Ю р к е в и ч. Але дозвольте! Я її не бачив сiм рокiв!
П о л к о в н и к. Не морочте нам голови. Єдиний спосiб загладити вашу провину — це допомогти нам її заарештувати.
Ю р к е в и ч. Що таке? Та ви з глузду з'їхали!
П о л к о в н и к. Якщо ви не хочете, щоб вас негайно розстрiляли, ви повиннi йти на перон i зустрiти цю особу. Зрозумiли?
Ю р к е в и ч (трiумфуючи). А! Значить, ви не знаєте її в обличчя! То будьте ж певнi, що я вам її не викажу. Я зараз же йду додому.
Вбiгає захеканий Таратута. Обидва офiцери наставляють на Юркевича свої револьвери.
Т а р а т у т а. Товаришу Юркевич! Готово! їдьмо!
П о л к о в н и к. Ви зараз же будете розстрiлянi.
Ю р к е в и ч. Нехай, але я вам її не викажу.
Т а р а т у т а. Так i єсть! Спiзнився! А все через курей проклятих! Звиняюсь, ваше високородiє, менi треба до громадянина Юркевича.
П о л к о в н и к (повертається з загрозою). А! Тобi треба! Поручику, взяти його.
IX
Таратута моментально зникає. Цiєї хвилини ще один поручик i двоє солдатiв вводять Лiду. Тепер це елегантно вдягнена i дуже гарна дiвчина 25-26 рокiв.
П о л к о в н и к (до Юркевича). Востаннє пропоную вам iти на перон i зустрiти цю жiнку. Чули? Через п'ять хвилин буде пiзно.
Ю р к е в и ч. Нi, нiзащо!
П о л к о в н и к. Ви зараз же будете розстрiлянi! Чуєте?
Ю р к е в и ч (помiчає Лiду, здригається). Нехай! I все-таки я вам її не викажу!
П о л к о в н и к (кричить). Мовчать! Я сам вас уб'ю як собаку! Мовчать!
П о р у ч и к. Пане полковнику, тут стороннi...
П о л к о в н и к. Мовчать!
Д р у г и й о ф i ц е р. Пане полковнику...
П о л к о в н и к (обертається). Га! Чого вам треба?
О ф i ц е р. Дозвольте доповiсти. Ми зараз затримали цю даму. Вона приїхала автомобiлем. З боку Чабанiв.
П о л к о в н и к (стає уважним). А... ну, i що ж?
О ф i ц е р. Дуже непевна особа. (Тихо доповiдає щось полковниковi). Ось її документи. (Подає полковниковi). Можливо, пане полковнику, що це саме i є... прошу звернути увагу. (Показує пальцем на один з документiв).
П о л к о в н и к. А, чудово, чудово! Хм... (Розглядає документи). Цифри, слова, знаки — безумовно, шифр. (Раптом скидає оком на Лiду). Як ваше прiзвище?
Л i д а. Олена Жданова.
П о л к о в н и к (швидко). А не Лiда Званцева?
Л i д а (спокiйно, знизавши плечима). Не розумiю вашого запитання, полковнику.
П о л к о в н и к. А, не розумiєте? А якi це шифрованi записи у вас в зошитi? Iєроглiфи оцi?
Л i д а. Записи? Ах, то це ж моя стенографiя. Вправи — для практики.
П о л к о в н и к. Хм, дуже пiдозрiла практика. А що ви робили в Чабанах?
Л i д а. Я гостювала там на хуторi. В сестри.
П о л к о в н и к. Гостювали на хуторi, а поїхали на моторi. (Полковник для рифми робить у словi "хуторi" наголос на "о,"). Ну, добре, ми це все з'ясуємо. До речi, цей молодий громадянин принiс нам сьогоднi листа якоїсь Лiди Званцевої. (Лiзе в кишеню). Чи не знайома вам випадково ця рука? (Навмисне бариться, не розгортаючи листа).
Л i д а (посмiхаючись). Навряд, якщо листа написано на машинцi.
П о л к о в н и к (трiумфуючи). А! Попались! Попались! Значить, ви самi його писали, якщо знаєте, що на машинцi.
Л i д а (весело смiється). Та заспокойтеся, полковнику. Я ж бачу адресу на конвертi — друкованi лiтери.
П о л к о в н и к. Тьху! (Ховає листа).
Ю р к е в и ч (нiби нетерпляче). Вибачте, пане полковнику, це все дуже цiкаво, але при чому ж тут я?
П о л к о в н и к (допитливо дивиться на Юркевича, потiм на Лiду). Так ви не знаєте цiєї, хм, дами?
Ю р к е в и ч. На превеликий жаль, нi.
П о л к о в н и к. А! На жаль...
Ю р к е в и ч. Так, бо вона дуже гарненька.
П о л к о в н и к (розгублено). Чорт зна, що таке! Ви здається, знову наплутали, поручику...
Х
Входять Лундишев i Карфункель. Обидва знову пориваються до полковника.
Л у н д и ш е в (ввiчливо уклоняючись Лiдi). Мадмуазель... Пробачте, полковнику, але так же не можна!
К а р ф у н к е л ь. Дас iст унергерт! Начальник станцiї нiде нема, поїзд нема. Я не можу бiльше ждаль!
Л у н д и ш е в. Я починаю турбуватися. Чи буде кiнець кiнцем наш поїзд, чи...
П о л к о в н и к. Панове, я ж вам казав...
Л у н д и ш е в (до Юркевича). А ви ще тут, мiй молодий друже! (Озирається на Лiду). Ба! Кого я бачу! Ну, звичайно ж, то-то я дивлюсь — таке знайоме обличчя! Так ви...
Ю р к е в й ч (зляканий, робить крок уперед i бере Лундишева пiд руку). Пробачте, граф, я хотiв вас щось спитати...
Л у н д и ш е в. З охотою, з охотою, мiй друже. Так то, значить, ви вже її зустрiли — вашу милу курочку. Пардон, мадмуазель, вибачте старого. Заздрю щасливцевi, хе-хе-хе! Але яка вона тепер красуня! Ай, та не давiть менi так руку!
П о л к о в н и к. Стривайте, граф, хiба ви знаєте цю даму?
Л у н д и ш е в (скрикує). Ай! Та чого ви щипаєтесь! (Тре руки). Ну, та, звичайно ж, знаю. Це ж наша люба мандрiвниця, яку мсьє Юркевич так довго шукав i вiд якої вiн одержав сьогоднi листа. Я її чудово пам'ятаю.
П о л к о в н и к (швидко). Лiда Званцева?
Л у н д и ш е в (у захватi). Так, так. Iменно, Лiда! Мила курочка, яку...
П о л к о в н и к. Ну, граф, ви зробили нам велику послугу!
Ю р к е в и ч (не витримавши, кидається на Лундишева i хапає його за горло). Негiдник! Iдiот! Ти вдруге вiдняв її у мене, мою радiсть!
Л у н д и ш е в. Що таке! Караул! К... к...
Скориставшись iз замiшання, Лiда вихоплює револьвер i кидається до дверей.
П о л к о в н и к. Хапайте її! Держiть!
Сум'яття. Лiда кидає офiцерам стiльця пiд ноги i тiкає. Поручик падає, Лундишев виривається з рук Юркевича i з криком бiжить до дверей.
Л у н д и ш е в. Караул! Вiн збожеволiв! (Тiкає).
П о л к о в н и к. Дверi на замок! А, то ось воно що!
Заарештувати, заперти, розстрiляти! (Показує на Юркевича солдатам, тi беруть його за руки).
Пострiл за дверима, другий.
Ю р к е в и ч (кричить). Геть! Вони її вбили, негiдники!
Цiєї ж хвилини обидва офiцери вертаються, ведучи пiд руки Лiду, яка вже не пробує вириватися.
П о р у ч и к. Єсть, пане полковнику! Затримали! (Притискує хустку до щоки). Злочинниця вiдстрелюва-лась...
Ю р к е в и ч (поривається до Лiди). Лiдо! Моя рiдна дiвчинко!
П о л к о в н и к. А! То ось яка тут стенографiя? Чудово! Через пiвгодини будете обоє розстрiлянi. Поручику, розпорядiться.