Літа науки Вільгельма Майстера

Сторінка 96 з 165

Йоганн Вольфганг Гете

Мій чесний ментор і далі скромно, але влучно попереджував мене, а я все нишком сердилася за це на нього. Я аж ніяк не була переконана в правдивості його тверджень, і, можливо, я тоді мала рацію, а не він, що вважав жінок за всіх обставин слабкими. Але він так твердо стояв на своєму, що мені одного разу аж лячно стало: а може, він і має слушність. І тоді я вельми палко сказала йому: "Коли небезпека така велика, а людське серце таке слабке, то я благатиму бога, щоб він мене беріг".

Ця наївна відповідь, здається, втішила його, і він похвалив мій намір. Але це були тільки порожні слова, а не щось серйозне, бо почуття незримого давно вже в мені згасло. Великий шарварок, котрий мене оточував, розважав мене і поривав за собою, немов бурхливий потік. Це були найпорожніші роки мого життя. Цілими днями ні про що не говорити, не мати жодної здорової думки і лише мріяти — тільки й було мого діла. Навіть своїх улюблених книжок я ні разу не згадала. Люди, які мене оточували, не мали жодної уяви про науку. Це були німецькі придворні, а цей клас був тоді найнекультурніший.

Таке життя, можна думати, припровадило б мене до загибелі. Я жила тільки веселими розвагами, ніколи не зосереджувалась, не молилась, не думала ні про себе, ні про бога; але я вбачаю божественне провидіння в тому, що з тої тичби вродливих, багатих, ошатних людей ніхто мені не сподобався. Вони були розпусні і не соромились цього, і це мене й лякало. Свою мову вони пересипали двознач-ностями, а це мене ображало, і я тримала себе холодно з ними. їх непристойності бували іноді неймовірні, і я дозволяла собі бути з ними нечемною.

Крім того, мій старий відкрив мені під секретом, що більшість із цих нікчемних дженджиків можуть наразити на небезпеку не тільки цноту, але й здоров'я дівчини. Мене аж нудило від них, і я просто боялась, коли хто з них хоч наближався до мене. Я береглася склянок і філіжанок, з яких вони пили, не сідала на стільці, з яких вони встали. Таким чином я була морально і фізично ізольована, і всі ті люб'язності, які мені говорено, я сприймала думно, як належний фіміам.

Серед сторонських, що тоді у нас пробували, особливо вирізнявся один молодик, якого ми жартома прозвали Нарцисом. Він добре відзначився на дипломатичній ниві, а за частих змін, що відбувалися при нашому новому дворі, сподівався на добру посаду. Незабаром він ввійшов у знайомство з моїм батьком, а його знання і вміння поводитись відкрили йому шлях до замкнутого кола найзнакомитіших людей. Батько мій вельми вихваляв Нарциса. Своєю вродливістю він би робив ще більше враження, якби у всій його істоті не відчувалось певного самозадоволення. Я бачила його, він мені сподобався, але ми ніколи з ним не розмовляли.

На одному великому балу, де був і він, ми танцювали з ним менует, проте наше знайомство поки що далі цього не пішло. Коли почалися швидкі танці, яких я намагалась уникати, щоб догодити батькові, бо він потерпав за моє здоров'я, я пішла у прилеглу кімнату порозмовляти зі старшими подругами, що засіли до гри.

Нарцис, трохи покрутившись у танцях, раптом зайшов до кімнати, де була я, і, оклигнувши трохи від кровотечі з носа, що почалася під час танців, став розмовляти зі мною про всяку всячину. За півгодини розмова наша стала така цікава, хоч і без жодних ніжностей, що про танці ми вже й не думали. Інші почали навіть кепкувати з нас, але ми не вельми на те й зважали. Другого вечора у нас знову зав'язалася розмова. Ми не танцювали, бо берегли своє здоров'я.

Так ми й познайомились. Нарцис розважав мене й моїх сестер, і тільки тепер я знову стала виявляти те, що знала, що пережила, передумала і про що вміла розповісти. Мій новий друг бував у найкрапдому товаристві, досконало знав історію і політику, а крім того, мав ще широкі знання з літератури, і жодна новинка, особливо з Фрапції, не проходила не помічена від нього. Він приносив і присилав мені чимало цікавих книжок, але я мусила це таїти більше, ніж заборонені вияви кохання. Бо з учених жінок глузували тоді страшенно, та й просто не терпіли освічених, мабуть, тому, що вважалось за непристойність осоромити цим таку безліч невігласів-чоловіків. Навіть мій батько, якому ця нагода — розвинути мій дух — вельми сподобалась, рішуче вимагав, щоб я свої літературні студії тримала в таїні.

Таке становище тривало майже рік, і я не можу сказати, щоб Нарцис виявляв до мене якесь кохання чи ніжність. Він був чемний і люб'язний, але не більше, бо, здається, не залишався байдужим до вроди моєї молодшої сестри, яка, підрісши, стала надзвичайно гарна. Він жартома надавав їй всіляких ніжних імен з чужоземних мов, що па кількох із них дуже добре розмовляв і в свою німецьку мову охоче вставляв оригінальні звороти з них.

Вона пс що й приязно відповідала на його зальоти, бо в неї був інший на думці, і взагалі була бистра, иоривчаста, а він вразливий, тому у них через кожну дрібницю майже до сварки доходило. Він зумів сподобатись моїй матері і тіткам і таким чином помалу-малу став членом нашої родини.

Хто зна, чи довго б воно так тривало, якби не один надзвичайний випадок, що раптом змінив наші стосунки. Мене з сестрою запросили в один дім, куди я не любила ходити, бо товариство збиралось там дуже мішане. Отож зійшлися розмаїті гості, поміж якими трапились люди якщо й не вкрай брутальні, то вельми простацького гатунку. Цього разу був запрошений і Нарцис, а заради нього пішла й я, будучи певна, що побачуся з людиною, з якою можна буде поговорити по щирості. Уже за столом довелося нам чимало витерпіти, бо деякі з чоловіків міцно повпивалися. Після обіду надумали гріатися в фанти. Гра йшла вельми шумливо і жваво. Один фант припав Нарцисові. Йому присудили сказати на вухо кожному щось приємне. Він трохи забарився біля моєї сусідки, капітанової дружини. Раптом капітан, її чоловік, дав йому такого ляпаса, що мені, а сиділа я поруч, аж пудра посипалася в обличчя. Витерши очі і трохи отямившись, я побачила обох з голими шпагами. Нарцис був закривавлений, капітан, в нестямі од вина, гніву і ревнощів, виривався від решти гостей, які ледве його стримували. Я схопила Нарциса за руку і потягнула по сходах нагору, в другу кімнату. Потерпаючи, щоб той несамовитий супротивник не переслідував мого друга, я негайно замкнула двері.