— Дуже вигадливе пояснення. Але не вірогідніше за припущення полковника.
— Це поки що. Але уяви собі, що ти робиш не одне припущення, а багато, і всі ці припущення підтверджують одне одне. Тоді в тебе є вже більша певність, що ти попав у десятку, хіба ні? Я запідозрила одну річ. Слова, що їх ужив Інґольф, не були підказані йому Тритемієм. Вони в тому самому асиро-вавилонсько-кабалістичному дусі, але не зовсім ті самі. Якби Інґольфові були знадобилися слова, що починалися б із потрібних йому літер, у Тритемія він міг би знайти їх скільки завгодно. Але чому він вибрав не їх?
— Чому ж?
— Можливо, йому були потрібні певні літери також у другій, третій та четвертій позиціях. Можливо, наш вигадник Інгольф хотів скласти послання, зашифроване кілька разів. Він хотів переплюнути Тритемія. Тритемій пропонує сорок основних криптосистем: в одній важливі лише перші літери, в іншій — перша і третя літера, ще в іншій — перша літера через слово, і так далі, тож, якщо ти маєш дещицю доброї волі, таких систем вигадати можна ще з сотню. Щодо десяти другорядних криптосистем, то полковник випробував лише перше коліщатко, найпростіше. А дальші системи функціонують за принципом другого коліщатка, ось тобі його копія. Уяви собі, що внутрішнє коло рухоме і що ти можеш обертати його так, що початкове А збіжиться з якоюсь літерою зовнішнього кола. Тоді ти матимеш одну систему, де літері А відповідає літера Х, ще одну, де літера А збігається з літерою U, і так далі... Якщо на кожному колі маємо двадцять дві літери, то одержуємо не десять, а двадцять одну криптосистему, двадцять друга не годиться, адже там А збігається з А...
— Невже ти хочеш сказати, що для кожної літери кожного слова ти випробовувала кожну з двадцяти одної системи?..
— Я добре подумала і мені пощастило. Оскільки найкоротші слова налічують шість літер, нема сумніву, що важливі лише перші шість літер, а решту додано лише для краси. Чому шість літер? Я припустила, що Інґольф зашифрував одну літеру, наступну пропустив, тоді зашифрував третю, відтак пропустив дві й зашифрував шосту. Якщо для першої літери він використав коліща номер один, то для третьої літери я спробувала використати коліща номер два, і все зійшлося. Тоді я спробувала взяти коліща номер три для шостої літери, і знову все зійшлося. Не виключаю, що Інгольф брав ще й інші літери, але мені трьох доказів досить, якщо бажаєш, можеш продовжити.
— Досить! Кажи швидше, що ж у тебе вийшло?
— Поглянь ще раз на послання, я підкреслила літери, які тут важливі:
Kuabris Defrabax Rexulon Ukkazaal Ukzaab Urpaefel Taculbain Habrak Hacoruin Maquafel Tebrain Hmcatuin Rokasor Himesor Argaabil Kaquaan Docrabax Reisaz Reisabrax Decaiquan Oiquaquil Zaitabor Qaxaop Dugraq Xaelobran Disaeda Magisuan Raitak Huidal Uscolda Arabaom Zipreus Mecrim Cosmae Duquifas Rocarbis
— Отож ми знаємо, що говорить перше послання, це послання про Тридцять Шість Невидимих. Тепер послухай, що виходить, коли треті літери замінити відповідно до другого коліщати: chambre des demoiselles, l'aiguille creuse.
— Мені це знайоме, це ж...
— En aval d'Etretat — La Chambre des Demoiselles — Sous le Fort du Fréfossé — Aiguille Creuse . Це послання, розшифроване Арсеном Люпеном, коли він відкриває таємницю Порожнистого Шпилю! Ти пам'ятаєш: у містечку Етрета, на краю пляжу підноситься високо в небо Порожнистий Шпиль, природна фортеця, замешкана всередині, таємний бастіон Юлія Цезаря, коли він завойовував Галлію, а згодом — французьких королів. Джерело величезної сили Люпена. І тобі відомо, що люпенологи божеволіють від цієї історії, їздять на прощу до Етрета, шукають інших таємних переходів, анаграмують кожне слово Леблана... Інгольф теж був люпенолог, як і розенкройцеролог, тож і шифрував усе, що потрапляло під руку!
— Але мої дияволісти могли б на це відповісти, що тамплієрам була відома таємниця Шпилю, отже, послання було написане у Провені в чотирнадцятому столітті...
— Звичайно, я це знаю. Але ось третя фраза. Третє коліща, застосоване до шостих літер. Послухай: merde j'en ai marre de cette steganographie . Це сучасна французька, тамплієри так не говорили. Так говорив Інгольф, який, поморочивши голову над зашифровуванням своїх харків-макогоників, зробив собі ще одну приємність, шифром посилаючи свою розвагу під три чорти. А вигадливості йому не бракувало: звертаю твою увагу, що кожне з трьох послань складається з тридцяти шести літер. Мій сердешний Піме, Інгольф грався, як оце ви, а той дурень полковник сприйняв усе всерйоз.
— Тоді чому Інгольф зник?
— А хто тобі сказав, що його порішили? Інґольфові набридло жити в Осері й бачити лише аптекаря та свою доньку, стару панну, яка рюмсала цілими днями. Можливо, він поїхав до Парижа, дістав трохи грошей, продавши одну зі своїх старовинних книг, знайшов собі якусь підхожу вдовичку і почав життя заново. Як той чоловік, що вийшов по сигарети, і жінка більш ніколи його не побачила.
— А полковник?
— Хіба ти не казав мені, що навіть той поліцай не був певний, що його спровадили на той світ? Він учинив якесь ошуканство, його жертви вистежили його, ось він і накивав п'ятами. У цю мить він, може, продає Ейфелеву вежу якомусь американському туристові, відрекомендувавшись Дюпоном.
Я не міг не відступити по всіх фронтах:
— Гаразд, ми вибудували нашу історію на списку з пральні, але принаймні нам не бракувало вигадливості. Ми ж добре знали, що фантазуємо. Ми творили поезію.
— Ваш План зовсім не поетичний. Він гротесковий. Людям не спадає на думку знову палити Трою, бо вони читали Гомера. Через нього пожежа Трої стала тим, чим вона ніколи не була і не буде, і все ж існуватиме вічно. Гомер має таке глибоке й різнобічне значення тому, що у нього все ясне і прозоре. А твої розенкройцерські маніфести не були ані ясними, ані прозорими, вони були просто бурчанням у шлунку, яке обіцяло якусь таємницю. Саме тому стільки людей намагалося влити в них життя, і кожен знаходив там те, що хотів. У Гомера немає жодної таємниці. А ваш План повен таємниць, бо в ньому надто багато суперечностей. І ти міг би знайти тисячі невпевнених, готових упізнати себе в ньому. Викиньте все геть. Гомер не блефував. А ви блефуєте. Стережись блефу, адже може статися, що тобі повірять усі. Люди не вірили Земмельвайсові, який радив лікарям мити руки перед тим, як підходити до породіллі. Він говорив занадто прості речі. Люди вірять тим, хто продає лосьйони для вирощування волосся на лисині. Вони інстинктивно відчувають, що тут змішані дркупи істини, які не мають між собою нічого спільного, що це нелогічно, що це нечесно. Але їм сказали, що Бог складний, незбагненний, і тому вони вважають непослідовність прикметою, найближчою до Божої природи. Неймовірна річ найбільше подібна до чуда. Ви вигадали лосьйон для росту волосся на лисині. Мені це не до вподоби, це недобрий жарт.