Ч е р е в к о. Мабуть... не навчив їх вiсiмнадцятий рiк, коли довелося тiкати з усiма машинами та гарматами.
Л i д а. Так, вони давно зазiхають на Україну, на нашi безкраї степи та простори — вони i справдi хотiли б i вiдкинути свiт на сотнi рокiв назад, щоб повернути часи середньовiччя. Та даремна мрiя. Бо хоч би й захопили вони нашу землю, весь народ повстав би як один за свою Вiтчизну, яку вiн створив i виплекав у цi радiснi роки, коли примусив час працювати для себе, для щастя оновлених людей. I не повернути нiколи назад дзигарiв iсторiї!
Ч е р е в к о. Нехай спробують! Ми тодi знову пiдемо в бiй, Лiдо, як колись! Ну, а поки — прощавай. До побачення, товаришi! Їдемо. Ходiм, Олю, пора.
Дзвiнок. Гудок. Черевко, Оля та iншi пiшли в поїзд.
Т а р а т у т а (кидає шапкою об землю). А щоб вас, усiх, рiж мою душу вареником! Кину своїх курчат i теж поїду.
Л i д а. Не сумуй, Таратуто, поїдемо й ми! А простiр, простiр який попереду!
Завiса.
1933