— Авжеж, я це відразу збагнув. Учора ввечері він з великою спритністю конструював ідіотські умовиводи. Але продовжуймо, якщо цей проект вас цікавить. Що ми помістили у галузь Оксимороніки, ніяк не знайду своїх нотаток?
Діоталлеві витягнув з кишені картку і пильно, з повчальною приязню поглянув на мене:
— Галузь Оксимороніки, як пояснює сама назва, характеризується внутрішньою суперечністю дисципліни. Ось чому Циганське містобудування повинне потрапити саме сюди...
— Ні, — мовив Бельбо, — інша річ, якби це було Містобудування у кочівників. Для Неможливих речей характерна емпірична неможливість, а для Оксимороніки — суперечливість термінів.
— Побачимо. Але що ми помістили в Оксимороніку? Ось, Традиційність революції, Парменідова динаміка, Гераклітова статика, Спартанське сибаритство, Інституції народної олігархії, Історія традиційних новинок, Тавтологічна діалектика, Еристика Буля...
У мене з'явилось бажання показати, якого я гарту:
— Можна запропонувати Граматику винятків?
— Чудово, чудово! — мовили обидва і взялися записувати.
— Тут є одна заковика, — остеріг я.
— Яка?
— Якщо ви оприлюдните цей проект, насуне хмара людей з вартими уваги публікаціями.
— Я казав тобі, що він гострий хлопець, Якопо, — сказав Діоталлеві, — а чи знаєте ви, що саме в цьому й полягає наша проблема? Несамохіть ми накреслили ідеальний профіль реального знання. Ми показали необхідність можливого. Тому слід мовчати. Але зараз мені треба йти.
— Куди? — поспитав Бельбо.
— Сьогодні п'ятниця.
— Господи Ісусе, — сказав Бельбо. Тоді звернувся до мене: — Тут навпроти є два-три доми, де живуть ортодоксальні євреї, знаєте, ті у чорних капелюхах, з бородою і пейсами. їх небагато у Мілані. Сьогодні п'ятниця, і після заходу сонця починається субота. Тому в помешканні навпроти починають усе рихтувати, начищати підсвічники, готувати їжу, влаштовуючи все так, аби завтра їм не довелося навіть вогню запалювати. Навіть телевізор залишається увімкненим цілу ніч, з вибраним заздалегідь каналом. У Діоталлеві є невеликий бінокль, і він, ганебно підглядаючи з вікна, насолоджується побаченим, мріючи опинитися по той бік вулиці.
— А чому? — поцікавивсь я.
— Тому що наш Діоталлеві вперто твердить, ніби він єврей.
— Як це — вперто тверджу? — запитав вражений Діоталлеві. — Я єврей. Ви щось маєте проти, Казобоне?
— Нічогісінько.
— Діоталлеві, — сказав Бельбо рішуче, — ти не єврей.
— Ні? А моє прізвище? Як Ґраціадіо, Діосіаконте — всі перекладені з єврейської, імена з гетто, як Шолом Алейхем .
— Прізвище Діоталлеві, як добру призвістку, муніципальні службовці часто давали знайдам. А твій дідусь був знайдою.
— Єврейським знайдою.
— Діоталлеві, у тебе рожева шкіра, горловий голос і ти фактично альбінос.
— Є кролі-альбіноси, тож мають бути і євреї-альбіноси.
— Діоталлеві, не можна вирішити стати євреєм, як вирішуєш стати філателістом чи свідком Єгови. Євреєм треба народитися. Заспокойся, ти такий самий поганин, як і всі ми.
— Я обрізаний.
— Облиш! Будь-хто може зробити обрізання з гігієнічних міркувань. Для цього потрібен лише лікар з відповідними інструментами. У якому віці тобі зробили обрізання?
— Не будемо вдаватися у подробиці.
— Будемо. Євреї завжди удаються в подробиці.
— Ніхто не може довести, що мій дідусь не був євреєм.
— Звичайно, він же був знайдою. Але він міг бути також спадкоємцем візантійського трону або нешлюбним сином Габсбургів.
— Ніхто не може довести, що мій дідусь не був євреєм, і його не знайшли поблизу Портіко д'Оттавіа.
— Але твоя бабуся не була єврейкою, а у євреїв походження простежується по материнській лінії...
— ...а крім метрикальних даних, — адже навіть муніципальну метрикальну книгу можна читати між рядками, — є також поклик крові, а моя кров говорить про вишукано талмудичний характер мого єства, і це буде расизмом з твого боку, якщо ти твердитимеш, що поганин теж може бути таким вишукано талмудичним, як почуваю себе я.
Він вийшов. Бельбо сказав мені:
— Не звертайте уваги. Ця суперечка точиться майже щоденно, тільки кожного дня я намагаюсь навести новий аргумент. Річ у тім, що Діоталлеві палкий шанувальник Кабали. Але ж були й християнські кабалісти. Зрештою, послухайте, Казобоне, якщо Діоталлеві хоче бути євреєм, чому я повинен заперечувати?
— Авжеж. У нас тут демократія.
— Так воно і є.
Він запалив сигарету. Я згадав, навіщо сюди прийшов.
— Ви згадували якийсь машинопис про тамплієрів, — мовив я.
— Справді... Зараз подивимось. Він був у течці зі штучної шкіри...
Він нишпорив у купі рукописів і намагався витягти з-поміж них один, що лежав посередині, не знімаючи інших. Ризикована операція. І справді, купа враз полетіла шкереберть, дещо впало на підлогу. Бельбо держав у руці течку зі штучної шкіри.
Я перебіг очима зміст і вступ. "Стосується арешту тамплієрів. 1307 року Філіп Красивий вирішує заарештувати всіх тамплієрів Франції. Збереглася легенда, згідно з якою за два дні до того, як Філіп віддав наказ про арешт, зі штаб-квартири тамплієрів у Парижі в невідомому напрямку вирушає віз із сіном, запряжений волами. Кажуть, що на возі переховувалася група лицарів на чолі з якимось Омоном і що вони знайшли прихисток у Шотландії, вступивши до ложі каменярів у Кілвіннінгу. Легенда твердить, що ті лицарі влилися в товариства вільних каменярів, які стали охоронцями таємниці Соломонового Храму. Оце й усе, як я й передбачав. Цей теж шукає коріння масонства у цій втечі тамплієрів до Шотландії... Цю історію пережовують уже два століття, а вона зовсім безпідставна. Немає жодного доказу, я можу притягти вам з п'ятдесят опусів, які розповідають те саме, списані один з одного. Погляньте сюди, розгортаю навмання: "Що шотландська експедиція справді відбулася, доводить те, що навіть нині, через шістсот п'ятдесят років, у світі ще існують таємні ордени, які виводять своє коріння від Війська Храму. Як інакше можна пояснити тяглість цієї традиції?" Ви розумієте? Хіба можливо, що ніякого маркіза Карабаса не було, якщо навіть Кіт у чоботях каже, що служив у нього?"
— Зрозуміло, — сказав Бельбо. — Треба буде його позбутися. Але історія ваших тамплієрів мене зацікавила. І я не хотів би прогавити таку нагоду, маючи тут під рукою знавця. Чому всі говорять про тамплієрів, а не про мальтійських лицарів? Ні, не зараз. Уже пізно, ми з Діоталлеві невдовзі повинні йти на вечерю з паном Гарамондом. Але десь о пів на одинадцяту ми, мабуть, уже звільнимося. Якщо зможу, то переконаю й Діоталлеві заскочити до Піладе — але він непитущий і звичайно йде спати рано. Я знайду вас там?