90
У справжньому масонському кодексі не знайти іншого Бога, крім Бога Мані. Це Бог масона-кабаліста, стародавніх розенкройцерів: це Бог масона-мартиніста... З іншого боку, всі ті ганебні справи, які приписують тамплієрам, приписувались також маніхеям.
Abbé Barruel. Mémoires pour servir a l'histoire du jacobinisme,
Hamburg, 1798, 2, XIII
Стратегія єзуїтів стала нам зрозумілою, коли ми виявили отця Барруеля. Між 1797-м та 1798 роками, у відповідь на французьку революцію, він пише свої "Mémoires pour servir a l'histoire du jacobinisme" , справжнісінький бульварний роман, який починається — з чого б ви думали? — з тамплієрів. Після спалення Моле вони перебудовуються в таємне товариство, аби знищити монархію та папство і створити світову республіку. У вісімнадцятому столітті вони заволоділи фрімасонством, яке стало їхнім знаряддям. 1763 року вони створили літературну академію, що складалася з Вольтера, Тюрго, Кондорсе, Дідро та Д'Аламбера і збиралася у домі барона Гольбаха; відтак, поступово снуючи змову, 1776 року вони породили якобінців, які, зрештою, були маріонетками в руках справжніх верховод, Просвітлених Баварії — царевбивців за покликанням.
Нема мови про металобрухт. Розколовши масонство за допомогою Рамзея на дві частини, єзуїти знову його об'єднали, аби розбити лобовим ударом.
* * *
Книга Барруеля справила певне враження; і справді, у французьких Національних архівах зберігаються принаймні два рапорти поліції про підпільні секти, складені на вимогу Наполеона. Ці рапорти написані якимось Шарлем де Беркгаймом, що — як це роблять усі таємні служби, черпаючи секретну інформацію з уже опублікованих матеріалів — не зміг вигадати нічого кращого, ніж списати їх із книги маркіза де Люше, а відтак — із книги Барруеля.
Ознайомившись із цими моторошними описами товариства Просвітлених та недвозначним викриттям директорії Невідомих Зверхників, здатних панувати над світом, Наполеон не вагається: він вирішив пристати до них. Наказавши призначити свого брата Жозефа великим магістром Великого Сходу, він, як твердить багато джерел, сам налагодив зв'язки з масонами, а за іншими джерелами — навіть став їхнім високим достойником. Однак не ясно, котрого обряду. Можливо — із завбачливості — всіх.
Що було відомо Наполеонові, ми не знали, але не забували й про те, що він провів певний час у Єгипті і напевно бесідував у тіні пірамід із якимись мудрецями (тут навіть дитина зрозуміла б, що славнозвісні сорок століть, які дивляться на нього, були прозорим натяком на Герметичне Одкровення).
Мабуть, відомо йому було чимало, адже 1806 року він скликав асамблею французьких євреїв. Офіційні причини банальні: намагання зменшити лихварство, забезпечити собі вірність юдейської меншини, знайти нові джерела фінансування... Але це не пояснює, чому Наполеон вирішив назвати цю асамблею Великим Синедріоном, що наводить на думку про вплив Зверхників, більш чи менш Невідомих. Цілком очевидно, що хитрий корсиканець знайшов представників єрусалимського крила і намагався звести докупи різні розкидані групи.
— Не випадково 1808 року війська маршала Нея опинилися в Томарі. Ви схоплюєте зв'язок?
— Ми тільки це й робимо.
— Тоді Наполеон, готуючись до війни з Англією, мав у своїх руках майже всі європейські центри, а через французьких євреїв — також єрусалимців. Чого йому ще бракувало?
— Павликіан.
— Саме так! А ми ще не вирішили, куди вони поділися. Однак нам підказує це Наполеон, який вирушив шукати їх саме там, де їх і слід було шукати, — в Росію.
* * *
Захряснувши на століття у слов'янському регіоні, павликіани, певна річ, реорганізувалися під марками розмаїтих російських містичних угруповань. Одним із впливових радників Олександра І був князь Голіцин, пов'язаний із деякими сектами мартиністського напряму. А кого ми виявляємо в Росії за добрих дванадцять років до Наполеона у ролі повноважного посла герцогів Савойських із завданням нав'язати стосунки з містичними гуртками Санкг-Петербурґа? Де Местра.
На той час він уже втратив усяку довіру до будь-якої організації Просвітлених, вони були для нього все одно, що просвітники, на яких лежала відповідальність за криваву купіль революції. Тоді він справді говорив, майже дослівно повторюючи Барруеля, про сатанічну секту, яка хоче завоювати світ, і мав на увазі, очевидно, Наполеона. Отож якщо наш великий реакціонер мав на меті перетягти на свій бік мартиністські групи, то це тому, що він виразно відчув: хоч вони й черпали з тих самих джерел, що й французьке та німецьке неотамплієрство, а все ж були вираженням єдиної ще не зіпсованої західним способом мислення групи — павликіан.
Одначе план де Местра, з усього видно, не вдався. 1816 року єзуїтів вигнали з Петербурга, і де Местр повертається до Турина.
— Гаразд, — сказав Діоталлеві, — ми знайшли павликіан. Облишмо Наполеона, якому, видно, не вдалося здійснити свого наміру, інакше, опинившись на острові Святої Єлени, він, ляснувши пальцями, примусив би тремтіти своїх супротивників. Що ж відбулося тоді серед всього цього люду? У мене аж тріскається голова.
— У половини з них вона направду тріснула, — відказав Бельбо.
91
Як же добре ви викрили всі ці пекельні секти, що готують шлях антихристові... Однак серед них є одна секта, якої ви тільки ледь торкнулися.
Лист капітана Сімоніні до Барруеля,
з La civilia cattolica, 21.10.1882
Хід Наполеона щодо євреїв викликав зміну курсу єзуїтів. "Mémoires" Барруеля не містили жодного натяку на євреїв. Але 1806 року Барруель отримує листа від якогось капітана Сімоніні, який нагадував йому, що і Мані, і Гірський Старець були євреї, що масонство заснували євреї, і що євреї проникли у всі, які тільки є, таємні товариства.
Лист Сімоніні, вправно пущений в обіг у Парижі, поставив у складне становище Наполеона, який тільки-но зайшов у контакт із Великим Синедріоном. Цей контакт, певно, стурбував і павликіан, адже в ті роки Священний Синод Московської православної церкви проголосив: "Наполеон сьогодні має на меті об'єднати всіх євреїв, яких Божий гнів розкидав по цілій землі, закликати їх повалити Христову церкву і проголосити Наполеона істинним Месією".