Тенденційна поезія виходить з іншої основи і доходить до іншої цілі. Тенденційний поет виходить від якоїсь чи то соціальної, чи політичної, чи загалом теоретичної тези, котру йому хочеться висловити, розширити між людьми. Замість розумових аргументів, він підбирає для неї якісь поетичні образи, немов ілюстрації до друкованого тексту. Ілюстрації можуть собі бути дуже гарні, але вони є в книжці не самі для себе, а тільки для пояснення тексту. Тенденційний поет може бути знаменитим віртуозом поетичної техніки, та проте його твір блищить, а не гріє, значить, не осягає того, що повинна осягати правдива поезія. Та він звичайно не осягає й того, що хотів автор, бо для пропаганди його тези треба було доказів, вияснень, а поетична форма не може заступити їх. Чим більше таланту потрачено на такий твір, тим гірше, бо читачеве серце лишилося холодне, а його розум у найліпшім разі збаламучено замість дійсного прояснення.
Може, се декому видасться парадоксом, коли скажу, що многі з новочасних поетів, котрі силкуються бути безідейними, щоби, мовляв, служити штуці для самої штуки, красоті для красоти, без відома попадають у тенденційність. Не маючи або не хотячи мати ніяких живих людських інтересів, бажаючи буцімто стояти поза буденною боротьбою верстов, змагань і ідеалів, на вершинах чистої краси, вони закривають тим перед очима публіки або своє нерозуміння життя, або свій цинічний індиферентизм. І що ж дають їй за те? В найліпшім разі безцільну гру слів і форм, кольористичні контрасти, барвисті декорації, за котрими нема нічого живого і реального. А се також тенденція, що минається з метою поезії. Поетична красота, се не є сама красота поетичної форми, ані нагромадження якихсь нібито естетичних і гарних образів, ані комбінація гучних слів. Усі ті складники тільки тоді творять дійсну красоту, коли являються частями вищої цілості — духовної красоти, ідейної гармонії. А тут, як і на кожнім полі людської творчості, головним, рішучим моментом є власне та душа, індивідуальність, чуття поета. Недаром кличе Гете до всіх оцих поетів, чи радше віртуозів поетичної форми: Wenn ihr’s nicht fühlt, ihr werdet’s nicht erjagen.*
ПРИМІТКИ
ЛІТЕРАТУРА, ЇЇ ЗАВДАННЯ І НАЙВАЖНІШІ ЦІХИ
("Правда", часть літературно-наукова. Книжка друга. "Сьогочасне літературне прямування").
Стаття вперше була надрукована в прогресивному журналі "Молот", Львів, 1878 р, с. 209—215. Підп. І. Ф. Подається за творами Івана Франка в двадцяти томах, том XVI, Літературно-критичні статті. К., 1955, с. 5—13.
У названій статті І. Франко показав боротьбу передових революційно-демократичних письменників проти буржуазного націоналізму, носії якого скупчилися навколо львівського журналу "Правда" і з його сторінок вели націоналістичну пропаганду. Натхненники цього реакційного журналу — В. Барвінський, О. Кониський, О. Огоновський та інші виступали проти налагодження взаємозв'язків України з Росією. А в статті "Сьогочасне літературне прямування", написаній Нечуем-Левицьким за настановами редакції журналу ("Правда" 1878 р., № 11, т. 2-й), обстоювалась ідея відокремлення одного народу від другого.
Франко гостро виступив проти таких настанов "Правди" і не тільки викрив носіїв українського буржуазного націоналізму, а й став на захист ідеї дружби і єднання передової демократичної української і російської літератури.
Вперше в українській літературі були так ясно і чітко викладені Франком естетичні принципи критичного реалізму, боротьби за інтереси трудящих, єднання з братнім російським народом і його передовою літературою. Естетичне кредо І. Франка, теоретично обгрунтоване в його статті "Література, її завдання і найважніші ціхи", стало підвалиною творчості українських письменників революційно-демократичного напрямку.
1). "Правда, не один, знаючий діло..." — Ці слова Франка звучать як іронія, а дальші його докази вщент розбивають це тенденційне твердження журналу "Правда".
ПРИСВЯТА
написана з нагоди століття з дня народження Т. Г. Шевченка німецькою мовою 12 травня 1914 року і того ж року надрукована у № 3—4 віденського журналу "Ukrainische Rundschau", що був присвячений пам'яті Шевченка. Текст цієї присвяти в перекладі на українську мову надрукувала газета "Нове слово" (Львів, 1914, № 523, с. 6) під заголовком "Присвята Івана Франка Тарасові Шевченкові".
Друкується за творами Івана Франка в двадцяти томах, т. 17, К., 1955, с. 7.
ТЕМНЕ ЦАРСТВО
Так називалася стаття, яку І. Франко написав у 1881 році як другий розділ його ж праці "Причинки до оцінення поезії Тараса Шевченка". Перший розділ названої праці під оглавою "Гайдамаки" був опублікований в ж. "Світ" №.№ 8—12 за 1881 р., а "Темне царство" в № 13 за 1882 р.
З цього приводу у "Передньому слові" до окремого видання статті "Темне царство" у 1914 році (серія "Міжнародна бібліотека", .№ 14) І. Франко писав:
"Оця студія була написана восени 1881 р. в моїм ріднім селі Нагуєвичах, як друга часть "Причинків до оцінення поезій Тараса Шевченка", яких перша часть була присвячена розборові поеми "Гайдамаки". Обі часті були друковані в часописі "Світ, ілюстрована літературно-наукова часопись" видаванім у Львові в р. 1881, чч. 8—9, с. 158—161, ч. 10, с. 171—2, ч. 11—12, с. 195—199 і ч. 13, с. 221—4. Тільки другу з тих студій уважаю потрібним передрукувати тепер як річ, на мою думку, досить заокруглену та непередавнену, і випускаю її в світ для вшанування пам'яті великого українського поета в день сотих його народин. Непередавненою вважаю свою студію тому, що "темне царство", змальоване в ній, у своїй суті не змінилося й досі, незважаючи на немногі світліші роки, і якраз тепер іще раз виявило свою силу та снагу забороною врочистого святкування пам'яті великого українського поета в головнім місті України.
Передруковуючи сю студію по 33 роках, я поробив деякі, не дуже значні, язикові, стилістичні та речові поправи та пододавав нотки. В основі вона лишилася незмінною".
На останній сторінці цієї книжечки помітка: "писано в Нагуєвичах у днях 10—25 жовтня 1881". Стаття друкується за 20-ти томним виданням творів І. Франка, т. 17, с. 9—29.