На оборону другого форту прибуває генерал Пресман (молодший). Пліч-о-пліч з ним буде битися Корцаж, герой минулих боїв, якого зрадило щастя. Резерв складе нечисленний, проте сильний загін — Ротштайн, Апте, Хехткопф і Красноброд. На шостий і сьомий форти прибувають два нових полки, їх очолюють Карась і Альтман.
Ворогуючі сторони ведуть тривалі переговори й вирішують створити третейський суд для розв'язання спірних питань. Суд сходиться після попереднього обміну охоронними грамотами на середині дороги.
І ось. коротка промова перед боєм на другому форті:
— Солдати! Перед вами пошматований клапоть сірого полотна на надломленому древку. Це честь і життя другого форту! Цей старий прапор подертий у боях, він вилиняв па полях битв, і тому він нам іще дорожчий.
Знову обмін депешами через парламентерів. Знову грає горн.
Підбадьорені успіхом, наступаючі змінили тактику: короткі, проте нищівні атаки йдуть одна за одною.
Кожна відкинута трійка негайно сходиться і знову атакує найдошкульнішу точку форту. Одначе захисники врахували сумний досвід поразки. Біля флангу ніби завмерли три полки, які не беруть участі в загальній боротьбі,— резерв і надійний захист бойового прапора. |
Зростає число героїв, зростає й число взятих у полон. І Весь п'ятий полк разом з командиром потрапляє в засідку. і Герш Рашер, раніше підвищений з рядових у полковники, одержує звання генерала. Відзначилися Харцман, Гутнер, Корчак, Гебайдер і Шпиргляс. Полковника Хоренкріга за непорядки в загонах понижено в званні. Солдата Гершфін-келя, який під час бою спокійнісінько сидів на одному з бо— < кових валів і колупався в носі, віддано до військово-польо— , вого суду. І
Колупання в носі — заняття, яке має численних прихильників і в мирний час цілком безневинне,— перетворюється на полі бою в злочин, достойний суворої кари, і і викликає обурення не лише в командування, а н в товаришів по зброї. '
В кінці другого дня боїв сапер Фляшенберг ненароком знищив польовий телефон, і знову було підписано перемир'я до наступного дня.
Вороги подають один одному руки. Під звуки тріумфаль— | ного маршу тим, хто відзначився, вручають нагороди — ордени, вирізані з червоного, голубого і жовтого паперу.
На третій день обидві сторони ладні пожертвувати обідом, тільки б прийти нарешті до якогось результату: примусити наступаючих відійти, раз і назавжди відмовитись | від зазіхань на фортецю або ж, переконавши оборонців у марності подальшого опору, присилувати їх здати фор— і тещо на почесних умовах.
Одначе жодна із сторін не схильна до поступок. Другий І форт капітулював лише на четвертий день, та й то з вини І фатальної випадковості.
Одній з трійок пощастило вдертися на пагорб, де укріп— —лено прапор, і відламати шматок древка з цвяхом і клаптем полотнища завширшки не більше п'яти сантиметрів.
Виникло питання: чи слід вважати прапор взятим? | Оголошено перемир'я, зібрався третейський суд. Зата— 4 мувавши подих, обидві сторони чекають результатів. Нара— } да триває довго, тому що питання нелегке. і
— Що ж нам — брати ваш прапор по клаптях? Хіба | цей шматок не доводить, що прапор був у наших руках? — запитують командири "наступу".
— А хіба він не доводить,— заперечує "оборона",— що ви не змогли взяти прапор?
Суд засідає на майданчику між табором і фортецею, і до вух бійців долітають лише окремі слова збуджених ораторів.
Нарешті повернувся генерал Пресман, блідий і засмучений, і віддав наказ здати прапор другого форту ворогові, а війську — відступити до фортеці.
Пролунали скорботні звуки жалобного маршу. У командирів сльози на очах. Правосуддя перемогло.
Тільки благання дружини й малолітніх дітей врятували полковника Пергеріха, який стояв біля прапора, від покарання, яке йому загрожувало. І лише завдяки мужності, проявленій в подальших боях за фортецю, йому вдалося повернути втрачене звання й повагу товаришів.
Командування фортецею прийняв генерал Ліс.
Після кількох невдалих атак наступаючі визнали фортецю неприступною.
Угода проголошувала:
"Ми укладаємо мир на один рік. У володінні наступаючих лишаються два головних і п'ять бойових фортів. У володінні захисників лишається фортеця".
Далі йдуть підписи й велика сургучева печатка.
Розділ п'ятнадцятий
Князь Крук і його маленький брат.
Кошики з очерету. Чому Бер-Лей Крук — князь
— Чому ви звете старшого Крука князем?
— Тому що він такий недоторкливий, ніби князь який. Йому щось скажеш, а він уже й образився, і гратися не хоче.
— А маленький Крук теж князь?
— Де ж пак! Розбійник він, а не князь!
Старший Крук дбає про . брата, дає йому погратися своїм прапорцем і завжди захищає. А молодший — бешкетник і забіяка. Старшин тримає братову пелерину, коли той грається з хлопцями, щоранку заглядає йому у вуха, чи чисто вимиті, а вечорами стеле йому постіль і турботливо прикриває його ковдрою.
— Що ти розбещуєш цього зірвиголову?— питають старшого Крука.— Битися з хлопцями вміє, а постіль застелити не може.
— Нехай граєть'ся,— каже Крук.— Він ще малень. йому тільки вісім.
— І ти маленький.
— Ні, мені вже дванадцять. Я працюю з батьком на шевській фабриці. Я вже великий.
Коли діти плели кошики з очерету, Крук-старший теж захотів зробити для брата кошичок. Сидять хлопчаки на східцях веранди й майструють кошики. Раптом хтось візьми й скажи, що Крук узяв у нього дві очеретини. Довгі очеретини дуже цінуються у дітей. Слово за словом, і хлопчина обізвав Крука злодієм.
Крук так засмутився, що навіть ножик для зрізування очерету його не розвеселив. Він кинув плести кошик і за вечерею нічого не хотів їсти.
— їж, Кручеку, недобре бути таким злюкою. Адже він зізнався, що це твої очеретинки, і попросив пробачення.
— Я на нього не серджусь.
Кручек став їсти, вже ложку підніс до рота:
— Ні, не можу!.. Коли в мене горе, я ніколи не їм.
— А в тебе часто буває горе?
— Тут ні, а вдома часто...
"Дорогі батьки,— писав старший Крук додому.— По-перше, повідомляю Вас, що нам тут дуже добре. Якби це почути й від Вас! Ми не нудьгуємо за домом і щодня ходимо в ліс. По-друге, час ми проводимо цікаво, і Хаїм слухняний. Будьте здорові й бадьорі. Кланяємось Вам — я, Бер-Лейб, і Хаїм".