Люби ближнього твого

Сторінка 98 з 98

Еріх Марія Ремарк

Вони йшли Єлисейськими Полями. Був вечір, у зеленкуватому небі плив блідий півмісяць. Повітря було чисте, сріблясте і таке лагідно-тепле/що всюди на терасах кафе сиділи люди.

Довгенько вони йшли мовчки.

— А ти, власне, знаєш, де та Мексика? — зрештою спитав Керн.

Рут похитала головою.

— Тільки приблизно. Але я вже забула, де й Німеччина.

Керн поглянув їй в обличчя. Потім узяв її за руку.

— Нам треба купити іспанську граматику, Рут, і вивчати мову.

— Я вже купила позавчора. У букініста.

— Он як — у букініста… — Керн усміхнувся. — Ну, то ми з тобою не пропадемо, Рут, правда?

Вона тільки кивнула.

— У всякому разі, ми хоч трохи світу побачимо. За інших умов ми й цього б не мали на батьківщині.

Рут кивнула знову.

Вони йшли далі, повз площу. На деревах пробивалася перша молода зелень. У світлі ранніх ліхтарів це мало такий вигляд, ніби з-під землі мерехтіли яскраві електричні розряди, посилаючи свої промені вгору вздовж каштанових стовбурів та гілок. У скверах земля була перекопана. Її аромат якось дивно змішувався з запахом бензину та мастила, що постійно висів над широкою вулицею. Подекуди садівники вже посадили нарциси: їхні квіточки біліли в сутінках. Був час, коли зачинялись магазини і на вулицях юрмилося стільки народу, що й не пропхнутись.

Керн повернув голову до Рут.

— А людей сила яка! — мовив він.

— А й правда, — відказала вона, — сила-силенна.