Престо мусить побачитися з нею. Прокляття! У нього не лишилося навіть пристойного костюма. Вихідний обтріпався в тюрмі. Престо взяв перо і швидко написав телеграму Гофману:
"Вишліть десять тисяч доларів на ім'я містера Грін, готель "Імперіаль", Голлівуд. Престо".
Потім Престо попросив до телефону хазяїна готелю і сказав йому:
— Містер Грін, ви, мабуть, знаєте, що я цілком платоспроможний і тільки випадково потрапив у скрутне матеріальне становище. Завтра мене виручить мій друг Гофман. Він пришле десять тисяч доларів на ваше ім'я. Прошу взяти з цих грошей, що вам належить за моїм рахунком, а решту ви передасте мені.
Хазяїн готелю охоче згодився на цю операцію, і незабаром у кишені Престо лежали гроші, — за вирахуванням боргу, понад чотири тисячі доларів. Гофман замість десяти вислав тільки п'ять. У готелі Престо знову відкрили кредит, і обличчя лакеїв знову стали шанобливими. Антоніо купив собі новий костюм і, найнявши автомобіль, вирушив до Гедди Люкс.
— Міс Люкс, — сказав Престо, побачивши Гедду. — Я прийшов поздоровити вас. Ви знайшли свого бога?
— Так, знайшла, — відповіла вона.
— Ще раз поздоровляю вас і бажаю всіляких радощів... Я примирився з своєю долею людини, яка втратила обличчя. Ви вірите мені, вірите, що я справді Антоніо Престо, ваш давній товариш і друг?
Люкс кивнула головою.
— Так ось... у мене до вас є одне велике прохання. Я хотів би влаштувати... прощальну вечерю і запросити на неї всіх моїх колишніх друзів, їх це ні до чого не зобов'яже. Просто мені хотілося б ще раз, востаннє, побувати в їх милій компанії, а потім... потім ваш Антоніо займе те скромне місце в житті, яке йому личить.
Люкс боялася сцен і, бачачи Престо покірним, охоче прийняла його запрошення.
— Але цього мало, — вів далі Престо. — Я прошу вас забезпечити успіх моїй прощальній вечері. Ось список тих, кого я хотів би запросити. У ньому ви знайдете прізвища містера Пітча і щасливця Лоренцо Марра, Драйтон, Гренлі і Пайн, декоратора Булінга, освітлювача Моріса і декого з другорядних кіноартистів. Мені хотілось би, щоб ви взялися за цю справу. Коли ви одержите принципіальну згоду цих людей, я розішлю їм запрошення. Отже, в понеділок, о восьмій годині вечора, в круглому залі готелю "Імперіаль".
Вечір удався на славу. Прибули всі запрошені. Престо міг переконати навіть найбільш недовірливих людей, що він, хоч і в новій оболонці, а все той же давній Престо, не тільки чудовий актор, але й прекрасний режисер. А втім, нову акторську гру Престо гості оцінили тільки згодом. Зате режисерські здібності були повністю оцінені під час самої вечері, обставленої надзвичайно декоративно. Зал освітлювався ніжним рожевим світлом, а через відчинені на веранду широкі двері падало місячне світло, створюючи красивий світловий контраст. Все було заздалегідь розраховано. Невидимий оркестр грав прекрасні мелодії. На вечір було запрошено і кілька представників преси, для яких знайшлося немало матеріалу і роботи.
На почесному місці сиділи Гедда Люкс, її жених — ліворуч і містер Пітч — праворуч. Містерові Пітчу подобалась витівка Престо. Попиваючи тонке вино, містер Пітч, трошки нахиливши голову до Гедди Люкс, з усмішкою говорив:
— Хто б він не був, цей новий Престо, він непогано починає своє нове життя. Чого доброго, з нього будуть люди. І притому... — Пітч надпив з бокала, — його казкове перевтілення і фантастичний судовий процес стали для нього чудовою рекламою. Такої реклами не зробиш і за півмільйона доларів. Так, він усе-таки зробить себе. І якщо у нього справді талант колишнього Престо, то з ним, мабуть, варто повозитися.
Люкс слухала, зацікавлено поглядаючи на Престо, а її жених прислухався до слів Пітча з прихованою тривогою. Престо міг стати небезпечним конкурентом на екрані і в житті. Лоренцо здавалося, що Люкс дивиться на Тоніо не тільки з цікавістю, але й з ніжністю.
Престо підняв бокал вина, жовтого і прозорого, мов янтар, і сказав маленький спіч:
— Леді і сери! Чи знаєте ви, що в Китаї існує такий вислів: "людина, що втратила обличчя"? Так кажуть про якусь людину, що зробила непристойний вчинок. "Людина, що втратила обличчя" там підлягає громадянській смерті. Правда, в Китаї... а Китай — азіатська країна... У нас, в найкультурнішій країні світу, зовсім інше. У нас наше обличчя міцно спаяне з нашим гаманцем. І поки гаманець, повний, нам не загрожує втрата обличчя, в китайському розумінні слова, яким би шахрайством ми не займались. Але горе тим, хто осмілюється, як я, змінити своє фізичне обличчя. Тоді їх позбавляють усього: грошей, імені, дружби, роботи, любові. Та чи й може бути інакше в країні, де панує долар? Хай не подумають мої шановні гості, що я критикую прекрасні закони нашої чудової країни. О, ні! Я повністю визнаю розумність цих законів і звичаїв. Я підкоряюсь їм. Я схиляюсь перед ними. Я зробив помилку, фатальну помилку, змінивши своє обличчя, і тепер я публічно каюсь. Навряд чи зможу я, навіть з допомогою доктора Цорна, повернути свій колишній вигляд. Але даю урочисту обіцянку — не міняти більше свого обличчя і прошу товариство вибачити мені мою помилку, зроблену через недосвідченість, і прийняти мене в своє лоно, як біблійний отець прийняв блудного сина. І побачите, я буду гідним сином!
Промова ця, трохи дивна в середині, під кінець сподобалась усім. Престо аплодували. Кореспонденти швидко писали.
Антоніо випив бокал вина, вклонився і вийшов на веранду.
— Ні, прямо молодець! — говорив захоплений Пітч. — Такої здібності до саморекламування я не знав навіть у колишнього Престо. Далебі з нього варто зробити людину з іменем. Та де ж він? Я хочу з ним цокнутись.
— Я теж! — несподівано підхопила Гедда Люкс і підвелася разом з Пітчем.
Вони пройшли на веранду. Там Престо не було.
— Престо! Тоніо Престо! Де ж ви? — кричав містер Пітч, розпліскуючи вино в бокалі. — Тоніо! Хлопчику!
— Тоніо! — мелодійно гукала і Люкс.
Але Тоніо не було. Тоніо мов крізь землю провалився. Обійшли весь сад готелю, відданий на цей вечір у повне і виключне розпорядження бенкетуючих, — Тоніо не було. Повернулися в зал. Нарешті гості, втративши терпіння, почали один за одним непомітно розходитись, обговорюючи дивну поведінку господаря.