— Далебі, облиште, любий друже, — сказав Альє, — а якщо ви обдарували надмірною довірою маячню якогось фанатика? Ви певні, що цей текст автентичний? Чому б вам не покластися на мій досвід у цих справах? Якби ви знали, скільки таких одкровень я бачив протягом свого життя, і за мною можна визнати принаймні ту заслугу, що я показав їхню невірогідність. Мені б вистачило одного погляду на карту, щоб визначити її справжність. Я можу похвалитися певною компетентністю, нехай скромною, але точною, в царині традиційної картографії.
— Докторе Альє, — сказав Бельбо, — ви перший мені нагадуєте, що розкрита езотерична таємниця нічого не варта. Я мовчав стільки років, мовчатиму й далі.
І він мовчав. Альє теж, повіривши чи ні, переживав свою роль серйозно. Він усе своє життя звик смакувати незглибимі таємниці і тепер твердо повірив, що вуста Бельбо запечатані навіки.
У цю хвилину ввійшла Ґудрун і оголосила, що зустріч у Болоньї призначено на п'ятницю опівдні.
— Ви можете поїхати вранішнім швидким потягом, — сказала вона.
— Ці швидкі потяги чудові, — сказав Альє. — Але завжди краще зарезервувати місце, надто в цю пору року.
Бельбо зауважив, що місце можна знайти, навіть сівши до потягу в останній момент, принаймні у вагоні-ресторані, де подають сніданок.
— Тоді бажаю успіху, — сказав Альє. — Болонья — чудове місто. Але в червні там така спекота...
— Я буду там лише дві-три години. Мені треба обговорити одну статтю про старовинні написи, у нас проблема з ілюстраціями, — відповів Бельбо, а тоді бовкнув: — Моя відпустка ще попереду. Я візьму її десь у час літнього сонцестояння, можливо, тоді я зважуся... Ви мене розумієте. Я покладаюсь на вашу стриманість. Я розповів вам це як другові.
— Я вмію мовчати ще краще, ніж ви. У кожному разі вдячний за довіру, дуже вдячний.
На цьому Альє вийшов.
* * *
Із зустрічі Бельбо пішов задоволений. Повна перемога його астрального фабулізування над злигоднями й ганьбою цього світу.
* * *
Назавтра Альє зателефонував йому:
— Прошу вибачити, любий друже. Переді мною постала невеличка проблема. Вам відомо, що я займаюся скромною комерцією старовинними книгами. Сьогодні увечері я маю одержати з Парижа десяток оправлених томів вісімнадцятого століття, досить вартісних, які я завтра конче мушу доправити своєму партнерові у Флоренції. Я сам мав їх відвезти, але мене затримують тут інші справи. Я подумав, що можна це влаштувати інакше. Ви їдете до Болоньї. Завтра я чекатиму на вас біля потягу за десять хвилин до відходу, передам вам невеличку валізку, ви покладете її на верхню полицю і залишите її у Болоньї, у крайньому разі вийдете останнім, щоб простежити, аби ніхто її не прихопив. У Флоренції мій партнер під час зупинки зайде й забере її. Я знаю, це вам буде трохи обтяжливо, але я буду вічний ваш боржник, якщо ви зробите мені цю послугу.
— Охоче, — відповів Бельбо, — але звідки ваш приятель із Флоренції знатиме, де я залишив валізку?
— Я завбачливіший за вас, і зарезервував місце, вагон вісім, місце номер сорок п'ять. Аж до Рима, тож ані в Болоньї, ані у Флоренції його ніхто не займе. Бачите, взамін за незручність, на яку я вас наражаю, я віддаю у ваше розпорядження місце, і вам не доведеться перечікувати у вагоні-ресторані. Я не насмілився купити вам квиток — не хочу, щоб ви подумали, ніби я віддячуюсь вам таким неделікатним способом.
Справжній джентльмен, подумав Бельбо. Він надішле мені скриньку марочного вина. Щоб я випив за його здоров'я. Учора я прагнув, аби він щез, а нині роблю йому послугу. Нічого не вдієш, не можу ж я йому відмовити.
У середу вранці Бельбо завчасно пішов на вокзал, купив квиток до Болоньї і біля вагона номер вісім побачив Альє з валізкою. Вона була важкенька, але невелика.
Бельбо закинув валізку на полицю над місцем номер сорок п'ять і вмостився зі своїм жмутом газет. Головною новиною дня був похорон Берлінгуера. За якийсь час місце поруч із ним зайняв якийсь добродій з бородою. Бельбо здалося, ніби він його вже десь бачив (пізніше він запізніло згадав, що це було, мабуть, на святі у П'ємонті, але певності щодо цього він не мав). Коли потяг рушив, купе було повне.
Бельбо читав газету, а бородатий пасажир намагався заходити зі всіма в розмову. Він почав із спостережень про спеку, про неефективність системи кондиціонерів, про те, що у червні не знаєш, як одягтися — по-літньому чи по-демісезонному. Він зауважив, що найкращий вихід — одягти легкий піджак, такий, як от у Бельбо, і запитав, чи його піджак англійського виробництва. Бельбо відповів, авжеж, англійського, фірми Берберрі, і читав далі.
— Вони найкращі, — сказав добродій, — але ваш просто чудовий, бо не має отих золотих ґудзиків, вони занадто впадають в очі. І, дозволю собі зауважити, він добре пасує до вашої бордової краватки.
Бельбо подякував і знову розгорнув свою газету. Добродій розбалакував з іншими про те, як важко дібрати краватку до піджака, а Бельбо читав. Я знаю, думав він, на мене дивляться, як на нечему, але я подорожую потягами, щоб не мати зносин з людьми. У мене й так їх достатньо у щоденному житті.
Тоді добродій сказав йому:
— Скільки газет ви читаєте, ще й різних політичних спрямувань. Ви, мабуть, суддя або політик.
Бельбо відповів, що ні, він працює в одному видавництві, яке публікує книги з арабської метафізики, сподіваючись залякати супротивника. Залякування, очевидно, на добродія таки подіяло.
Нарешті прийшов контролер. Він поцікавився, чому Бельбо має квиток до Болоньї, а місце зарезервоване до Рима. Бельбо відповів, що в останню мить він передумав.
— Як гарно, — сказав бородатий добродій, — коли є змога змінювати свої рішення як заманеться, не замислюючись, що на це скаже кишеня. Я вам заздрю.
Бельбо всміхнувся і повернувся в інший бік. Ну ось, казав він собі, тепер усі вважатимуть, що я або марнотратник, або тільки-но пограбував банк.
У Болоньї Бельбо підвівся і налаштувався виходити.
— Заждіть, ви забули валізку, — сказав його сусід.
— Ні, її має забрати один пан у Флоренції, — сказав Бельбо, — і я попрохав би вас приглянути за нею.
— Згода, — сказав бородатий добродій. — Можете на мене покластися.