Не відповідаючи на земні поклони євнухів, кизляр-ага вистрибнув з каїка і несподівано легким кроком рушив до господині з скринькою в руках, загорнутою в зелений шовк.
— Тінь аллаха на землі, непереможний наш падишах, — заговорив він вивченим барвистим стилем двірського вельможі, — послав мене привітати сестру свого діда, — хай буде солодким відпочинок його в садах райських, — і спитати, чи здорова мудра султана — хай спасе її всемогутній аллах від недуги і зла, як зберігає пальмова тінь в пустині свіже джерело серед своїх плодючих коренів.
— Хай буде благословення аллахове з джерелом одвічної правди, нашим непереможним падишахом, — низько схилила голову Назлі-ханум, ховаючи радісний блиск в зіницях. — Хай ллє він кров прахоподібних гяурів, як ллються у моря річки трьох суходолів його держави, і хай злітає слава його вище від хмар, подібна до орла, що дивиться просто на сонце: Я здорова і щаслива увагою падишаха.
— Хай буде мир і радість в прекрасній оселі твоїй, — вів далі кизляр-ага, — і хай прикрасять оці самоцвіти мудрий сніг твоєї старості, — подав він Назлі-ханум розкриту скриньку, де мінилася морозним розсипом діамантова діадема. — А ще наказав переказати тобі володар сходу і заходу, півдня і півночі, що завтра, за годину перед третім азаном, одвідає він тебе в твоїй віллі.
Назлі сяяла. Вона запросила кизляр-агу до вітальні, наказала подати найкращих шербетів і ласощів і частувала його, наче рідного сина.
Закінчивши з офіціальним дорученням, кизляр-ага почав весело і невимушено розповідати палацові новини і міські події, та незабаром попрощався з гостинною господинею і чемно запропонував Назлі-ханум залишити їй одного з євнухів приготувати падишахові його улюблені квіти і ласощі. Назлі радісно подякувала, і тільки-но відчалив каїк з кизляр-агою, звела на ноги свій палац. Почалося гарячкове прибирання і готування до зустрічі.
Ранок був ясний, прозорий і ніжний. Уквітчаний, напахчений, чисто вимитий палац Назлі-ханум з моря здавався фарфоровою мережаною іграшкою. На плоскій покрівлі його чатували негри-раби, щоб своєчасно сповістити про появу "Буцентавруса", султанської галери.
І ось з-за похмурого серальського мису виринули чотири чайки, наказуіочи зустрічним кораблям і каїкам звертати з дороги. За ними, розпустивши пурпурні вітрила, гордовитим казковим птахом виплив "Буцеитаврус" з цілою зграєю важких присадкуватих галер, струнких легкохідних сандалів і каїків з вибагливо різьбленими дзьобами носів. Ціла юрба яничарів та різної двірської челяді виповнювала їх строкатими халатами і чалмами. Соковитими яскравими фарбами вирізьблювалися вони на тлі імлисто-блакитного моря і стамбульського узгір'я під легким серпанком туману. А порошинки іскор спалахували у ласкавих аквамаринових хвильках, блискучо мінливих, як шовк.
Веселий і бадьорий сидів султан на кормі, покручував чорний вус і неголосно розмовляв з бустангі-башею [193]. Він милувався Босфором, барвистими вітрилами човнів, жадібно дихав морським повітрям, і було помітно, що якась жартівлива думка крутиться в голові молодого султана, і тому мружиться він і мугикає веселу модну пісеньку фрігійських матросів.
Назлі-ханум вже чекала високого гостя. Рабині-черкешенки підтримували її, бо вона ледве стояла під тягарем самоцвітів на грудях і плечах. Розкішна діамантова діадема з прозорим серпанком уквітчувала її колись гарну голову. Танцюристки з бубнами і китицями квітів, євнухи-музики і красуні-рабині з кошиками троянд мальовничо розсипалися за нею, ладні роздатися на два боки і пропустити почесного гостя. І наче рама з блискучого чорного дерева, облямовували всю групу нерухомі негри-євнухи, вишикувані вздовж колонад.
Коли передні чайки розійшлися в боки і "Буцентаврус" причалив до мармурової пристані, танцюристки змахнули прозорими шарфами і закружляли у вибагливому танці роєм барвистих метеликів. "Буцентаврус" кинув якір. З борту спустили на пристань східці, і скотився ними м'який, важкий вал килима, а назустріч султанові рушила Назлі-ханум, молитовно схрестивши руки на грудях перед "тінню аллаха". Вона зупинилася за три кроки від падишаха і впала перед ним ниць, а за нею попадали музики, рабині, євнухи і черкешенки з кошиками троянд.
— Вітаю того, чиї очі повертають світло сліпим, а видючих засліплюють своєю славою, — вимовила Назлі-ханум хрипким від хвилювання голосом.
Сурми і барабани вкрили її привітання.
Султан підняв стару бабку, поцілував її в чоло, але ті, що близько знали Османа, помітили, як гидливо стиснув він губи, щоб не відчути дотику до її драглої, густо напудреної шкіри, потім рушив до палацу.
Назлі-ханум перевершила саму себе. Розкішний бенкет чекав юнака-падишаха. На низьких круглих столах з бронзи і кутого срібла стояли десятки холодних і гарячих страв, фрукти. і ласощі.
Падишах весело жартував зі старою Назлі, пригадував дитинство і свої колишні пустощі та каверзи, ніби міжним і Назлі-ханум ніколи не пробігало жодної тіні. Він запрошував її знов до сералю, пообіцяв вигідний башмак лик [194] і навіть запропонував призначити на Румелійського каді сина її приятельки, удови Рустема-баші.
І весь час навколо стола плавко кружляли сірійські танцюристки, млосно вигиналися єгиптянки з облудно-лінивими усмішками на товстих губах, і мчали вихором в бурхливому, танці тонкі і стрункі, як гірські сарни, абхазки і кабардинки, захоплюючи султана пругкою грацією своїх гнучких фігур.
— А тобі не боязко, що я заберу до сералю твоїх красунь? — жартівливо питав султан, ковтаючи соковиті імлисто-сині грони винограду. — Мабуть, проклинатимеш мої відвідини, втративши кращі троянди свого саду?
— Квіти квітнуть для сонця, а хіба падишах не сонце правовірних, — відповідає Назлі, і одяг її міниться при кожному русі строкатим розсипом самоцвітів, а в думках підраховує вона користь від примирення з молодим падишахом.
— Ого! Бабуся Назлі навчилася відповідати не гірше від наших поетів, — всміхається падишах, підставляючи келех під носик кунгана з ручкою у вигляді нільського ібіса [195]. — Як ти гадаєш поете? — звернувся він до євнуха, що залишився напередодні у старої султани.