Літо в селі

Сторінка 3 з 19

Януш Корчак

Усі шишки поки що йдуть у спільну яму, потім їх поділять між супротивниками.

З села прийшли маленький Ясек із Зосею і Маня з білявим Стахом. Вони допомагають збирати шишки.

— Раз, два... раз, два...

Туди, де робота не йде, поспішають на підмогу нові партії робітників.

Сурма. Десять хвилин минуло. Друга зміна береться за лопати.

Для трамбування землі править велике каміння. Напрямок, довжину й ширину ровів показують шворки, на-ннуті між кілочками, вбитими в землю, а щоб вирівняти вал, беруть довгу дошку, горизонтально кладуть її на землю і водять нею вгору і вниз; дошка зрізає пісок, наче гострий ніж. Лишається втоптати вал босими ногами.

Сьогодні тільки початок робіт, а триватимуть вони тижнів зо два.

Раз, два... Усе дружніше піднімаються й опускаються лопати. Стій! Відпочинок.

Прибуває останній транспорт каміння, зсипають до ями останні пригорщі шишок. Діти знову надягають куртки, вмощуються біля фортеці й слухають цікаву оповідь про маленького італійця з добре відомої всім книжки Амі-чиса '.

Невдовзі четверта. Робітники стають парами і з інструментами на плечах під звуки веселого маршу вертаються додому, щоб підкріпитись. Чергові виносять на веранду миски з водою і рушники. Підвечірок подобається всім.

Та і як не сподобатись! Адже сьогодні яєчня з картоплею! Одні згрібають яєчню вбік і їдять спочатку картоплю — вона не така смачна, а яєчню лишають на закуску. Інші, менш завбачливі, їдять спершу яєчню, а потім уже картоплю. І, нарешті, треті не без підстав стверджують, що найкраще їсти все разом, тому що тоді картоплі такий смак, як у яєчні. Кожен спосіб має своїх прихильників і противників, і за столом не змовкають жваві суперечки. Іноді, щоб розв'язати суперечку, звертаються до сторожа: він людина доросла, досвідчена і, мабуть, краще знає, як їсти яєчню з картоплею. Подекуди суперечка переходить у сварку, а якщо вже говорити відверто, дехто намагається переконати сусіда з допомогою кулаків. Ось які дивовижні в колонії звичаї...

А ввечері вдарила гроза.

Слідом за блискавкою гримнув грім, і ліс відповідає сердитим шелестом. Віконні шибки у спальні тривожно тремтять; вітер б'є по шибках великими дощовими краплями.

Здавалося б, дітям має бути страшно — гроза в лісі. Але вони спокійно засинають: знають, що в колонії не станеться нічого поганого. Можливо, хто й здригнеться при ударі грому, та ось уже всі сплять, стомлені роботою й суперечками про те, як їсти яєчню з картоплею. 1

А наступного дня знову світить сонце. Після зливи вали стали нижчі, зате міцніші. Малюки теж одержали лопати й копають під наглядом старших. Корцаж наглядає за маленьким Вайцом, Фромом і Фішбіном. Фріденсон копає з Наймайстром, який раз у раз кашляє. На допомогу прибуває Ротберг і Куліг.

З Костьольних Заремб прийшла мати з бліденьким хлопчиком, який учиться на рабина. Вона хоче порадитися з приводу здоров'я сина: їй казали, що в колонії слабкі діти стають дужими. Вона здивована, що хлопчики так тяжко працюють, а такі веселі.

А колоністи веселі тому, що сплять на соломі і п'ють молоко, і тому, що так чудесно пахне лісом і світить сонце...

Коли за тиждень земляні роботи помітно просунулись, настав час подумати про будівництво залізниці. Юзеф дав дітям непотрібну мітлу й старі граблі.

Залізничний насип, акуратно викладений камінцями й паличками, тягнеться аж до шосе. Стрілочник—Скора, тому що в нього хворе серце й він не може бігати: паровоз— Гудек Гевісгольд, тому що він свистить, мов справжній паровоз.

На будівництві зібралось багато дерева — хоч би пожежі не сталося. Довелось організувати пожежну команду.

Каски зробили з носовичків.

Кожна дружина одержує значок і сурму. Є і драбина, і тачка, і вірьовки, а от гумового шланга немає, і його замінили довгим корінняччям.

Пан Мечислав склав у полі величезну піч з високим кам'яним димарем. Діти наносили хмизу і влаштували пробну пожежу.

У різних місцях розташовуються п'ять пожежних дружин. Кожна дружина — під деревом, на дереві — сторожова вишка.

З димаря вже валує дим, тріщить сухе гілля. Мчать дружини, шикуються пожежні з сокирами, підкочує перше відро води, запряжене чотирма баскими хлопчаками.

А поліція з криком розганяє юрбу.

— Куди лізете? Назад!.. Тобі чого треба?

Достоту як на справжній пожежі!..

1

Автор має на увазі книгу відомого італійського письменника Де Амічиса (1846—1908) "Серце".

Розділ п'ятий

Колоністський суд. Цивільні й кримінальні справи.

Судові вироки

"Пане вихователь, він штовхається... Жбурляється піском... узяв мою ложку... не дає тратить... б'ється, заважає!"

Де сто п'ятдесят хлопчаків, там щодня тридцять сварок і п'ять бійок; де сварки й бійки, там потрібен суд. Суд має бути справедливий, користуватись авторитетом і довірою. Такий суд був у нас у Міхалувці.

Суддів троє — діти обирають їх голосуванням. Голосування проводиться щотижня. Ось на таблиці результати виборів:

Одержали голосів

Прізвище кандидата 1-Й

тиждень 2-й

тиждень 3-й

тиждень 4-й

тиждень

Пресман 4 із 25 17

Плоцький — в 16 17

Фріденсон 10 із 21 15

Каплан . 10 5 10 1

Маргулес 10 — — 11

Грозовський в 11 —

Як ми бачимо, тільки на третій тиждень діти лишилися задоволені своїми суддями: вони переобрали їх і на четвертий тиждень.

Засідання суду відбуваються в лісі або на веранді, судді сидять за столом на стільцях, обвинувачені й свідки — на довгій лаві. Публіка стоїть за лавою. Судові виконавці стежать за порядком. Вихователь, який є і прокурором (обвинувачем), і адвокатом (оборонцем), записує все до грубого зошита в чорній обкладинці. Після слухання справи судді йдуть радитись; про оголошення вироку сповіщає дзвінок.

Фішбін кинув камінцем в Ольшину і влучив йому в ногу. Правда, він ударив його не сильно, проте Ольшина заплакав.

— Ти кинув каменем в Ольшину?

— Ні.

— Але ж усі бачили, що Ольшина тримався за ногу й плакав?

— Не кидав я, і Ольшина не плакав.

Починається допит свідків. Суд попереджає, що брехня суворо карається. Встановили час і місце злочину, число й прізвище свідків.

— Ти кинув камінь?

— Ні.

Повторний допит свідків підтверджує, що Фішбін без будь-якого приводу кидав в Ольшину шишками й камінцями.