина!
Розділ V
Люди і нелюди
— Cтояти по місцях! — весело скомандував Комов, підхопив футляри з апаратурою і пішов собі.
Я подивився на Майку. Майка стояла стовпом посеред рубки із затуманеним поглядом і беззвучно ворушила губами — міркувала.
Я подивився на Вандерхузе. Брови у Вандерхузе були високо скинуті, бакенбарди розчепірилися, вперше на моїй пам'яті він був схожий не на ссавця, а на чорт-рибу, витягнуту з води. На оглядовому екрані Комов, обвішаний апаратурою, бадьоро чимчикував до болота вздовж будівельного майданчика.
— Так-так-так! — промовила Майка. — Ось, значить, чому іграшки…
— Чому? — жваво поцікавився Вандерхузе.
— Він ними бавився, — пояснила Майка.
— Хто? — запитав Вандерхузе. — Комов?
— Ні. Семенов.
— Семенов? — здивовано перепитав Вандерхузе. — Гм… Ну то й що?
— Семенов-молодший, — нетерпляче сказав я. — Пасажир. Дитина.
— Яка дитина?
— Дитина Семенових! — пояснила Майка. — Розумієте, навіщо було в них це швейне обладнання? Усілякі там чіпці, сорочечки, підгузки…
— Підгузки! — повторив вражений Вандерхузе. — Так це в них народилася дитина! Так-так-так-так! Я ше здивувався, де вони підчепили пасажира, до того ж однофамільця! Мені й на гадку… Ну звичайно!
Заспівав радіовиклик. Я машинально відгукнувся. Це виявився Вадик. Говорив він напівголосно — мабуть, боявся, що засічуть…
— Що там у вас, Стасю? Тільки швидко, ми зараз знімаємося…
— Таке швидко не розповіси, — відрубав я невдоволено.
— А ти двома словами. Корабель Блукачів знайшли?
— Яких Блукачів? — здивувався я. — Де?
— Ну, цих… яких Горбовський шукає…
— Хто знайшов?
— Ви знайшли! Адже знайшли? — Голос його раптом змінився. — Перевіряю настройку, — суворо промовив він. — Вимикаюся.
— Що там знайшли? — запитав Вандерхузе. — Який ще корабель?
Я відмахнувся.
— Це так, цікаві… Отже, народився він у квітні сорок сьомого, а востаннє на зв'язок вони виходили у травні сорок восьмого… Якове, як часто вони мали виходити на зв'язок?
— Раз на місяць, — відповів Вандерхузе. — Якщо корабель перебував у вільному пошуку…
— Хвилиночку, — сказав я. — Травень, червень…
— Тринадцять місяців, — випередила мене Майка.
Я не повірив і перерахував сам.
— Так, — сказав я.
— Неймовірно, правда?
— Що, власне, неймовірно? — обережно запитав Вандерхузе.