* * *
Із заціпеніння мене вивів діалог, конкретний і байдужий, між хлопцем в окулярах та дівчиною, яка, на жаль, їх не мала.
— Це маятник Фуко, — говорив він. — Перший дослід проведено 1851 року в пивниці, тоді в Обсерваторії, а потім під банею Пантеону за допомогою каната завдовжки шістдесят сім метрів та кулі завважки у двадцять вісім кіло. І врешті з 1855 року він у зменшеній формі пробуває тут і звисає з отого отвору посередині хрестовини.
— І що він робить, висить, та й годі?
— Він показує обертання Землі. Оскільки точка підвісу залишається нерухомою...
— А чому вона залишається нерухомою?
— Тому що точка... як це сказати... центральна точка, дивись уважно, оця точка, розміщена якраз посередині точок, які ти бачиш; гаразд, скажемо так: це геометрична точка — вона не видима, не має вимірів, а те, що не має вимірів, не може посуватися ні праворуч, ані ліворуч, ні уверх, ані вниз. Отож вона не обертається. Розумієш? Якщо точка не має вимірів, вона не може крутитися навіть навколо себе самої. Вона не має навіть себе самої...
— Навіть якщо Земля крутиться?
— Земля крутиться, а точка не крутиться. Подобається тобі чи ні, але це так. Зрозуміло?
— Це Його справа, а не моя.
* * *
Недотепа. У неї над головою — єдине незмінне місце у космосі, єдина віддушина від прокляття panta rei, а вона гадає, що це Його справа, а не її. І справді, одразу після того обоє відійшли — він, вихований на якомусь підручникові, який притупив у ньому здатність до зачудування, й вона, інертна, нездатна до трепету перед безконечністю, відійшли, так і не закарбувавши у пам'яті цієї страхітливої миті зустрічі — першої й останньої їхньої зустрічі — з Єдиним, з Ейн-Соф, з Невимовним. І як тут не впасти на коліна перед вівтарем достеменності?
* * *
Я вдивлявся у нього зі святобливим страхом. У цю мить я був переконаний, що Якопо Бельбо мав рацію. Коли він говорив мені про Маятник, я сприймав його хвилювання як певного роду естетичне марення, безформну ракову пухлину, яка повільно набирала форми у його душі, крок за кроком перетворюючи, про що він й сам не здогадувався, його гру на реальність. Але якщо він мав рацію щодо Маятника, тоді не виключено, що істинним було і все інше — План, Усесвітня Змова, і я добре вчинив, що прийшов сюди напередодні літнього сонцестояння. Якопо Бельбо не божевільний, він просто у Грі, завдяки Грі, натрапив на істину.
Річ у тім, що переживання Надприродного не може тривати довго, не збурюючи розуму.
Тоді я спробував відвернути свій погляд, спрямувавши його слідом за кривою, яка цілилася від капітелей розміщених напівколом колон, уздовж нервюр склепіння до ключа, повторюючи таємницю стрілкуватого склепіння, що має у своїй основі відсутність, найвище статичне лицемірство, яке дає колонам певність, що саме вони підтримують ребра, а ребрам, відбитим ключем, — що вони кріплять до землі колони, тоді як склепіння є всім і нічим, наслідком і причиною водночас. Але я збагнув, що не зважати на Маятник, звислий зі склепіння, щоб захоплюватись склепінням, означає те саме, що утримуватися від пиття джерельної води, щоб упиватися джерелом.
Хори Сен-Мартен-де-Шан існували лише тому, що міг існувати, завдяки Законові, Маятник, а він існував тому, що існували вони. Не можна втекти від безконечності, сказав я собі, ховаючись в іншу безконечність, не можна втекти від об'явлення ідентичного, обманюючись, що можна знайти відмінне.
* * *
Усе ще не в змозі відірвати очі від ключа склепіння, я подався назад, крок за кроком — адже за ті кілька хвилин, що минули, відколи я увійшов, я вивчив шлях напам'ять, і великі металеві черепахи, що тяглися вервечкою по боках, були досить показними, щоб повідомити краєчкові ока про свою присутність. Я відступив уздовж нефа в напрямку до дверей виходу, і знову наді мною нависли ці погрозливі доісторичні птахи з проїдженого полотна та металевих дротів, ці підступні комахи, що їх якась таємна сила підвісила до стелі нефа. Я дивився на них як на метафори мудрості, набагато значливіші й промовистіші, ніж цього хотіло їхнє дидактичне призначення. Політ юрських комах та рептилій, алегорія довгих міграцій, які знов і знов відбував на Землі Маятник; наче зловісні архонти з довгими дзьобами археоптериксів, мені назустріч опускалися аероплани Бреге, Блеріо, Есно та гелікоптер Дюфо.
* * *
Саме так людина заходиться до Консерваторію мистецтв та ремесел у Парижі, проминувши двір XVIII сторіччя, вступаючи до старої церкви абатства, що нині вписується в пізніший комплекс, як колись у монастир. Заходиш — і тебе засліплює ця змова, в якій зійшлися верховний Усесвіт небесних склепінь та підземний світ пожирачів мінеральних мастил.
Унизу простягається теорія самохідних екіпажів, велосипедів та візків з паровою тягою, з висоти нависають перші літаки; деякі експонати цілі, хоча й облуплені, поточені часом, і у двозначному, напівприродному, напівелектричному світлі здається, ніби вони покриті патиною, лаком старої скрипки; від інших залишились кістяки, шасі, вивихнуті шатуни та важільці, що погрожують невимовними тортурами, і ти вже бачиш себе, прикутого до цієї диби, де ось-ось щось почне рухатися і длубати у твоїй плоті, аж поки не зізнаєшся.
А за цією вервечкою старовинних машин із поіржавілою душею, колись рухомих, а тепер закляклих, немов символи технологічної гордості, яка вирішила відкрити їх для поклоніння відвідувачам, ліворуч — під охороною зменшеної моделі статуї Свободи, спроектованої Бартольді для цілком іншого світу, а праворуч — під охороною статуї Паскаля, відкриваються хори, де коливання Маятника увінчані страхітливим сном якогось хворого ентомолога — клешні, щелепи, вусики, сегменти, крила, лапи — кладовище механічних трупів, які, здавалось, ось-ось усі водночас почнуть діяти — магніти, однофазні трансформатори, турбіни, перетворювачі, парові машини, динамо. А в галереї, поруч із Маятником — ассирійські, халдейські, карфагенські ідоли, велетенські Ваали з колись розпеченим черевом, нюрнберзькі діви з оголеним напоказ, наїжаченим цвяхами серцем, всі вони колись були двигунами аеропланів — страхітливий вінок привидів, які побожно лежать ниць перед Маятником, так, ніби дітям Розуму та Просвітництва було присуджено вічно охороняти сам символ Традиції та Мудрості.