# # #
Того ж дня надвечір на селі з'явились кінні жандарми і почали розпитувати людей, чи не бачили вони звечора кого чужого.
Ніхто нікого не бачив.
Жандарми їхали селом та, зупиняючись трохи не біля кожної хати, питали. Коли черга дійшла до П'єтрового подвір'я, жандарми і там зупинилися та стали питати в хазяїна те, що і других питали. П'єтро стояв біля батька і, слухаючи розпитування, почав виразливо поглядати то на батька, то на жандармів, наче щось знав, та не насмілювався сказати.
Се, звичайно, звернуло увагу жандармів.
— Ти, хлопче, може, що знаєш? — спитав один.
— Та я бачив...— підлесливим голосом вимовив П'єтро.
— Кого ж ти бачив?
— Та я бачив, що вчора увечері пізно до нашого сусіда Ернесто Гатті заходив якийсь чужий чоловік...
— А коли він пішов геть?
— Того вже я не бачив... Якби я був знав...
— А той Гатті дома?
— Не знаю... може, й дома... або пішов... він часто ходить. Я його сьогодні не бачив.
П'єтро був певний, що той чоловік, який заходив до Гатті, був звичайним подорожнім і заходив випити склянку вина або купити шматок паленти. Але він був дуже злопам'ятний та самолюбний. Він не забув Ніно, що той відказався виконувати його накази. Се одно, а друге те, що хотілось вислужитись перед такими владними особами, як жандарми. Ніхто їм нічого не сказав, а він, П'єтро, сказав. Можливо, що Гатті доведеться погано, себто виходить, що він, П'єтро, має таку силу, з якою може зробити велику прикрість дорослій людині, навіть цілій сім'ї! Ось це вже сила та ще й неабияка!
Він цікавими очима, в яких світилася злослива усмішка, дивився, як жандарми одразу повернули коні і швидко під'їхали до сусідського подвір'я.
— І чого ти вліз з своїм: бачив! — роздратовано пошепки сказав батько П'єтрові.— Ще влізеш з тобою в яку історію! Бачив чи не бачив кого, яке твоє діло?
П'єтро мовчав і такими самими злосливими та глузлива ми очима дивився в сусідський город.
* * *
Ернесто недавно вернувся і спав. Перелякана Марія збудила його, звіщаючи, що приїхали жандарми.
Почався допит. Питали про подорожнього, що заходив увечері, і про вчителя.
Марія сказала, що подорожній заходив випити вина і пішов стежкою на Паезелло, а що вчитель, мабуть, у школі, або в остерії, або на полюванні — вона його сьогодні нё бачила. Від мовчазної, мов придуркуватої, жінки нічого більше не можна було дізнатися. Значить, справді не знала, бо де б у неї взялося стільки розуму, щоб потаїти.
Один з жандармів, червонорудий, мов помаранча, мабуть, родич якого австріяка, присікався до Ніно. Сам він сів по один бік столу, по другий його поставив. Перед собою на столі положив нагая та срібну монету.
— Дивись! — гримнув він.— Коли скажеш, де вчитель, то я дам тобі ці гроші; коли потаїш — битиму тебе цією нагайкою досхочу.
За своє коротеньке життя Ніно зазнав чимало розмаїтих жахів, але такого, як тепер, то ще ніколи. Він пополотнів і зменшився.
— Кажи зараз, де вчитель!
— Я не знаю...
— Брешеш! То тобі наказано мовчати! Зараз кажи!
— Не знаю!
Жандарм узявся за нагайку. Ніно одскочив.
— Стань там, де стояв! Ніно став.
— Ти мусиш знати, де вчитель. Коли ти не скажеш, я заберу твого батька в тюрму.
— Я не знаю...
— Твій батько здохне в тюрмі!
Хлопець затулився обома руками і заплакав.
— Не зна-а-ю!!
— Годі тобі воловодиться з тим малим. Знайшов діло! — зауважив старий жандарм.
— А справді, ну його к чортам! Старого візьмемо, бо він напевне зна, де той розбишака дівся.
Жандарми скрутили назад руки Ернесто і повели з собою.
Марія зупинилась мов приголомшена, діти тулилися до неї і перелякано мовчки дивилися на те, що робилось. Ніно стояв на порозі і заплаканими очима стежив за батьком.
Жандарми посідали на коней і повели в'язня за кінець, шнуру, яким у нього були зв'язані руки. Він ішов біля коня і здавався такий маленький, сухенький та беззахисний, що Ніно хотілося кинутися до нього, пригорнути, приголубити, захистити... хотілося впасти лицем до землі і ридати від жалощів...
Але і на думку не спало викупити його зрадою, як не спало б прохати порятунку у лісу, у гір.
"Гарібальді" — раптом сяйнуло в думках і згадалося, куди та навіщо вів він цю ніч гурток узброєних юнаків.
Ніно кинувся до матері і, припадаючи до її плеча, радісно прошепотів:
— Мамусю, в і н визволить батька!
Через кілька тижнів Гатті був дома. Він визволив не тільки його, але й цілу країну.