Усі шишки поки що йдуть у спільну яму, потім їх поділять між супротивниками.
З села прийшли маленький Ясек із Зосею і Маня з білявим Стахом. Вони допомагають збирати шишки.
— Раз, два... раз, два...
Туди, де робота не йде, поспішають на підмогу нові партії робітників.
Сурма. Десять хвилин минуло. Друга зміна береться за лопати.
Для трамбування землі править велике каміння. Напрямок, довжину й ширину ровів показують шворки, на-ннуті між кілочками, вбитими в землю, а щоб вирівняти вал, беруть довгу дошку, горизонтально кладуть її на землю і водять нею вгору і вниз; дошка зрізає пісок, наче гострий ніж. Лишається втоптати вал босими ногами.
Сьогодні тільки початок робіт, а триватимуть вони тижнів зо два.
Раз, два... Усе дружніше піднімаються й опускаються лопати. Стій! Відпочинок.
Прибуває останній транспорт каміння, зсипають до ями останні пригорщі шишок. Діти знову надягають куртки, вмощуються біля фортеці й слухають цікаву оповідь про маленького італійця з добре відомої всім книжки Амі-чиса '.
Невдовзі четверта. Робітники стають парами і з інструментами на плечах під звуки веселого маршу вертаються додому, щоб підкріпитись. Чергові виносять на веранду миски з водою і рушники. Підвечірок подобається всім.
Та і як не сподобатись! Адже сьогодні яєчня з картоплею! Одні згрібають яєчню вбік і їдять спочатку картоплю — вона не така смачна, а яєчню лишають на закуску. Інші, менш завбачливі, їдять спершу яєчню, а потім уже картоплю. І, нарешті, треті не без підстав стверджують, що найкраще їсти все разом, тому що тоді картоплі такий смак, як у яєчні. Кожен спосіб має своїх прихильників і противників, і за столом не змовкають жваві суперечки. Іноді, щоб розв'язати суперечку, звертаються до сторожа: він людина доросла, досвідчена і, мабуть, краще знає, як їсти яєчню з картоплею. Подекуди суперечка переходить у сварку, а якщо вже говорити відверто, дехто намагається переконати сусіда з допомогою кулаків. Ось які дивовижні в колонії звичаї...
А ввечері вдарила гроза.
Слідом за блискавкою гримнув грім, і ліс відповідає сердитим шелестом. Віконні шибки у спальні тривожно тремтять; вітер б'є по шибках великими дощовими краплями.
Здавалося б, дітям має бути страшно — гроза в лісі. Але вони спокійно засинають: знають, що в колонії не станеться нічого поганого. Можливо, хто й здригнеться при ударі грому, та ось уже всі сплять, стомлені роботою й суперечками про те, як їсти яєчню з картоплею. 1
А наступного дня знову світить сонце. Після зливи вали стали нижчі, зате міцніші. Малюки теж одержали лопати й копають під наглядом старших. Корцаж наглядає за маленьким Вайцом, Фромом і Фішбіном. Фріденсон копає з Наймайстром, який раз у раз кашляє. На допомогу прибуває Ротберг і Куліг.
З Костьольних Заремб прийшла мати з бліденьким хлопчиком, який учиться на рабина. Вона хоче порадитися з приводу здоров'я сина: їй казали, що в колонії слабкі діти стають дужими. Вона здивована, що хлопчики так тяжко працюють, а такі веселі.
А колоністи веселі тому, що сплять на соломі і п'ють молоко, і тому, що так чудесно пахне лісом і світить сонце...
Коли за тиждень земляні роботи помітно просунулись, настав час подумати про будівництво залізниці. Юзеф дав дітям непотрібну мітлу й старі граблі.
Залізничний насип, акуратно викладений камінцями й паличками, тягнеться аж до шосе. Стрілочник—Скора, тому що в нього хворе серце й він не може бігати: паровоз— Гудек Гевісгольд, тому що він свистить, мов справжній паровоз.
На будівництві зібралось багато дерева — хоч би пожежі не сталося. Довелось організувати пожежну команду.
Каски зробили з носовичків.
Кожна дружина одержує значок і сурму. Є і драбина, і тачка, і вірьовки, а от гумового шланга немає, і його замінили довгим корінняччям.
Пан Мечислав склав у полі величезну піч з високим кам'яним димарем. Діти наносили хмизу і влаштували пробну пожежу.
У різних місцях розташовуються п'ять пожежних дружин. Кожна дружина — під деревом, на дереві — сторожова вишка.
З димаря вже валує дим, тріщить сухе гілля. Мчать дружини, шикуються пожежні з сокирами, підкочує перше відро води, запряжене чотирма баскими хлопчаками.
А поліція з криком розганяє юрбу.
— Куди лізете? Назад!.. Тобі чого треба?
Достоту як на справжній пожежі!..
1
Автор має на увазі книгу відомого італійського письменника Де Амічиса (1846—1908) "Серце".
Розділ п'ятий
Колоністський суд. Цивільні й кримінальні справи.
Судові вироки
"Пане вихователь, він штовхається... Жбурляється піском... узяв мою ложку... не дає тратить... б'ється, заважає!"
Де сто п'ятдесят хлопчаків, там щодня тридцять сварок і п'ять бійок; де сварки й бійки, там потрібен суд. Суд має бути справедливий, користуватись авторитетом і довірою. Такий суд був у нас у Міхалувці.
Суддів троє — діти обирають їх голосуванням. Голосування проводиться щотижня. Ось на таблиці результати виборів:
Одержали голосів
Прізвище кандидата 1-Й
тиждень 2-й
тиждень 3-й
тиждень 4-й
тиждень
Пресман 4 із 25 17
Плоцький — в 16 17
Фріденсон 10 із 21 15
Каплан . 10 5 10 1
Маргулес 10 — — 11
Грозовський в 11 —
Як ми бачимо, тільки на третій тиждень діти лишилися задоволені своїми суддями: вони переобрали їх і на четвертий тиждень.
Засідання суду відбуваються в лісі або на веранді, судді сидять за столом на стільцях, обвинувачені й свідки — на довгій лаві. Публіка стоїть за лавою. Судові виконавці стежать за порядком. Вихователь, який є і прокурором (обвинувачем), і адвокатом (оборонцем), записує все до грубого зошита в чорній обкладинці. Після слухання справи судді йдуть радитись; про оголошення вироку сповіщає дзвінок.
Фішбін кинув камінцем в Ольшину і влучив йому в ногу. Правда, він ударив його не сильно, проте Ольшина заплакав.
— Ти кинув каменем в Ольшину?
— Ні.
— Але ж усі бачили, що Ольшина тримався за ногу й плакав?
— Не кидав я, і Ольшина не плакав.
Починається допит свідків. Суд попереджає, що брехня суворо карається. Встановили час і місце злочину, число й прізвище свідків.
— Ти кинув камінь?
— Ні.
Повторний допит свідків підтверджує, що Фішбін без будь-якого приводу кидав в Ольшину шишками й камінцями.