Хтось жартома прозвав Крука князем. Хоча це й жарт, він не такий далекий від правди.
Є два царства: одне — царство розваг, розкішних віталень і красивих нарядів. Тут князі ті, хто споконвіку були багатими, ті, хто безтурботніше за всіх сміються й найменше трудяться. Є й інше царство — величезне царство турбот, голоду й непосильної праці. Тут з раннього дитинства знають, почім фунт хліба, піклуються про молодших братів і сестер, трудяться нарівні з дорослими. Чарнецький і Крук — князі в царстві невеселих думок і чорного хліба; вони князі з батьків і прадідів; вони одержали свій почесний титул ще в давні часи.
Розділ шістнадцятий
Обов'язки вихователів. Генерал стає конем.
Як вівці навчили розуму людину
У колонії чотири вихователі, і кожен по-своєму заважає дітям веселитись.
Пан Герман знає багато пісеньок і завжди боїться, щоб хтось із дітей не захворів на кір чи не зламав собі ногу. В його групі не можна носити з собою палиць і лазити на дерева; йому не подобається гра у війну, і, коли вітряно, він не хоче вести дітей купатись.
У другого вихователя, пана Станіслава, вічно щось болить: спочатку боліло горло, потім ясна, потім гикавка напала. Він п'є ліки — залізо в пігулках, і в нього є сурма, на якій він прекрасно грає зорю. Це він зробив бігову доріжку і пришив крила ангелові, в живих картинах.
Пан Мечислав показує кумедні малюнки в чарівному ліхтарі і всілякі фокуси; а ще він дістає з даху веранди м'яча, коли діти його туди закинуть.
Четвертий вихователь — незграбний, у гилки грати не вміє, але він пише книжки, і йому здається, що він дуже розумний. А по правді сказати, як ми скоро побачимо, розуму його навчили вівці.
Мав бути ще й п'ятий вихователь, але він, на щастя, одружився, і дружина не пустила його в колонію.
Цих чотирьох ми називаємо то наглядачами, то вихователями, то вчителями — та їм і справді доводиться бути всім потроху.
Вранці дітям треба намилювати під крапом голови, і тоді вихователь — банщик. Коли видають чисту білизну і одяг, вихователь — кравець: він приміряє і підганяє все за міркою. Щоранку черговий приміряє гудзики, які відірвалися вчора. Однак трапляється, що після обіду відірветься такий гудзик, без якого недовго втратити вельми важливу частину туалету,— і тоді вихователь сам береться за голку і думає при цьому, що іноді приємніше пришити гудзик, ніж прочитати книжку, тому що чесно пришитий гудзик завжди дасть користь.
За обідом вихователь виконує роль кельнера, а якщо в когось хитається зуб, він видере ного без допомоги об-цсньок — і тоді він зубний лікар.
— У кого ще зуб хитається?
— У мене, пане вихователю, у мене!
І лізуть навіть такі, у яких зуб зовсім і не хитається, тому що нікому не хочеться бути гіршим за інших.
А як часто вихователеві доводиться розв'язувати всілякі заплутані суперечки!
— Скажіть, будь ласка, хіба грішно купувати хліб для горобців? Мій дід завжди кидає горобцям крихти, а коли в нього немає крихт, він кришить хліб. А Шерачек каже, що це грішно. Ага, от бачиш, зовсім і не грішно!
А втім, якщо взяти до уваги, що генералові Корцажу довелося бути конем під час тріумфального маршу, ангелом у живих картинах і судовим виконавцем на суді, а красуня королева водночас є старшою по прибиранню постелей, то не доводиться дивуватись, що вихователь виконує зразу стільки обов'язків. А скільки в нього клопоту й турбот!
"Скажіть дітям, щоб не витягали каміння з-під веранди!" "Не дозволяйте дітям Здирати кору з дерев!" — скаржиться Юзеф. Юзеф сторожує колонію, і в нього є великий револьвер, але на колонію ще ніхто не нападав, і тому невідомо, стріляє револьвер чи ні.
— Ви тільки подивіться, на що схожа ця блуза!
1 справді, блуза Бромберга вигляд має жахливий: жодного гудзика, тільки петлі, і кожна петля завбільшки з велику табакерку.
— Боже мій, третю шибку розбили! Що скаже пан секретар Товариства, коли про це взнають у Варшаві?
І вихователь покірливо й скрушно схиляє голову перед розгніваною економкою.
Проте лісову колонію ніби хто зачаклував: незважаючи на турботи, всім радісно й весело. Якщо й розсердиться хтось, то ненадовго, наче жартома,— нахмурить брови й тут-таки не витримає, усміхнеться.
Тому що тут робиться чудове діло, твориться чудесна наука. Вихователі вчать дітей, діти — вихователів, а тих і інших навчають сонце й золоті від збіжжя поля.
А одного з вихователів, як я вже казав, розуму навчили вівці. Було це так.
— Ходімо, діти, я вам розповім цікаву історію,— сказав якось дітям цей вихователь.
І діти цілою юрбою, чоловік сто, підбігли послухати цю оповідь.
— Сядемо отут,— пропонує один.
— Ні, підемо далі в ліс,— каже вихователь, пишаючись тим, що стільки дітей ідуть за ним, щоб його послухати.
І так дійшли вони аж до узлісся й повсідалися тут великим півколом.
— Не штовхайтеся, я говоритиму голосно, всім буде чути,— каже вихователь, а сам задоволений, що діти штов-хаютвся і сваряться, намагаючись сісти якомога ближче, щоб нічого не пропустити.
—: Ну, тихіше, починаю. Одного разу...
.Раптом Бромберг, той самий, у якого на блузі тільки петлі, а .гудзиків жодного, повернувся, став на одне коліно і, дивлячись удалину, оголосив тоном людини, яка не може помилитись: . ,
, , —г— Он вівці йдуть.
. Справді, по дорозі гнали отару овечок.
Вівці йшли у хмарі куряви, безладно штовхаючись, кумедні, лякливі. І діти всі як один зірвалися з місця, забувши про цікаву історію, і помчали дивитися на овечок.
Вихователь лишився сам. У цю хвилину йому правда, було не по собі, зате відтоді він менше вірить у свій хист оповідача ,й тому став скромніший, а отже, й розумніший. Вівці навчили його розуму.
Розділ сімнадцятий
"Гніздо розбійників".
Свідок із села. Прощання
Бодай один раз за літо має статись якась жахлива подія. Два роки тому по колонії проїжджав у бричці адвокат із Любліна, а діти стали кидати в нього шишками. Адвокат хотів потім написати в газету, що колоністи нападають на людей, та врешті пробачив хлопчакам. Торік троє хлопчиків пішли купатися, сіли в човен, а човен знесло течією. Добре, що мірошник вчасно підоспів на допомогу. А цього року колонією пройшла чутка, що наші діти закидали камінцями дурника-єврея, який проходив мимо, і розбили йому голову так, що в бідолахи кров цебеніла. Якась сільська жінка пожаліла його, промила йому рану й напоїла молоком на дорогу.