— Ага, тепер знаю! — перебив Я". — Це кардинал. Де ти його бачив?
— Він вилетів з дерев і сів на найвищу жердину нашої тіпі.
— Будемо, Сем, сподіватись, що тут війна не вибухне. А кардинала не завадило б уполювати на чучело.
— Та я хотів потішити тебе, сипку, хоч мені це й заборонено. З рушниці його можна було б дістати, а стрілою я тільки зігнав його з місця… І птаха немає, і стріла пропала… А то ж була моя краща стріла — знаєш, "вірна смерть".
— Віддаси мені стрілу, якщо я знайду її? — поцікавився раптом Гай.
— З якої це речі! І що мені буде з того за користь?
— А подаруєш смолу для жування?
— Ні.
— То хоч позичиш?
— Гаразд.
— Ось твоя стріла, — сказав Гай, витягаючи її з-за колод, між якими вона застряла. — Я бачив, як вона туди впала, але вирішив "принишкнути й чекати розвитку подій", як говорить Ян, — і Гай хихикнув.
На світанку індійці в бойовій татуїровці вирушили на розвідку. Як і годиться, вони прихопили з собою луки та стріли і просувалися вперед насторожено, уважно вивчаючи на землі кожен слід та прислухаючись, чи не притаївся десь поблизу ворог.
Ноги в мокасинах підминали траву без найменшого шуму, гострі погляди впивалися в кожний листочок, який дрібно тремтів, коли мускулясті тіла линули поміж велетенських стовбурів первобутного лісу, — принаймні так було записано в книжечці Яна. І хоч воїни ступали майже нечутно, проте все ж таки сполохали молодого яструба, що спурхнув з верхівки смереки, або "вогняного дерева". Так друзі називали цю рослину, відколи дізнались про її чудові властивості.
Три стріли негайно полетіли в птаха, не завдавши йому ніякої шкоди.
Ян кинув погляд на дерево і скрикнув:
— Гніздо!
— А я гадаю, то просто відьмина мітла, — сказав Гай.
— Що ти! — заперечив Ян. — Хіба не звідти вилетів яструб?
Ян добре лазив по деревах, найкраще серед усіх трьох. Він скинув головний убір, куртку та штани, поклав на землю зброю і подерся на смереку, не звертаючи уваги на живицю, що пузирилась і виступала прозорими краплями з щілин кори.
Не встиг Ян зникнути серед нижніх гілок, як у Гая визрів підступний задум.
— Давай підстроїмо йому штуку, а самі втечемо.
Почуття міри зрадило Сема, і він погодився. Змовники напхали куртку й штани Яна листям та хмизом, настромили на палицю головний убір, прохромили груди опудала однією із Я нових стріл, поклали його па землю, а самі чкурнули в кущі.
Тим часом Ян досяг верхівки дерева й переконався, що "гніздо" було не гніздом, а звичайнісіньким наростом, які так часто зустрічаються на смереках і відомі під назвою "відьминої мітли". Він почав гукати своїх товаришів, але не діждався відповіді і спустився вниз. У першу хвилину незграбне опудало навіть потішило Яна, та раптом він побачив, що куртка його порвана, а стріла поламана. Він знов і знов кликав хлопців, та все було дарма: ті як у воду впали. Ян пішов туди, де вони всі мали намір зібратись, але якщо Сем з Гаєм і були там, то, певне, заховалися. Зрозумівши, що друзі ганебно його покинули, Ян повернувся на бівуак в дуже поганому настрої. Хлопців не було і тут. Ян посидів трохи біля вогню, потім, щоб не гаяти марно часу, скинув куртку й пішов працювати на греблю.
Ян так захопився роботою, що не помітив повернення втікачів, поки не почув за спиною голос:
— А це що таке?
Ян оглянувся и побачив, як Сем перегортав його записну книжечку, а потім почав голосно читати:
— Боривітер чубатий — безстрашний вояк
— Ти…
Ян підскочив і вихопив у нього книжечку З рук.
— Клянусь, що там рима: вояк — співак, — сказав Сем.
Обличчя Яна спалахнуло від гніву та сорому. В нього була поетична струнка, але він з хворобливим самолюбством ховав від стороннього ока свої творіння. Бій боривітра з яструбом під час їхньої довгої вечірньої прогулянки справив на Яна глибоке враження. Не вперше хлопчик захоплювався наскоками цієї безстрашної маленької пташки на яструбів та круків і цього разу вирішив оспівати її героїзм у віршах. Тим більше він не міг допустити, щоб хтось так грубо насміхався з ного найпотаємнішнх і щирих почуттів. Гай підспівував Сему. Він хихикнув кілька разів, а потім промовив байдужим голосом, неначе повідомляв зовсім дріб’язкову новину:
— Кажуть, сьогодні в лісі убили безстрашного чубатого індійця.
Після того, що сталося вранці, Яну було не до жартів. Він не безпідставно приписував усю затію Гаю і тепер, обернувшись до нього, сердито сказав:
— Замовчи, гаденя!
— Яз тобою не розмовляю.
Гай хихикнув ще раз і пішов за Семом у тілі. Звідти долинали їх притишені голоси. Ян повернувся на греблю і почав замащувати глеєм тріщини та дірочки. В тіпі голосно зареготали. Незабаром звідти вийшов Гай, став у театральну позу й почав декламувати, звертаючись до дерева над головою Яна:
Боривітер чубатий — безстрашний вояк
Ти до того у нас — знаменитий співак.
Ян набрав повну пригорщу рідкої грязюки і жбурнув у Гая, забризкавши хлопця з голови до ніг. Гай з реготом сховався у тігіі.
— Тобі аплодують! — почувся голос Сема. — Вийди з укліном на оплески. Ти їх чесно заслужив. Коли викликатимуть автора, дай знати мені.
І вони зареготали ще голосніше.
Ян втратив над собою всякий контроль. Він схопив дрючок і кинувся в тіпі, але Сем підняв покриття з протилежного боку і вислизнув надвір. Гай спробував зробити те ж саме, проте Яну вдалося схопити його.
— Я ж нічого не зробив! — пручаючись, запищав Гай.
У відповідь посипались гучні удари палицею.
— Пусти мене, дурило! Що я тобі зробив? Відпусти мене! Сем! Се-е-м! Се-е-е-ем!
Але палиця усе ходила по його спині.
— Fie заважай мені! — відповів Сем знадвору. — Я пишу вірші. Це дуже серйозна робота. А м’якосердий Ян тільки трохи провчить тебе.
Гай верещав, обливаючись сльозами.
— Матимеш більше, якщо не перестанеш голосити, — сказав Ян і вискочив до Сема, який знову заволодів його записною книжкою і тепер щось дряпав у ній.
Побачивши Яна, Сем звівся на ноги, відкашлявся й почав:
Боривітер чубатий…
Але він не закінчив. Ян з розмаху вдарив його в зуби. Сем відлетів на кілька кроків. Ян схопив велику каменюку.
— Не кидай! — серйозно попередив Сем.
Ян у нестямі пожбурив каменюку в Сема. Той ухилився, але потім, у пориві самозахисту, кинувся на Яна. Вони зчепились врукопашну. Гай, щоб помститися Яну, підскочив на допомогу Сему і заробив ще кілька незначних ударів.