Двигун зачахкав нерівно й зупинився. Механіки знов стали поратись коло нього серед недоораного лану, і товариство під Полиним проводом, лишивши Діка біля його винаходу, вирішило дорогою до басейну зробити екскурсію по тваринницьких фермах маєтку. Крелін, завідувач свинарень, продемонстрував їм Леді Айлтон та її недавній приплід — аж одинадцятеро гладких поросяток. Усі щиро вихваляли їх, а сам Крелін щонайменше чотири рази зворушено повторив: "Та одне ж в одне, одне в одне!"
Потім вони оглядали інших розкішних свиноматок беркширської та дюрок-джерсійської породи, поки аж набридло, і щойно народжених козеняток та ягняток, і кулястих овець-мериносок. Пола з кожної ферми телефоном попереджувала дальшу, що вони прийдуть дивитись, отож містер Менсон уже чекав їх, щоб показати Короля Поло з його широкоспинним куцорогим гаремом та інших бугаїв-шортгорнів, що мало чим поступались Королю Поло; а Паркмен, що відав молочною джерсійською худобою, зі своїми помічниками вивів на парад Невиданого Дракона, Золотого Красеня, Оксфордського Магістра, Карнакського Ельфа — призових бугаїв, родоначальників і нащадків славетних жирномолочних династій, — та Королеву Троянд, Матір Героїв, Подругу Красеня, Ольжину Втіху й Герті з Мейтлендсу — так само призових, так само чистопородних матрон-джерсійок сирно-масляного царства. Містер Менденгол гордо вивів на показ цілу вервечку могутніх ширських огирів на чолі з незрівнянним Горянином і ще довшу вервечку кобил на чолі з Принцесою Фозрінгтонською, прикметною своїм срібно-дзвінким іржанням. Навіть стару Олден-Бесі, Принцесину матір, що вже ходила в запрягу тільки півдня, теж приведено, щоб гості могли віддати належну шану такій визначній матці.
Десь під четверту годину Доналд Вер, не дуже охочий купатись, вернувся до Великого Будинку одним з автомобілів, а містер Галхас залишився з містером Менденголом погомоніти про коней. Коли товариство дісталось до басейну, Дік був уже там, і дівчата зразу напосілися на нього, щоб проспівав свою нову пісню.
— Та вона, власне, не нова, — пояснив Дік з пустотливим вогником у сірих очах, — і не моя. Її співали в Японії, ще як мене на світі не було, та, мабуть, ще як Колумб і Америки не відкрив. Це дует — дует-змагання, де за програш платять штраф. Поло, ми змагатимемося з тобою. Зараз я тебе навчу. Сідай додолу, отак. І ви всі теж сядьте довкола.
Пола, як була у вершницькому вбранні, сіла на бетон, обличчям до чоловіка, і всі посідали кружка навколо них. Наслідуючи Діка, в такт із ним Пола плеснула долонями зразу об коліна, тоді одною об одну, тоді об його долоні. Потім він заспівав пісеньку — зовсім коротеньку, і Пола враз її підхопила та почала підспівувати, приляскуючи долонями. Мелодія була характерно-східна, повільно-тягуча, аж монотонна, але чимсь відразу захопила слухачів:
Чон-Кіна, Чон-Кіна,
Чон-Чон, Кіна-Кіна,
Йо-ко-га-ма, На-га-са-кі,
Ко-бе-ма-ру — гей!!!
Той останній склад — "гей!" — вигукувалось раптово, різко, на цілу октаву вище. І водночас Пола й Дік рвучко викидали назустріч одне одному руки — стулені в кулаки або розтулені. Суть гри полягала в тому, що Пола мусила вгадати, стулить Дік руки чи розтулить, і зробити так само, як він. За першим разом вона вгадала, стуливши кулаки. Дік здійняв з голови капелюха й кинув на коліна до Лут.
— Це мій штраф, я програв, — пояснив він. — Ну, Пол, давай далі.
І знов вони заспівали, приляскуючи:
Чон-Кіна, Чон-Кіна,
Чон-Чой, Кіпа-Кіна,
Йо-ко-га-ма, На-га-са-кі,
Ко-бе-ма-ру — гейі!!
Та цього разу на вигук "гей!" Полині руки виявилися стулені, а Дікові — розтулені.
— Штраф! Штраф! — загукали дівчата.
Пола збентежено оглянула своє вбрання й спитала:
— Що ж мені віддати?
— Шпильку, — підказав Дік, і одна черепахова шпилька з Полиної зачіски полетіла до його капелюха, що лежав на колінах у Лут.
— А, хай йому! — вигукнула вона, програвши всьоме підряд і віддавши останню свою шпильку. — Чого це я така недотепна! Чи ти, Діку, занадто хитрий? Я ніяк не можу вгадати, що ти хочеш зробити.
І знов вони завели пісеньку. Маленька господиня програла, і хоч місіс Талі докірливо гукнула: "Поло!", віддала острогу й сказала, що скине чобіток, коли програє й другу. Однак потім вона виграла тричі вряд, і Дік мусив віддати ручного годинника та обидві остроги. Далі Пола програла годинника й другу острогу.
Чон-Кіна, Чон-Кіна… —
почала вона знову, та місіс Талі запротестувала:
— Облиш, Поло, годі вже! А вам, Діку, як не соромно!
Проте Дік, переможно гукнувши "гей!", ще раз виграв і зареготав разом з усіма, коли Пола стягла з ноги жовтий чобіток і кинула до купи на колінах у Лут.
— Нічого, нічого, тітусю Марто, — заспокоїла вона місіс Талі.— Містера Вера тут нема, а він серед нас один такий, що міг би вразитйсь. Давай далі, Діку. Не ввесь же час ти виграватимеш.
Чон-Кіна, Чон-Кіна… — підхопила вона за чоловіком.
Почавши повільно-повільно, вони чимдалі прискорювали темп і тепер аж сипали словами пісеньки, а ляскіт долонь лунав без угаву. Усміхнене Полине лице розшарілось рожево від сонця, збудження та руху.
Івен Грейм мовчки спостерігав усе те, і в ньому росло почуття образи. Він бачив колись давно, як грають у "Чон-Кіну" гейші по чайних будиночках Японії, і хоч уже знав, яких вільних звичаїв держаться Форести у своєму Великому Будинку, його обурювало, що Пола бере участь у такій грі. Ту хвилину йому й на думку не спадало, що якби на її місці сиділа Лут, чи Ернестіна, чи Ріта, він би тільки чекав зацікавлено, як далеко зайдуть ці пустощі. Аж згодом він усвідомив, що та сцена так глибоко зачепила й розгнівила його, бо йшлося про Полу, а отже, вона запосіла в його серці більше місце, ніж він гадав. А ту хвилину він відчував тільки, що його бере злість, і насилу стримувався, щоб не запротестувати.
Тим часом до купи штрафів долучилися Діків портсигар та сірники і Полин другий чобіток, пояс, шпилька від спідниці та шлюбна обручка. Місіс Талі мовчала з виразом стоїчної покори на обличчі.
— Чон-Кіна, Чон-Кіна… —
сміючись, завела знов Пола, і Грейм почув, як Ернестіна вахихотіла Бертові на вухо:
— Не уявляю, що вона зможе ще віддати…