Я був трохи вражений і хотів зрозуміти, в чім річ, тож спробував наблизитися до дівчини, яка тим часом прийшла до пам'яті, одягнула досить пошарпане пальтечко і лаштувалася вийти через задній хід. Я вже збирався торкнутись її плеча, коли чую — хтось бере мене під руку. Я обертаюсь і бачу комісара Де Анджеліса, який велить мені облишити її, однаково він знає, де її знайти. Він запрошує мене випити кави. Я йду за ним, наче спійманий на гарячому, що в певному розумінні було правдою, і в барі він питає мене, навіщо я туди прийшов і чому намагався підійти до дівчини. Я серджуся, відповідаю, що ми живемо не при диктатурі і що я можу підходити до кого хочу. Він вибачається і пояснює мені: слідство у справі Арденті зайшло в глухий кут, але вони намагалися відтворити, як саме полковник провів два дні у Мілані, перед тим як побачитися з працівниками видавництва "Ґарамонд" та таємничим Ракоскі. Минув рік, і їм випадково пощастило встановити, що хтось бачив, як Арденті виходив з клубу "Пікатрікс" у товаристві дівчини-медіума. Медіум цікавила його ще й з іншого боку — вона жила з одним типом, який привернув увагу відділу боротьби з торгівлею наркотиками.
Я кажу йому, що опинився там чисто випадково й був вражений тим, що дівчина вимовила фразу про шість печатей, яку я чув від полковника. Він звертає мою увагу на те, що через два роки я напрочуд добре пам'ятаю, що саме казав полковник, хоча через день після того я згадав лише якусь неясну розмову про скарби тамплієрів. Я кажу йому, що полковник говорив саме про скарб, захищений чимось схожим на шість печатей, але я не гадав, що це важлива подробиця, адже всі скарби охороняються сімома печатями та золотими скарабеями. А він зауважує, що не розуміє, чому мене так вразили слова медіума, якщо всі скарби охороняються золотими скарабеями. Я прошу його, щоб він не ставився до мене як до підозрюваного, він змінює тон і заходиться сміхом. За його словами, йому не здалося дивним, що дівчина сказала те, що сказала, адже Арденті, видно, розповів їй свої фантазії, може, намагаючись використати її як посередника у якомусь астральному контакті, як говорять у цьому середовищі. Медіум — це губка, фотоплівка, підсвідоме у неї, мабуть, схоже на луна-парк, — сказав він мені, — хлопці з "Пікатріксу", мабуть, цілий рік промивають їй мізок, тож цілком ймовірно, що у стані трансу — адже дівчина все робить насправжки, не прикидається, і з її головою не все гаразд — у неї виникли образи, які колись давно справили на неї враження.
* * *
Але через два дні Де Анджеліс з'являється у мене в офісі й каже: дивіться, яка дивина, наступного дня він пішов шукати дівчини, а її нема. Він питає сусідів, ніхто її не бачив приблизно від пообіддя, перед тим велюром фатального обряду, у нього з'являються підозри, він заходить до помешкання, знаходить його в безладі — простирадла на підлозі, подушки в куті, потоптані часописи, порожні шухляди. Зникла разом зі своїм коханцем, чоловіком, полюбовником чи як там його.
Він каже, що мені краще все розповісти, якщо я щось знаю, адже дивно, що дівчина випарувалася, власне, причина могла бути одна з двох: або хтось помітив, що за нею стежить він, Де Анджеліс, або ж зауважили, що зустрічі з нею шукає такий собі Якопо Бельбо. Отже те, що вона сказала у трансі, стосувалося чогось серйозного, і навіть Вони, хоч би ким вони були, ніколи не сподівалися, що вона знає так багато. "А припустімо, що котромусь із моїх колег спаде на гадку, що ви її уколошкали, — додав Де Анджеліс, приємно усміхаючись, — бачте, у ваших інтересах піти мені назустріч". Мені уривався терпець, а Всевишній знає, що зі мною це трапляється нечасто, і я запитав, чому це людину, якої нема вдома, мусять обов'язково уколошкати, а він запитав мене, чи пригадую я історію того полковника. Я відповів, що в будь-якому разі, якщо її уколошкали або викрали, це було того вечора, коли я був з ним; тоді він запитав мене, чому я такий певний, адже ми розійшлися близько півночі, а після цього він не знає, що я поробляв; я запитав його, чи він це серйозно, а він запитав мене, хіба я ніколи не читав, детективних романів і не знаю, що поліція повинна підозрювати у принципі всіх, у кого нема алібі, яке впадало б у очі так, як вибух у Хіросімі, і що він зараз же дасть собі голову відрізати, якщо у мене є алібі на період між першою годиною ночі та наступним ранком.
Що й казати, Казобоне, можливо, мені краще було тоді розповісти йому правду, але у наших краях люд упертий і не ступить і кроку назад. .
Я вам пишу, адже якщо я зумів знайти вашу адресу, її може знайти й Де Анджеліс: якщо він з вами сконтактує, ви принаймні знатимете, якої лінії дотримувався я. Але оскільки ця лінія не видається мені правильною, можете все йому розповісти, якщо визнаєте це за краще. Мені соромно, пробачте, я почуваю себе співучасником і шукаю якоїсь бодай трохи достойної причини, аби виправдатись, і не знаходжу. Це все, либонь, через моє селянське походження, ми, селюки, паскудний народ.
Вся ця історія — як кажуть німці — unheimlich .
Ваш Якопо Бельбо"
25
...ці загадкові втаємничені — вони стали численними, відважними конспіраторами — вони породили все: єзуїтство, магнетизм, мартинізм, філософський камінь, сомнамбулізм, еклектизм.
C.-L. Cadet-Gassicourt, Le tombeau de Jacques de Molay,
Paris, Desenne, 1797, p. 91
Цей лист мене стурбував. Не через страх, що мене шукатиме Де Анджеліс — куди там, шукати в іншій півкулі! — а з більш невловних причин. У ту мить я подумав, що мене дратує те, що до мене сюди рикошетом повертається світ, який я залишив. Тепер я розумію, що мене схвилювало ще одне плетиво подібностей, натяк на аналогію. Як інстинктивна реакція, у мене з'явилась думка, що мені було неприємно знов дізнатися, що Бельбо далі вирощує свої вічні золоті верби. Я вирішив усе забути й не згадав Ампаро про цей лист.
Мені допоміг другий лист, який Бельбо надіслав через два дні, щоб мене заспокоїти.
Історія з медіумом закінчилась цілком звичайно. Інформатор поліції розповів, що полюбовник дівчини був замішаний у зведення порахунків через партію наркотиків, яку він продав у роздріб замість передати її чесному оптовикові, який за неї вже заплатив. У цьому середовищі такі речі не схвалюються. Аби врятувати шкуру, він звіявся. Зрозуміло, що свою коханку забрав із собою. Нишпорячи серед газет, які залишились у їхньому помешканні, Де Анджеліс знайшов часописи типу "Пікатріксу", де низку статей було яскраво підкреслено червоним олівцем. Одна з них стосувалася скарбу тамплієрів, інша — розенкройцерів, які мешкали у замку чи в печері, чи дідько його знає де, і там було написано post 120 annos patebo , до того ж фігурувало наймення "тридцять шість невидимих". Отож для Де Анджеліса все було ясно. Медіум живилася цією літературою (якою живився й полковник), а відтак виштовхувала її з себе під час трансу. Справа була закрита і перейшла до відділу боротьби з торгівлею наркотиками.