Розліпивши повіки, Га-Ноцрі поглянув униз. Очі його, звичайно ясні, тепер були закаламучені.
— Га-Ноцрі! — сказав кат.
Га-Ноцрі ворухнув розбухлими губами і озвався хрипким розбійницьким голосом:
— Що тобі треба? Нащо підійшов до мене?
— Пий! — сказав кат, і просякнута водою губка на кінчику списа піднеслася до губ Ієшуа.
Радістю сяйнуло тому в очах, він припав до губки і жадібно почав усмоктувати вологу. З сусіднього сповпа линув голос Дісмаса:
— Несправедливо! Я такий самий розбійник, як і він!
Дісмас напружувався, але ворухнутися не зміг, руки його в трьох місцях на перекладині були затиснуті мотузяними звоями. Він втягнув живіт, нігтями вчепився в краї бруса, а голову тримав повернутою до стовпа Ієшуа, злість палала в його очах.
Хмара куряви накрила плац, відразу посутеніло. Коли пил пронесло, кентуріон гукнув:
— Тихо на другому стовпі!
Дісмас умовк. Ієшуа відірвався від губки і, намагаючись, щоб його голос звучав лагідно й переконливо, і не здобувшись на таке, хрипко попросив ката:
— Дай попити йому.
Дедалі темнішало. Хмара затопила вже півнеба, прямуючи на Єршалаїм, білі вируючі оболоки летіли попереду напоєного чорною вологою і вогнем хмаровища. Зблиснуло й загримотіло над самісіньким пагорбом. Кат зняв губку зі списа.
— Слав великодушного ігемона! — врочисто шепнув він і легенько штрикнув Ієшуа в серце.
Той скинувся, прошепотів:
— Ігемон...
Кров заструменіла в нього по животу, нижня щелепа судомно сіпнулась, і голова його обвисла.
Як вдруге ударив грім, кат уже поїв Дісмаса і з тими ж словами:
— Слав ігемона! — забив і його.
Збожеволілий Гестас перелякано скрикнув, тільки-но кат опинився побіля нього, але коли губка торкнулася його губ, прогарчав щось і вчепився в неї зубами. Через кілька секунд обвисло і його тіло, наскільки попускало мотуззя.
Чоловік у каптурі ступав слід у слід за катом і кентуріоном, а за ним зверхник храмової сторожі. Зупинившись біля першого стовпа, чоловік у каптурі уважно приглянувся до закривавленого Ієшуа, торкнув білою рукою ступню і сказав супутникам:
— Мертвий.
Те саме повторилося і коло двох інших стовпів.
Після цього трибун зробив знак кентуріонові і, обернувшись, почав відходити з вершини разом з начальником храмової сторожі й чоловіком у каптурі. Зайшла напівтемрява, і блискавки пропорювали чорне небо. З нього раптом пирснуло вогнем, і крик кентуріона: "Знімай кордон!" — потонув у гуркоті. Щасливі вояки кинулися бігти з пагорба, надягаючи шоломи.
Тьма заступила Єршалаїм,
Злива уперіщила раптово і заскочила кентурії ще на узвозі. Вода ринула так страшно, що, коли вояки бігли вниз, їм навздогін уже мчали вируючі потоки. Вояки ковзали й падали на розмоклому глинищі, поспішаючи на рівну дорогу, якою — вже ледве добачувана в поволоці води — відходила в Єршалаїм до нитки змокла кіннота. За кілька хвилин у паруючому вариві грози, води й вогню на горбі лишився тільки один чоловік.
Розмахуючи недарма вкраденим ножем, зриваючись на слизьких виступах, хапаючись за що трапиться, часом повзучи навколішки, він поривався до стовпів. Він то зникав у густій млі, то раптом висвітлювався сполохами.
Дірвавшись до стовпів, уже по литки у воді, він зірвав із себе обважнілий просякнутий водою талліф, залишився в самій сорочці й припав до ніг Ієшуа. Він перерізав мотузки на гомілках, піднявся на нижню перекладину, обняв Ієшуа і вивільнив руки від горішніх зав’язок. Голе мокре тіло Ієшуа впало на Левія і повалило його на землю. Левій тут же хотів взяти тіло собі на плечі, але якась думка зупинила його. Він залишив на землі у воді тіло з закинутою головою та розметаними руками і побіг, роз’їжджаючись ногами в глиняній кваші, до інших стовпів. Він перерізав мотуззя і на них, і ще два тіла обвалилися на землю.
Минуло кілька хвилин, і на вершині пагорба залишилися тільки ці два тіла і три спорожнілі стовпи. Вода била і повертала мерців.
Ні Левія, ні тіла Ієшуа на вершку пагорба в той час уже не було.
Розділ 17
НЕСПОКІЙНИЙ ДЕНЬ
Уранці в п’ятницю, тобто наступного після проклятого сеансу дня, усі присутні службовці Вар’єте — бухгалтер Василь Степанович Ласточкін, два рахівники, три друкарки, обидві касирки, кур’єри, капельдинери і прибиральниці — словом, усі наявні, не були при праці на своїх місцях, а сиділи на підвіконнях вікон, які виходили на Садову, і дивились на те, що діється під стіною Вар’єте. Під цією стіною у дві лави тулилася багатотисячна черга, хвіст якої був на Кудринській площі. На чолі цієї черги стояло близько двох десятків широковідомих театральній Москві перекупників.
Черга бентежно нуртувала, привертала увагу громадян, що плавом пливли повз них, і поринула в обговорення запальних переказів про вчорашній небачений сеанс чорної магії. Ці ж перекази несказанно спантеличили бухгалтера Василя Степановича, який напередодні на спектаклі не був. Капельдинери розповідали казна-що, а серед іншого те, як після закінчення голосного сеансу декотрі громадянки в непристойному вигляді бігали вулицею, і таке інше у тому самому стилі. Скромний і тихий Василь Степанович тільки кліпав очима, слухаючи теревені про ці всі дивовижі, й зовсім не знав, що йому чинити, а робити щось було конче необхідно, і саме йому, позаяк він тепер був найстаршим у всій команді Вар’єте.
На десяту годину ранку черга охочих запопасти квитків до того розбухла, що чутки про неї досягли міліції, і на диво швидко було вислано як піші, так і кінні загони, які цю чергу певною мірою впорядкували. Але і впорядкована зміюка завдовжки з кілометр сама собою була великою спокусою і надзвичайно вражала громадян на Садовій.
Таке діялося зовні, а всередині Вар’єте теж було вельми негаразд. Від самісінького ранку почали дзвонити і дзвонили безперервно телефони в кабінеті Лиходєєва, в кабінеті Римського, в бухгалтерії, в касі та в кабінеті Варенухи. Василь Степанович спочатку відповідав щось, відповідала й касирка, мимрили щось у телефони капельдинери, а згодом і зовсім перестали відповідати, бо на запитання, де Лиходєєв, Варенуха, Римський, сказати було зовсім нічого. Спочатку намагалися відкараскуватися словами "Лиходєєв на квартирі", а з міста відповідали, що телефонували на квартиру і що квартира каже, що Лиходєєв у Вар’єте.