— Хіба ти не чув? Я ж казав, що постріл Яна зарахувався б як гранку.
— Тю, теж мені постріл! Та Яна я за пояс заткну! Він зовсім випадково влучив. От коли б ви давали пера за полювання на оленя, я б тоді всі їх одержав.
— Гаразд, подивимось, що ти за один… — почав був найстарший Вождь, але Маленький Бобер перебив ного.
— Хлопці,— сказав він, — давайте гратися в індійців по-справжньому. Попросимо містера Кларка, нехай покаже, як нам зробити індійські шапки, і тоді кожен одягне тільки ті пера, які він заслужив.
— За скальпування білих та конокрадство?
— Та ні! Нам і без цього є в чому позмагатись: біг, полювання на оленя, плавання, стрільба з лука…
— Згода!
Калеб показав їм, як робиться індійська військова шапка. Незважаючи на невдоволення Яна, старий мисливець використав для основи денце старого повстяного капелюха. Білі гусячі пера, акуратно підстрижені й пофарбовані на кінцях у чорне, замінили орлині. Коли ж дійшло до того, за які саме вчинки слід нагороджувати, кожен виступив з своєю власного думкою.
— Якщо Гілка забереться в сад і нарве мірку вишень так, щоб його не застукав старий Кеп, я дам йому перо з найпочеснішим знаком, — сказав Сем.
— А я даю голову на відсіч, що ти не потягнеш курчати з нашого курника без того, щоб тебе не злапав наш собака, шановний містер Спритнику, — відрубав Гай.
— Тьху! Щоб я та крав курчат! Що я, дикун? Я — благородний червоношкірий, та до того ще й Головний Вождь! І потім я маю намір зідрати з тебе скальп. Сподіваюсь, ти не забув, що він належить мені та Яну?
І Дятел почав підступати до Гая, страшно поводячи очима та розмахуючи руками. Гілка занепокоївся.
— Л ще скажу, що людина, яка стоїть однією ногою в домовині, мусить думати про серйозніші справи, ніж крадіжка курчат. Оця хвороблива пристрасть до пригод губить нинішню молодь.
Ян випадково оглянувся на Калеба. Той дивився кудись удаль, але якось по-особливому мружив очі.
— Ходімте в тіпі,— запропонував Ян. — Тут дуже пече. Як вам здається, містер Кларк?
— Гм! В тіпі не набагато прохолодніше, хоч там і затінок, — відповів старий мисливець. — Треба підкотити з одного краю брезент, хай іде свіже повітря.
— Хіба справжні індійці так роблять?
— Авжеж, роблять. Вони крутять і вивертають свої тіпі на всі лади. А воно й до діла. В тіпі можна жити в сорокаградусний мороз чи в п’ятдесятиградусну задуху і почувати себе чудово. її пристосовують, як завгодно. В спеку високо підгортають покришку, і вона тоді схожа на павука. Але щоб жити в тіпі, треба знати погоду. Скільки разів я прокидався у преріях серед задушної ночі від звуків "тук, тук, тук". Я не розумів, для чого всі жінки беруться за роботу в темряві. А вони поквапливо опускали покришки, глибше вбивали кілочки, і завжди за якихось півгодини налітала буря. Як вони про це дізнавались, я не можу сказати й зараз. Одна стара жінка говорила мені, що її попереджає койот. Може, це й правда, бо перед негодою койоти справді починають тривожно вити. А друга запевняла, що квіти якось по-особливому схиляють голівки, коли па ніч треба чекати грози. Третя просто посилалась па поганий сон. Цілком можливо, що в усьому цьому є певна доля правди, бо індійці примічають різні прикмети.
— І вони не помиляються? — запитав Маленький Бобер.
— Чому ж, трапляється, але не так часто, як білі. Пригадую, одного разу в поселення заблукав мандрівний фотограф, з тих, що вишукують різні диковинки. Ну, сфотографував він кілька невеличких тіпі, а я йому й кажу: "Чому ви не попросите скво Великого Буйвола напнути святкову тіпі? Це чудова штука". Він послухався і, поторгувавшися з нею, зголосився дати три долари, аби вона поставила тіпі. А тіпі справді була розкішна — пофарбована у червоне, з зеленими та жовтими звірами, з птахами та скальпами кругом. У фотографа очі розбіглися. Він уже навів апарат, а потім подумав і витяг інший, який знімав у фарбах. Видно було, що йому страшенно кортіло зробити це швидше, але не встиг він ЯК слід приладнати свою машину, як стара скво гукнула щось іншій (у вождя було дві дружини), і жінки заходились поквапливо знімати тіпі. Фотограф сердився, кричав, що вони ж домовились, то він заплатив гроші. Але стара скво тільки щось бурмотіла та показувала на захід. Жінки миттю розібрали тіпі й згорнули покришку, не звертаючи жодної уваги на крики та лайку художника. День був ясний, погожий, тільки дуже парило. Хвилин за п’ять із заходу набігла темна хмарка, а через десять хвилин налетів справжній ураган. Він промчав крізь посилення и понівечив усі тіпі. Аби не обачність старої скво, постраждала б, звичайно, й червона святкова тіпі.
За вказівками Калеба хлоп’ята підкотили покришку з навітряного боку низько, а з тіньового — набагато вище. Із задушливої теплиці тіпі одразу перетворилась на прохолодну, тіняву альтанку.
— Якщо вітрець ледь-ледь помітний, а вам треба визначити його напрямок, послиньте палець і підніміть угору. З боку вітру ви одразу відчуєте холодок, і тоді вам легко буде правильно настановити димові клапани.
— Розкажіть іще про військові шапки, — попросив Ян. — Що можемо зробити ми, щоб заслужити для них пера?
— Влаштовуйте змагання з бігу, плавання, стрільби з лука. Влучити стрілою за двісті кроків — це все одно, що вбити буйвола. Це дуже добре. Краще й бути не може!
— Як? Гранку?
— Авжеж, гранкуі Влучити за п’ятдесят кроків — значить забити оленя, і це для нас буде ку, — вів далі Калеб. — Якщо ви з першого пострілу попадете своєму опудалу в серце за п’ятдесят кроків, я назову це великим подвигом. А того, хто влучить у серце за сімдесят п’ять кроків, незалежно з якого пострілу, я назову першокласним стрільцем. Якщо ж ви за сорок кроків посилатимете в дев’ятидюймове бичаче око дві стріли з кожних трьох, то можете сміливо називати себе індійцями. Хоча, мушу сказати, вони рідко стріляють в мішень. Вони стріляють переважно в те, що зустрічають у лісі. Мені траплялося бачити мідночервоних малят, які влучали в метеликів. Іноді індійці влаштовують змагання і дивляться, в кого одночасно буде більше стріл у повітрі. П’ять стріл у повітрі вже добре. Це показує, що мисливець швидко й далеко стріляє. Для цього у лівій руці завжди повинен бути напоготові пучечок стріл. Тільки раз у житті я бачив, як один воїн пустив у повітря одразу вісім стріл. Це вважалось великим чаклунством. Але мати в повітрі сім стріл теж дуже почесно.