— Усе може бути. Без надії люди вішалися б.
* * *
У Керна вже не було нагоди передати Рут хоч вісточку. Беєр був у нього напередодні й сказав, що їй треба побути в лікарні ще з тиждень. Керн вирішив написати йому одразу ж від французького кордону. Тепер він знав найважливіше: Рут ні в якому разі не відправлять до Німеччини, і, якщо в неї будуть гроші на дорогу, її доставлять у Женеву.
Рівно через дві години по нього зайшов детектив у цивільному, і вони пішли на станцію. У Керна в руці була його валіза — ще вчора Беєр забрав її з кошари й привіз йому.
Вони проходили повз готель. Вікна ресторану, що був на першому поверсі, стояли навстіж відчинені. Якась капела грала на цитрах німецький народний танець, а чоловічий хор підспівував їй. Біля вікна стояли два співаки в костюмах альпійських пастухів і виводили переливи на тирольський лад. Обнявшись за плечі, вони похитувалися в такт пісні.
Детектив зупинився. Один співак замовк. То був їхній тенор.
— Де це ти все пропадаєш, Максе? — гукнув він. — Тут уже всі зібралися й чекають на тебе.
— Служба! — відповів детектив.
Співак окинув поглядом Керна.
— От осоружна! — несподівано низьким голосом пробубонів він. — Тоді наш сьогоднішній квартет — собаці під хвіст?
— Ні в якому разі. Я через двадцять хвилин повернуся.
— Точно?
— Точно!
— Оце добре! Сьогодні ми, нехай там що, повинні врізати новий тирольський дует. Гляди там, не застудися!
— Ні-ні!
Вони пішли далі.
— Хіба ви не поїдете зі мною до кордону? — спитав через якийсь час Керн.
— Ні. Ми придумали для вас інший спосіб…
Прийшли на станцію. Детектив знайшов начальника поїзда.
— Ось, приймайте, — сказав він, показуючи на Керна, й передав начальникові наказ про висилку. — Щасливої дороги, пане, — несподівано ввічливо звернувся він до Керна й почвалав геть.
— Ходімо зі мною! — Начальник поїзда привів Керна до гальмівної будки вантажного вагона. — Залазьте туди.
У маленькій кабіні була дерев'яна лава й більш нічого. Керн засунув валізу під лаву. Начальник поїзда замкнув двері ззовні.
— Ось так! А в Базелі ми вас випустимо. — І пішов собі далі слабо освітленим пероном.
Керн визирнув із віконечка. Обережно примірявся, чи не зможе протиснутись, але нічого не виходило: надто вузьке віконце.
За кілька хвилин поїзд рушив. Повз нього пропливли освітлені зали станції з порожніми столами й нікому не потрібним світлом. Черговий по станції в червоному кашкеті лишився в темряві позаду; Промайнуло кілька кривих вуличок, залізний шлагбаум з низкою автомашин за ним, невеличке кафе, де сиділо кілька чоловік, перекидаючись картами, — і місто зникло з очей.
Керн сів на дерев'яну лавку й поставив ноги на валізу. Він дивився у віконце. Надворі була темна, чужа, вітряна ніч, і він раптом відчув себе самотнім і нещасним.
* * *
У Базелі Керна прийняв поліцай і повів до митниці. Там йому дали попоїсти. Потім вони з одним прикордонником поїхали трамваєм до Бургфельдена. У темряві пройшли повз єврейське кладовище. Далі проминули цегельню і звернули з шосе. Невдовзі прикордонник зупинився.
— А далі отак прямо й прямо…
Керн пішов далі. Він приблизно уявляв собі, куди йти, і попрямував до Сен-Луї. Ховатись навіть не збирався — йому було однаково, нехай хоч зараз же спіймають.
Але напрямок виявився неправильний. Тільки над ранок він добрався нарешті до Сен-Луї. Одразу ж зайшов до французької поліції і заявив, що його перекинули через кордон із Базеля. Йому ні в яко-' му разі не можна було потрапляти в тюрму. А її він міг уникнути, тільки з'явившись того ж дня до митниці чи до поліції. За це не карають — можуть лише відіслати назад.
У поліції його тримали до вечора, а потім відіслали до митниці на кордон.
Там було два доглядачі. Один сидів біля столу й щось писав. Другий нудився на лаві коло пічки. Курив сигарети з міцного алжирського тютюну і час від часу поглядав на Керна.
— Що там у вашій валізі? — спитав він через якийсь час.
— Мої особисті речі.
— Ану відкрийте її.
Керн підняв кришку. Митник ліниво підвівся й підійшов ближче. Потім зацікавлено схилився над валізою.
— Одеколон, мило, парфуми! Ти глянь — це ви все принесли сюди зі Швейцарії? Ви ж не будете твердити, ніби все це вам потрібне як речі особистого користування?
— Ні. Я торгував ними.
— Тоді ви повинні сплатити за них мито! — заявив службовець. — Викладайте їх! Ті дрібниці, — він показав на шнурки, голки та інший дріб'язок, — я лишаю вам без мита.
Керн уже думав, чи не вві сні все це коїться.
— Сплатити мито? Я повинен за ці речі платити мито?
— Безсумнівно! Адже ви не дипломатичний кур'єр, правда? Чи, може, ви думали, що я буду купувати у вас ті флакони? Ви пронесли до Франції товари, за які належить сплатити мито. Ну, викладайте вже!
Митник схопив тарифну таблицю й підсунув ближче ваги.
— У мене й грошей немає, — сказав Керн.
— Немає грошей? — службовець засунув руки в кишені штанів і гойднувся на ногах. — Ну що ж, тоді ми просто конфіскуємо цей товар. Давайте його сюди.
Керн сидів навпочіпки, вчепившись руками у валізу.
— Я сам прийшов до поліції, щоб мене повернули назад у Швейцарію. Я не повинен платити мито.
— Ти ба! Ви що, вчити мене хочете, га?
— Дай хлопцеві спокій, Франсуа! — озвався другий митник, що писав за столом.
— І не подумаю! Цей бош зарозумілий, як і вся їхня банда! Ану, викладай флакони!
— Я не бош! — огризнувся Керн.
Аж тут до митниці ввійшов третій урядовець. Керн одразу збагнув, що він вищого рангу, ніж ті двоє.
— Що тут у вас? — коротко спитав він.
Митник пояснив, інспектор критично оглянув Керна.
— Ви одразу ж і прийшли до поліції?
— Так.
— І хочете повернутись до Швейцарії?
— Так. Тому ж я й прийшов сюди.
Інспектор трохи подумав, потім сказав:
— Тоді він ні в чому не винен. Це не контрабандист. Його самого контрабандою переправили сюди. Відішліть його назад, і баста,..
Інспектор вийшов.
— От бач, Франсуа, — знову озвався другий митник від столу. — І чого ти завжди так хвилюєшся? Це тільки на шкоду твоїй печінці.
Франсуа помовчав. Він засоромлено поглядав на Керна. А Керн дивився на нього..Зненацька він збагнув, що він же з ними говорив французькою і сам розумів французів. І він у душі благословив професора, з яким колись сидів у віденській тюрмі.