Ц
Ф
речностей: поруч з відчутною даниною теології і містиці — елементи історичного прогресивного світогляду".*
В цих поглядах Сковороди, як бачимо, відбилися погляди Пітагора, що весь світ за своєю природою складається з двох частин. Одна — це Бог, розум, а друга — матеріяльний
світ.
Ці погляди і принципи Сковороди зустрічаємо не тільки в його "Діялозі", а проходять вони через усі його філософські твори.
У 1787-му р. Сковорода написав філософський твір "Убо-
гий і жайворонок", де зіставляє життя чесного и простого жайворонка і хижака Тетервака, або Салакона. У монолозі Тетервака читач сам бачить його потворні погляди: Тетервак Каже: "Не чіпай, мовляв, чужого... Як не чіпати, коли само в очі пливе? За приказкою "На ловця і звір біжить". Я ж ие дурний! Знайшов черепок — минаю. Трапився хліб? Ніяк не пропущу... Я не вчора народився та й потерся між людьми, слава Богу... Нині, коли ти злидар, то і бідняк, і дурень. Будь ти, який хочеш в нутрі, хоч вартий і десяток шибениць, то не біда? Аби ти мав добру славу на світі... Не бійся! Дерзай! Не той правий, хто по суті правий, а той, хто... уміє удавати правого".
У своїх "Харківських байках", яких написав ЗО, у численних притчах, трактатах, статтях, проповідях у формі монологів і діялогів Сковорода скрізь розкриває і плямує зло, здирство, нечесність, жорстокість, підлабузництво, гоноровитість, гонитву за багатством, закликаючи творити добро. Байки його короткі й повчальні, а одночасно вони афористичні, у них втілена жива дійсність того часу, а мова близька до народньої. Це бачимо і в байках "Мурашка та свиня", "Бджола і шершень", "Жаби", "Сорока і орел", "Кріт і лінкс", "Олениця і кабан", "Баба і ганчар" та в інших.
.Сьогодні його байки може виглядають трохи наївними, але для тих далеких часів кріпаччини і безправ'я такі твори відіграли велике позитивне значення і були певним етапом у розвитку подальшої літератури різних жанрів.
* Філософія Григорія Сковороди, Київ, Наукова Думка, 1972
28
У цих творах зустрічаємо багато прислів'їв: "Краще мені сухар з водою, ніж цукор з бідою", "Хто труда не докладе, той до добра не прийде", "Дурень шукає видного місця, а розумного г в кутку видно", "Доброму чоловікові щодня свято", "Добре братство краще за багатство".
Сковорода мав багато і власних афоризмів з*філософським змістом: "Людина дивиться на лице, а Бог на серце. Не знайдеш дня без темряви і світла, а року без зими і літа. Всяка таємниця має свою тінь обвинувачення. Музика — великий лік у журбі. Краще в одного розумного бути в пошані, ніж у тисячі дурнів. Без збрпа горіх ніщо, а без серця людина".
Свою5 критику тодішнього суспільства, його негативних Сторін Сковорода висловив у своїх творах: ..."Дух людський не може заспокоїтись матеріяльними добрами. Дух людський — це безодня безконечна, як небо або час..."
"Всі люди, — каже Сковорода, — думають тільки про блага землі. Купці дурять покупців, щоб здобути якнайбільше грошей. Поміщики скуповують маєтки і заводять закордонних коней. Службовці гнуться перед начальством, щоб стати вище над іншими. Юристи гнуть закони на власну вигоду. Віршороби улещують вельмож віршами... А в мене одна дума не виходить з голови: як би мені розумно жити і розумно з цього світу відійти? Страшна смерте з замахненою коссю! Ти не милуєш нікого — ні царя, ні селюка: ти нищиш усіх, як нищить вогонь солому. Всі тремтять перед тобою, окрім тих, хто має чисте сумління, мов кришталь".
І справді, Сковорода мав чисте сумління, певно, тому так спокійно він відійшов з цього світу.
Життя і творчість Сковороди лишили великий слід у роз-витку української культури, літератури й філософської думки в Україні й поза нею. Вони потрапили до Росії, до Приазо-в'я, до Причорномор'я, Криму, Молдавії, Румунії, Чехо-Сло-ваччини, Польщі. Знаємо, як і 10-річний Тарас Шевченко жадібно переписував окремі твори Сковороди. Псалми Сковороди співали в церквах, а його пісні співали сліпці, а такі, як "Всякому городу нрав і права" та "Ой, ти птичко жолто-боко" уже в 90-тих роках 18-го століття, тобто ще за життя автора, стали народніми піснями. Багато праць про Сковороду з'явилось і в інших країна^, зокрема серед слов'янських народів.
Сковорода фактично був одним з перших українських поетів-ліриків, а також і першим українським мислителем.
До того ж Сковорода один з перших в Україні та серед слов'янських народів і країн західньої Европи поставив питання про виховання вільної людини із щасливим життям.
Проф. Шаян .слушно підкреслює, що Григорій Сковорода не втікав від життя, як дехто вважає, а, навпаки, "філософія Сковороди — це філософія героїчного активізму. У самого Сковороди існує напружена воля здійснити своє завдання у світі. Він сам героїчний борець за нові правди, духове пробудження народу ".
Недаром, Сковорода часто говорив і писав про обов'язки військовика і яким він має бути. Сковорода писав: "Коли військову сотню веде той, колу треба сидіти в оркестрі, то це велике суспільне нещастя". Або: "Хто роджений воїном, три' майся бадьоро, озбройся і з природою швидко навчишся. Обороняй хліборобство, купецтво від внутрішніх грабіжників і зовнішніх ворогів. Тут твоє щастя і твоя радість. Бережи зва-
Що солодше уродженому воякові, як воєнне
ділр?"..Л
І проф. Шаян називає вчення Сковороди справжнім ідеалізмом козацького сина й онука козака, що піднявся до висот пророцтва й висунув козацьку борню за волю на найвищі вершини святої боротьби за правду.
Свою мову і сам Сковорода вважає українською, що бачимо з 24-ої пісні "Саду божественних пісень", де він каже, що ця його пісня "перетолкована" з Горація "малоросійським діялектом". Справді ж його лексика, синтакса, фонетика й фразеологія насичені українізмами. В його творах зустрічаймо такі типово українські рядки та слова: "Зима прейде". "Солнце ясно". "Миру откри лице красно". Або такі слова: послухаймо, мати, простесенько, шибениця, Дніпро, Кременчук, вийшли, будьмо, розвиваймо, голуб. Або погляньмо на імена псів у байках: Жук, Кудлай, Хвіст, Чорногривко.
Про мову Сковороди писав свого часу науковець Осип Бо-дянський в листі доДПафарика в 1842-го році: "Сковорода писав по-малоросійському, але досить несправно, мішаниною". З того бачимо, що Сковорода в мові був тим перехідним містком, що єднав староукраїнську мову з народньою, яку бачимо вже в досконалішій формі в Котляревського, а Шевченко вже став тим вигостреним мечем, які в байці своїй гострив для майбутнього Григорій Сковорода.